На Полтавщині вшанували воїна УПА

Савченко Микола Лаврінович

Пошанування видатного борця за незалежність – результат зусиль Спілки політв’язнів і репресованих українців у Польщі (саме коштом цієї організації виготовлено дошку), Гадяцького районного товариства «Просвіта»,  райдержадміністрації та депутатів районної ради. В урочистостях взяли участь учні Березоволуцької школи, мешканці села, посадовці з РДА, працівники Українського інституту національної пам’яті, просвітяни, представники  Спілки політв’язнів і репресованих українців у Польщі. У соціальній мережі Фейсбук голова Гадяцького районного товариства «Просвіта»  імені Тараса Шевченка , начальник районного відділу освіти РДА Ірина Гулей так поділилася враженнями : «Нагадаю  завдяки кому з"явилася пам"ятна дошка. Її ще  три роки тому привезли з Польщі  у село Березова Лука. Так вона і пролежала у шкільному музеї, бо депутатська більшість у сільраді з екс-регіоналів та міфічні сільські "активісти" категорично виступали проти...

Низько вклоняюся  надзвичайній людині -  шановному п. Андрію Чорному, члену управи Спілки політв'язнів і репресованих українців Польщі. Саме він разом зі своїми побратимами повернув нам пам"ять про славного земляка.  Три роки ця Спілка постійно зверталася в усі інстанції  щодо увічнення Героя хоча би дошкою на фасаді  школи. Дякую за прекрасний комп"ютер, подарований цією Спілкою Березоволуцькій школі.  
«Просвіта»  вдячна начальнику відділу обліку та збереження місць пам’яті  Українського інституту національної пам’яті Павлу Подобєду , який активно долучився до нелегкої роботи - назвати славетного українця героєм у  рідному селі. Також дякую за участь у заходах  з  вшанування  Савченка та приїзд до нас голові Спілки українців-політв’язнів і репресованих у Перемишлі Павлові Стрілці.
На жаль,  не змогла  завітати з далекої Америки донька Миколи Савченка - Маруся. Я з радістю зачитала вітальні слова від її імені, які вона просила озвучити. Дякую вам усім за те, що не даєте нам дрімати, вчите нас любити своє, пам"ятати своїх, пишатися своїм…І, звичайно, дякую  Сергію Бондаренку, першому заступнику голови Гадяцької РДА. Це якраз він   таки переконав разом з головою Гадяцької районної ради В.Нікітенком та головою Гадяцької РДА О.Матюшенком депутатів районної ради про необхідність здійснити такий маленький, але надто важливий для нас крок - повернути пам"ять і гордість за свого героя - командира сотні "Східняки" Української Повстанської Армії (до  честі народних обранців,  рішення встановити пам"ятну дошку на фасаді школи у с.Березова Лука прийнято ОДНОГОЛОСНО "за" )».

   До речі, з ініціативи автора цих рядків обласний суспільний телеканал «Лтава» створив короткометражний документальний фільм з циклу «Поборники незалежності» про Миколу Лавріновича Савченка –  більш відомого в народі як майор «Байда». Науковим консультантом "короткометражки" та оповідачем у ній став заслужений працівник культури України, голова Полтавського міського товариства "Просвіта" імені Тараса Шевченка Тарас Пустовіт. Телеглядачі довідалися , що він  народився 20 лютого 1921 року у с. Березова Лука Гадяцького району Полтавської області у селянській родині. Закінчив десятирічку та керамічний технікум у Миргороді. Під час служби в РСЧА отримав звання лейтенанта, а під час відступу частин Червоної армії залишився на Полтавщині. У кінці 1943 року Микола Савченко перебирається на територію західної України і вступає до лав УПА в Карпатах, де його призначають командиром підрозділу ВО­5 «Маківка» на Дрогобиччині. У серпні 1944-­го Савченко очолив сотню «Східняки», у якій служили колишні червоноармійці, уродженці центральних та східних областей України. 15 вересня 1944 року сотня «Байди» ввійшла до Лемківського загону ВО-­6 «Сян», який підпорядковувався тимчасовій спеціальній військовій окрузі УПА­-Захід­-Карпати, що існувала протягом двох місяців (серпень­-вересень 1944) на території окупованій німцями. Після зміни лінії фронту «Байда» залишився у Лемківському курені, впродовж жовтня­-листопада рейдував по Станиславівщині та Дрогобиччині. У поворотному рейді на Лемківщину його сотня провела 17 листопада 1944 року оборонний бій в околиці с. Сторонна Дрогобицького району, під час якого відбила численні атаки ворога. У січні 1945 року сотня перейшла згідно з наказом Головного Військового Штабу УПА на територію північно­східної Тернопільщини. Однак, восени «Байда» був покликаний на посаду курінного ад’ютанта й підвищений до старшого булавного з датою старшинства від 1 січня 1946 року. У лютому 1946 р. його було призначено заступником командира 26-­го (Лемківського) ТВ «Лемко» та командиром Перемиського куреня. Від весни цього року він діяв зі своїми сотнями на Перемищині  й був підвищений у званні до хорунжого з датою старшинства від 22 січня 1946 року. У серпні 1947 року відділ УПА під керівництвом «Байди» здійснив успішний рейд на Захід. А у 1948 році Микола Лаврінович Старшинським Збором був обраний командиром частин, що рейдували на Захід, згодом призначений заступником шефа Місії УПА за кордоном, членом ЗП УГВР у 1948–1950 р.р. Підвищений ЗП УГВР до майора з датою старшинства від 1 липня 1949 року. Емігрував до США у 1950 році, де закінчив студії механічного інженерства, працював за фахом. Був активним в УАПЦ, громадському житті, комбатантських організаціях. Петро Миколенко (називав себе саме так, аби не постраждала родина в Україні) став одним із організаторів Об’єднання колишніх вояків УПА в США, обирався кілька разів його Головою. У 1973 році проявив себе з-­поміж ініціаторів створення Торонтського Видавничого комітету «Літопис УПА», став його засновником, членом та співробітником. Помер легендарний командир УПА «Байда» 1 січня 1979 року в Детройті (штат Мічиган, США).