Про антиконституційні диктаторські закони , нардепів від ГО «Моя Полтавщина» та запитання до тих, хт
Цей блог - спроба освіжити у пам’яті події 16 січня, коли у ВР було вчинено спробу антиконстуційного заколоту. Доречно про це поговорити в День Конституції.
Агресія нашого давнього ворога – Росії - і все, що із цим пов’язано - вбивства і катування українських людей прокремлівськами звірами, збиті окупантами і їх прибічниками українські літаки і вертольоти, проблеми розселення біженців зі сходу, бронежилети для українських військовиків - це те, що нині постійно, як то кажуть, на слуху.
Однак, мусимо й пам’ятати й про тих доморощених політиканів, котрі каталізували цьогорічні трагедії. 16 січня увійшло в українську історію як трагічний день, як спроба ревізувати Конституцію, відновити під керівництвом путінського прихвосня Януковича, по суті, диктатуру сталінського зразка. Саме 16 січня регіонали і комуністи всупереч Конституції, регламенту і вимогам Євромайдану проголосували за диктаторські закони, після чого обурений народ від мирних протестів перейшов до радикальніших протистоянь. Саме після цього цинічного і обурливого голосування регіоналів і комуністів пролилася перша кров на Грушевського…
Це голосування й на совісті ряду парламентаріїв із Полтавщини. Нагадаю: по мажоритарним округам Полтавщини до Верховної Ради потрапило 8 депутатів, іще троє на час виборів проживали у регіоні. П’ятеро із одинадцяти «полтавських» народних обранців проголосували за диктаторські закони 16 січня. Це двоє представників КПУ- Сергій Гордієнко та Роман Шугало: з комуністами давно усе ясно, недарма ж Мінюст вивчає документи на предмет причетності їх до сепаратизму і тероризму, тож не варто виключати й імовірність заборони компартії. Регіонал Олексій Лелюк – позиція давно задекларована і зрозуміла, тут теж усе давно ясно. А от Олег Кулініч і Володимир Пилипенко кандидували не від ПР, маскувалися під позапартійних, йшли під брендом ГО «Моя Полтавщина» . Кандидували саме у тих округах, де перемогти під брендом ПР було неможливо - ненависть до Януковича і його посіпак ще навіть у 2012 році зашкалювала. Перемогли завдяки велемудрим іміджмейкерам, перемогли, бо збрехали виборцям: мовляв, ніколи у ПР не підемо… Перемогли і відразу ж вступили до фракції ПР. Перемогу цим латентним регіоналам разом із собі подібними кував і пан Діонісій Каплін - депутат облради від партії «Совість України» (в часи режиму кривавого Януковича вона оголосила про влиття до ПР).
Цікаво, що ті ж самі депутати – колишні члени фракції ПР, які були згодні обмежити конституційні права українських громадян, знову гнуть своє. Протеже пана Діонісія - Володимир Пилипенко - не з’явився на голосуванні за закон про відновлення довіри до судової системи, покликаний розширити автономію судової гілки влади та посилити суддівське самоврядування (4378-1).
Тож, маю конкретні запитання до Діонісія:
1) Чи готовий він нести відповідальність за обман виборців з боку ГО «Моя Полтавщина» (запевняли, що йдуть як позапартійні, але відразу вступили до фракції ПР)?
2) Як він як депутат і особа, що позиціонує себе як демократичний громадський діяч, оцінює антиконституційні «диктаторські закони»?
3) Якщо позитивно, то чи можна вважати нинішню «демократичну» позицію політичною мімікрією? Чи може годі з нас політичних ящірок?
4) Якщо негативно, то чи відчуває бодай моральну відповідальність за кров , що пролилася на Грушевського після ухвалення диктаторських законів?
Думаю, навряд чи громада отримає відповіді на ці запитання. Мімікрія багатьох українських політиків набула нечуваних масштабів.
Олег Пустовгар, громадянин України, виборець