Розмір тексту

Гамлетівське запитання перед Національним радіо

Приватизація «Укртелекому» спричинила серед журналістів та в експертному середовищі чимало дискусій. Точаться вони, здебільшого, навколо проблем прозорості приватизації.

Опозиція наголошує, що громадськості не відомий реальний покупець цього стратегічного підприємства — найпотужнішого на вітчизняному ринку телекомунікацій. Втім, нардеп В.Бондар (НУНС) у передачі каналу ТВі «Вечір з Миколою Княжицьким» спробував розкрити таємниці парламентських кулуарів. Мовляв, знайомий колега-депутат із ПР у неформальній обстановці зізнався, що «Укртелеком, нібито придбав через підставних осіб «Льовочкін за гроші Фірташа». Постає низка запитань. Чи передбачив Фонд держмайна у переліку умов для нового власника обслуговування ліній проводового радіо? Чи є перспективи подальшого донесення до споживача через проводові мережі, які й належать «Укртелекому», сигналу головного державного радіомовника (як декларується — у перспективі суспільного) — першого каналу Національної радіокомпанії України (НРКУ? Чи українська олігархія захоче виступити в ролі, як нині модно говорити, соціально відповідального бізнесу?Тобто чи займатиметься новоспечений власник збитковою справою — відновленням і утриманням у належному стані цих мереж? І взагалі, нині перед НРКУ постає гамлетівське запитання «бути чи не бути?» Переконаний,що йдеться про чергову загрозу інформаційній безпеці держави, адже цілком ймовірним є зруйнування проводового мовлення і, як наслідок, катастрофічне звуження аудиторії НРКУ. Погодьмося: тема принаймні варта дискусії. Цей допис — погляд на цю проблему всеукраїнського рівня через промовисті приклади з Полтавщини.

Мешканці столиці чи інших мегаполісів можуть сказати: навіщо зберігати цей «архаїчний» вид мовлення, є ж альтернатива — ефір!

По-перше, за такою логікою «архаїчним» можна назвати кабельне телебачення, оскільки спосіб донесення сигналу є подібним.

По-друге, НРКУ має дуже мало ліцензій на мовлення у популярному сучасному FМ-діапазоні, натомість сигнал поширюється, як і в часи УРСР, через нижні частоти. На останній колегії Держкомтелерадіо президент НРКУ висловився проти подальшої експлуатації передавачів діапазону УКВ(ультракороткі хвилі). Детальніше тут

Хоча в окремих регіонах через брак коштів не працюють передавачі, що транслюють сигнал навіть у цих частотах. Скажімо, треба відновити роботу передавачів у таких населених пунктах Полтавської області, як Карлівка, Чутове, Котельва, Чорнухи, Нові Мартиновичі Пирятинського району. Щоправда, ефіром Першого каналу теоретично охоплено понад 80% населення Полтавщини у смузі «радянських» частот 69,9-74 мегагерц. Втім, правдою є й те, що вітчизняний ринок заполонили російські, китайські чи європейські приймачі, де зазвичай налаштування на ці частоти немає, а якщо і є, то якісний сигнал НРКУ зафіксувати можна лише з великими труднощами. Старі ефірні приймачі з «радянським» ( нижнім) діапазоном лишилися хіба в деяких людей старшого віку та у автомобілях радянського виробництва. Що ж до «проводових» приймачів, то чимало полтавців зіткнулися з проблемою — де придбати радіодинамік для отримання сигналу державного радіо? Головна причина дефіциту у тому, що вітчизняна промисловість їх не виготовляє.

По-третє, в океані зросійщеного вітчизняного радіопростору Національне радіо (УР-1) є чи не єдиним острівцем-оберегом національної ідентичності. Тут панує українська мова і культура. Громадсько-політичні, соціально-економічні, літературно-художні, музичні, дитячо-юнацькі передачі виготовляються на професійному рівні. Другий канал НРКУ «Промінь» (УР-2) є інформаційно-музичним, долучає до культурно-мистецького життя, знайомить із сучасною українською та зарубіжною естрадою, а також з класикою, джазом та альтернативною музикою. Третій канал виходить під назвою «Радіо „Культура“. Канал духовного відродження» (УР-3). Обидва мали свого часу всеукраїнське ефірне покриття, також їх могли слухати через т. зв. трикнопкові приймачі проводового радіо. Тепер аудиторія «Променя» і «Культури» обмежена лише кількома областями. Ніяк не можу погодитися з тим, що їх і в кращі часи слухали винятково інтелектуали, а «простому народу», мовляв, подавай маскульт («піпл хаваєт»!). Пригадую, як на прийом до мене у 2005році приїздили трактористи із Велико-Багачанського району і благали: «Поверніть нам «Промінь»! На жаль, ось уже протягом шести років і Полтавський край відлучений від цих культурних осередків. Причина в недофінансуванні трансляції держрадіомовників. Уряд Азарова продовжив ганебну п’ятирічну практику своїх попередників — урядів Януковича і Тимошенко.

По-четверте, переважна більшість районних комунальних радіостанцій, принаймні, на Полтавщині, не мають ліцензій на ефірне радіомовлення. Їм що, залишається одне — тихенько помирати?

По-п’яте, альтернатив проводовому радіомовленню, особливо у сільській місцевості (до речі, Полтавщина є, як відомо, аграрним краєм) досі немає, воно все ще важливе для людей. Не варто забувати також про потреби цивільної оборони. Про це, приміром, пам’ятають у столиці Росії. Посилаючись саме на необхідність оперативного сповіщення про надзвичайні ситуації в умовах «загрози мусульманського тероризму», мерія Москви з ініціативи Лужкова розробила і впровадила програму розвитку проводового радіо. Тож, москвичі завдяки оптоволоконним лініям слухають не лише столичну комунальну радіостанцію, а й державні. Подібна практика притаманна і ряду країн західної цивілізації. Наприклад, проводове радіо успішно функціонує у багатьох штатах США.

Що варто робити вже зараз? На численних засідайлівках в ОДА керівники Полтавської філії ВАТ «Укртелеком» не раз наголошували на збитковості зазначеної підгалузі. Стверджували, наприклад, що у 2008 році орієнтовна річна сума збитків задля обслуговування обласної мережі, яка на 40% складається із повітряних ліній, склала 7 млн. грн. Водночас полтавська філія концерну Радіомовлення, радіозв’язку і телебачення (РРТ) зберегла у робочому стані радіотрансляційні передавачі, які до 2005 року поширювали сигнали «Променя» і «Культури». Їх можна використовувати у подальшому. Відтак, полтавські «укртелекомівці» пропонували впровадити ефірне радіомовлення шляхом виробництва і закупівлі радіоприймачів з фіксованим налаштуванням на всі програми НРКУ та обласних держмовників. Мова йде про місцевості, де неможливо відновити або ж економічно невигідно обслуговувати мережі, що зруйновані негодою чи під час газифікації або з вини приватних Обленерго, котрим належать дерев’яні опори-стовпи. Очевидно, що годі було й мріяти про реалізацію слушної ініціативи зусиллями лише облдержадміністрацій. Нещодавно це визнали й Полтавській ОДА. Має бути політична воля Кабміну до прийняття і виконання загальнодержавної програми підтримки НКРУ на засадах співфінансування не лише обласного чи районного бюджетів, а й державного. До важливого проекту державної ваги було б непогано долучити й ВАТ «Укртелеком», який міг би взяти на себе значну частину фінансового тягаря. Особливо важливо втілити задум у областях, що сусідять з РФ і Румунією, звідки неодноразово лунали територіальні претензії до нашої країни. Не секрет, що мовники цих країн почуваються повноправними господарями в наших прикордонних областях. Парадокс, але навіть про конкуренцію українських радіостанцій на українських землях із згаданими іноземними наразі не йдеться! Після впровадження цифрового мовлення державні інституції мають подбати про ліцензування на мовлення по всій території Української держави всіх трьох програм НРКУ у високих частотах FМ.

На Полтавщині щороку зникає 20 тисяч радіоточок! І це при тому, що наша область вважається відносно благополучною. За кількістю радіоточок на 100 сімей (щільності) Полтавська облфілія «Укртелекому» у 2009 році мала «бронзу» — 3 місце в Україні після Київської та Харківської областей. А от за кількістю основних радіоточок — почесне 5 місце: Харківська — 325 тис., Донецька — 204 тис., Дніпропетровська — 204 тис., Львівська — 197 тис. Цьогоріч Полтавська область знаходиться на позначці 143 тис. радіоточки. Отже, потрібно жорстко і негайно зупинити стрімке зменшення радіоточок.

Очевидно, що зберегти мережу неможливо без обладнання новобудов відповідними телекомунікаціями. Звертаю увагу на Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву» від 16.09.2008 р. № 509-17. Ним, серед іншого, унормовано «порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів». Схвалено і підзаконні акти. Зокрема, державними будівельними нормами (п.5.45 В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення») передбачається, що «всі закінчені будівництвом житлові будинки обладнуються мережами і пристроями телекомунікацій загального користування — зв’язку, телебачення, проводового мовлення». Але проза життя така: мереж проводового радіо немає в жодному будинку, збудованому в Полтавській області протягом останніх п’яти років. Наївне прагнення автора цих рядків спробувати системно вирішувати проблему не знайшло тоді відгуку у заступника голови ОДА, який курував будівництво. А тут не треба мудрувати зайвого, просто слід домогтися виконання законодавства! Чи стане на це снаги чинній владній команді — покаже час.

Отож, насамкінець підкреслю: літак державної політики в цій сфері має мати два крила. Одне — це збереження, відновлення проводових мереж та будівництво сучасних оптоволоконних ліній. Друге — максимальне охоплення ефірним мовленням, адже право отримувати якісний суспільний україномовний інформаційно-культурний продукт мають всі громадяни України, в тому числі і жителі віддалених прикордонних, гірських районів, де складно збудувати мережі.

Про автора

Олег Пустовгар

Олег Пустовгар

Представник Українського інституту національної пам'яті в Полтавській області

442
Останні публікації:

Полтавщина:

Наш e-mail:

Телефони редакції: (095) 794-29-25 (098) 385-07-22

Реклама на сайті: (095) 750-18-53

Запропонувати тему