Розмір тексту

Держава має захищати свій, а не чужий інформаційно-культурний простір

Нещодавно інтернет-ресурс «Полтавщина» оприлюднив замітку «Поплавських в ефірі стане менше».

Йдеться про ухвалення у першому читанні з ініціативи члена парламентської фракції партії регіонів Олени Бондаренко проекту закону, яким скасовано 50%-ву квоту на трансляцію в телерадіоефірі вітчизняної музичної продукції. Автор цих рядків протягом 2005-09 рр. очолював «інформаційне» управління ОДА, тому вважаю за обов’язок висловитися на цю тематику. Спроба правлячої партії продовжити зросійщення інформаційного простору України вже викликала шквал критики з боку українських виконавців. Скажімо, своє категоричне «ні» цьому антиукраїнському і антидержавному законопроекту 4 лютого в ефірі «Великої політики» на Інтері вже висловили відомі виконавці Марійка Бурмака і Олександр Пономарьов. Вони вважають можливим наслідком такої ініціативи «неминучу загибель української пісні», констатувавши «відмову законодавців від захисту національного телерадіовиробництва» і ймовірність варіанту, коли «нові, молоді українські виконавці взагалі не матимуть доступу до мовників». Олена Бондаренко теж оприлюднила свою позицію у цій передачі, мовляв, «украинского продукта в таком колічествє (50%-авт.) просто не существуєт». На цю репліку, подібну до заяви директора полтавської радіостанції «Квадрат» п. Собакаря, телеглядачі почули переконливе запевнення Марійки Бурмаки: «В Україні достатньо талановитих музикантів!». Депутатка ж заявила: «У людей должєн бить вибор». Тут можна було б і погодитися, якби малось на увазі останній перепис населення, коли 67% громадян назвали своєю рідною мовою українську. Але ж регіоналка визнала, що закон не виконувався і у чинній редакції. Справді: варто вдень ввімкнути приймач і «промандрувати» через весь спектр діапазонів, щоб переконатися у відсутності трансляції української музики в Українській державі. Причина в тому, що згідно з поки що чинним (в уявленні регіоналів «діскрімінационним в атнашенії рускоязичних») законом у загальному обсязі мовлення радіостанції 50 відсотків мають складати музичні твори (увага!) ВІТЧИЗНЯНИХ виконавців, котрі далеко не завжди є україномовними. А щоб формально дотриматися законодавства, хитрі власники ефемок знайшли оригінальний вихід — українську музику крутять вночі. Зазвичай новини й дикторські монологи подаються українською мовою, а все інше вдень — як заманеться: англомовні пісні чергуються з російськомовною «популярною» музикою (більш вживаний публіцистичний термін — попса). «Попса — це тотальна зброя у руках купки шоу-бізнесменів та медіа-магнатів, які разом творять правила гри на шоу-ринку, моду на поп-ерзац», — підкреслює відомий музичний аналітик, прес-секретар всеукраїнського фестивалю «Мазепа-фест» Олександр Євтушенко. Він описав рецепти створення попсового шлягера: «Інтелектуальний зміст тексту пісні має бути мінімальним і не перевищувати середньостатистичний рівень, адже інтелект вбиває шлягер. Музичний супровід має бути тотожним тексту і містити не менше 120 ударів на хвилину, бути танцювально-дискотечним, виконавиця має випромінювати безмежну сексуальність і на сцені бути максимально роздягненою, відеокліп має бути зроблений «по-дорогому», обов’язкова присутність атрибутів заможного життя — лімузинів, яхт, садиб. Також має відбутися потужна ротація на усіх престижних каналах, жива презентація «зірки» має відбуватися у розкішній гламурній обстановці дорогого нічного клубу за наявності якомога більшої кількості телекамер з провідних каналів». Будь-яка музика, що претендує вийти за межі банальної буденщини або активно експериментує зі змістом і формою, зазначає Євтушенко, не знаходить жодних шансів на широке медійне визнання. Навіть гурт «ВВ» (лідер — відомий виконавець Олег Скрипка) тривалий час не мав «зеленої вулиці» у вітчизняних ефірах, орієнтованих на естраду радянського зразка або на табірний «фольклор». Не меншою проблемою є й те, що дуже значна частина FM-радіостанцій в Україні транслює музику в стилі нібито ретро, яка покликана з усіх сил навіювати українському радіослухачеві ностальгію за Радянським Союзом і начебто стабільним та спокійним життям за часів комуністичної влади. Під виглядом намагання ділити все на «формат» і «неформат» з українського радіоефіру витискається усе талановите та українське, і замінюється російськомовною попсою. Тож можливості для українських виконавців і гуртів і до цього були суттєво звужені. Що ж до телебачення, то найпопулярнішими музичними вітчизняними каналами, які поширюють сигнал через супутник і кабельні мережі є «М1», «OTV» та «Music». Вони культивують комплекс меншовартості та, як правило, ігнорують україномовних професійних музикантів. Популяризація ж іноземних виконавців дорого обходиться Україні. Як повідомляє газета «Українське слово» , лише за 2007 рік через безконтрольну гастрольну діяльність «попси» у Росію з території України було вивезено понад 400 млн. грн. Відтак, національно-демократичні сили вбачають вихід у збільшенні ставки збору із закордонних виконавців, як це зроблено у Франції. Отже, вітчизняний продукт — це не обов’язково україномовний, і формальних підстав збурювати патріотичну громаду та інтелігенцію не було. Хоча, можливо ПР зацікавлена фокусувати громадську думку на гуманітарних питаннях, щоб відвернути увагу народу від соціально-економічних?

А тепер погляньмо на світовий досвід і українське законодавство у цій сфері: як писав Шевченко, «і чужому научайтесь, і свого не цурайтеся». Передусім зауважу, що важливим напрямком державної політики багатьох країн, наприклад тої ж Російської Федерації чи Франції є захист національної ідентичності. А ще одна з головних функцій кожної держави — забезпечення інформаційної безпеки. Тобто це прагнення до такого стану інформаційного простору держави, коли її національним інтересам в інформаційній сфері ніщо не загрожує. Зацитую знакові статті Конституції і Закону «Про телебачення і радіомовлення»: «Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього українського народу», «Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України», «Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури»; " Держава проводить політику протекціонізму щодо розповсюдження програм і передач вітчизняного виробництва«, «Телерадіоорганізації ведуть мовлення державною мовою». Ці конституційні і законодавчі норми є суто декларативними, оскільки в Україні інформаційний простір захаращений силою-силенною іноземного інформаційного продукту, що перешкоджає утвердженню української політичної нації. Національна ідентичність у різних країнах світу зберігається і утверджується за допомогою впровадження політики державного протекціонізму, тобто захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом встановлення тарифів, квот, систем оподаткування. Прикладів зі світової практики доволі. У Німеччині, Литві, Португалії квота на вітчизняну музику аналогічна до української — 50%, а ось Франція вже давно ввела 60%-ву квоту для франкомовної музики і жорсткі обмеження на англомовно-американський музпродукт. У Франції також статтею 39 Генерального кодексу податків передбачено надання пільг для франкомовних ЗМІ — частина прибутку, що інвестується у придбання обладнання для медіа, звільняється від оподаткування. І це при тому, що на відміну від сумних українських реалій (наприклад у 2008 р. горе-міністр Табачник через газету «2000» офіційно звернувся до ЗМІ йменувати його ...малоросом!) французу на своїй етнічній території просто ніколи не спаде на думку, чому це він повинен залишатися французом і чи не стати йому, наприклад, німцем, англійцем чи шведом. У США встановлено суворі обмеження з видачі ліцензій на іноземне мовлення на території країни, близько 17% витрат на некомерційне телерадіомовлення там покривається за рахунок федерального бюджету, 23% коштів виділяються Конгресом на виробництво і розповсюдження окремих програм, а національне публічне радіо об’єднує окремі некомерційні радіостанції і продукує власну інформаційну продукцію. Російську мову як фактор духовної єдності народів багатонаціональної Росії визначено у Доктрині інформаційної безпеки РФ як один із основних об’єктів забезпечення державної політики в цій країні, росіяни вважають пріоритетом протекціоністську політику щодо виробників засобів масової інформації. До речі, ніхто не скасовував і президентський указ «Про доктрину інформаційної безпеки», де наголошується на «пріоритетності національної інформаційної продукції, необхідності державної підтримки вітчизняного виробника інформпродукції, збереження і примноження духовних, культурних і моральних цінностей українського народу». Прийняттю законопроекту у першому читанні передував експертний висновок юридичного управління апарату ВР про доцільність відхилити його. За словами Олександра Пономарьова, кілька знайомих нардепів-регіоналів (тверезомислячих, без табачниківщини) різко негативно відгукувалися про «творіння» своєї однопартійки, хоча й мусили тиснути кнопку «за». Цікаво, що подібні спроби (на щастя, невдалі) вже були і раніше: зокрема безуспішно завершилося оскарження 50% квоти радіо «Гала» до КМУ у міжнародному трибуналі з вирішення інвестиційних спорів. Останній визнав право Української держави на підтримку національної культури. Думаю, небезпідставною є така версія медіа-аналітиків: цей провокаційний закон пролобіювали російські авторські агентства. Як бачимо, ініціатива регіоналів ігнорує європейський та світовий досвід і є загрозою інформбезпеці України.

Який же вихід з ситуації? Влада має усвідомити, що не варто доводити ситуацію до точки кипіння, налаштовуючи проти себе мистецьку еліту. Недавній приклад: протести громадськості проти цькування силовиками лауреата Шевченківської премії Марії Матіос завершилося...зустріччю відомої письменниці з Президентом, який мусив визнати, що міліцейське відомство Могильова «пєрєусердствовало». Янукович зобов’язаний накласти вето,виконавши обіцянку з передвиборчої програми «Україна для людей» не ініціювати питань, які розколюватимуть суспільство. А після перемоги патріотів на виборах потрібно схвалити проект Закону «Про національний культурний продукт», який, на жаль, два роки тому навіть в умовах нібито демократичної коаліції не набрав необхідної кількості голосів, не підтриманий половиною фракції БЮТ — нинішніми «тушками». Його розробив народний депутат, нині голова партії «За Україну!» В’ячеслав Кириленко. Проект регулює відносини, пов’язані зі створенням, виконанням, продюсуванням, виготовленням, тиражуванням, промоцією, дистрибуцією (розповсюдженням), продажем і споживанням національного культурного продукту в інформаційно-культурному просторі України і має на меті захист культурної самобутності України в умовах глобалізації через забезпечення цілісності національного інформаційно-культурного простору. Назву його основні положення. Національна культура — притаманна сучасній нації унікальна і спільна для її членів система духовних цінностей, традицій і звичаїв, різноманітних форм творчої, господарської діяльності, що охоплює всі розвинені в цій культурі види, форми та жанри мистецтва, національну культурну спадщину, гуманітарну науку та освіту. Національний культурний виробник — фізична особа (професійний творчий працівник, продюсер) — громадянин України, або юридична особа України — виробник (виготовлювач, тиражувальник) культурно-мистецьких творів і послуг (заклад мистецтва, мистецький колектив, студія-виробник, видавництво, телерадіоорганізація .Національний культурний продукт — культурний продукт (культурна продукція), вироблений чи наданий національним культурним виробником, що його творчі та виробничі характеристики відповідають вимогам, встановленим цим Законом для відповідної галузі культури, виду чи жанру мистецтва; різновидами національного культурного продукту є національне видання, національний фільм, національний аудіо-альбом, національна телерадіопрограма, національна постановка тощо. Державна підтримка національного культурного продукту — сукупність правових, фінансово-економічних, соціальних, організаційних та інших заходів державної політики, що передбачають сприяння створенню, виготовленню, тиражуванню, розповсюдженню й споживанню національного культурного продукту, і мають на меті збереження і розвиток національної культури, формування міцної національної мовно-культурної ідентичності громадян України, розвиток творчого потенціалу українського суспільства, задоволення творчих, духовних потреб його членів. Національні канали культурної комунікації — телерадіоорганізації та провайдери програмних послуг, друковані та електронні засоби масової інформації, провайдери Інтернет-послуг, книготорговельні організації, театрально-видовищні заклади, бібліотеки, інші суб’єкти господарювання України, що їхньою основною діяльністю є розповсюдження культурного продукту або організація публічного показу творів. Держава підтримує національного культурного виробника шляхом запровадження знижених або нульових ставок ПДВ на операції, пов’язані зі створенням та виробництвом (виготовленням, тиражуванням) національного культурного продукту, наданням податкових пільг у відповідності до законодавства виробникам товарів і послуг, сертифікованих як національний культурний продукт, увільненням від мита і ПДВ імпорту техніки та матеріалів, що використовуються при виробництві національного культурного продукту, надання грантів на конкурсній основі на створення національного культурного продукту (фільмів, аудіоальбомів, вистав, концертних програм, телерадіопрограм тощо).

Потрібно прийняти Інформаційний кодекс України, у якому передбачити такі позиції: зменшення розміру частки іноземних інвестицій у статутному фонді телерадіоорганізацій, збільшення ввізного мита на іноземну інформпродукцію, введення податку на трансляцію іноземних радіо- та телеканалів й поширення в аудіовізуальних ЗМІ продукції іноземною мовою, створення спеціального Фонду розвитку національного інформпростору, введення для ТРО стандартів, за якими не менше 75% музичного продукту має транслюватися державною мовою, податкового стимулювання появи в ФМ-просторі радіостанцій, котрі б не дублювали одна одну й були розраховані на різні вікові, освітні й соціальні аудиторії, введення для ТРО системи штрафів, включно з можливістю позбавлення ліцензії за недотримання мовного режиму чи перекручення української мови.

І наостанок про нагальні проблеми на Полтавщині. ОДА могла б продовжити напрацювання попередників з поповнення фонотек комунальних райрадіо україномовним продуктом. Нагадаю,що фонотека обласного радіо Полтавської ОДТРК «Лтава» налічує близько 50 тис. записів на плівках, найдавніші з яких датуються 1952 — 1954 рр. Для збереження пісенно-музичної спадщини Полтавщини є нагальна потреба переписати ці музичні записи на сучасні інформаційні носії цифрового формату. В рамках виконання цієї програми наша тодішня проукраїнська команда Головного управління інформаційної та внутрішньої політики спрямувала 100 тис. грн. на придбання спеціального обладнання: станції обробки аудіозапису з програмним забезпеченням звукових мікшерних пультів, контрольних акустичних моніторів. Але незважаючи на коштовні закупівлі , роботи йде вкрай повільно, оскільки тут зберігається близько 20 тис. рулонів аудіозапису. Для переведення цієї кількості одиниць збереження на оптичні диски за три роки потрібно щонайменше два додаткових робочих місця. Сподіваюсь, вирішення цієї проблеми під силу новому очільнику управління. А ще спільно з кафедрою української мови і літератури Полтавського національного педагогічного університету було б непогано започаткувати семінари для ведучих (діджеїв) та дикторів приватних FМ-радіостанцій з вивчення української мови, удосконалення професійних навичок.

Про автора

Олег Пустовгар

Олег Пустовгар

Представник Українського інституту національної пам'яті в Полтавській області

463
Останні публікації:

Полтавщина:

Наш e-mail:

Телефони редакції: (095) 794-29-25 (098) 385-07-22

Реклама на сайті: (095) 750-18-53

Запропонувати тему