Симон Петлюра про пам'ятник Іванові Котляревському
Симон Петлюра-видатний державний і військовий діяч. На його честь названо 152-гу окрему єгерську бригаду ЗСУ. У нашій бригаді шанують Симона Петлюру не лише як військовика і державника, але і як діяча української культури і журналіста. Тож сьогодні оприлюднюємо матеріал із Фейсбук-сторінки "Симон Петлюра" щодо ВІДКРИТТЯ ПАМ'ЯТНИКА ІВАНУ КОТЛЯРЕВСЬКОМУ, яке відбулося 123 роки тому - 12 вересня 1903 року у Полтаві.
Свій допис про пам"ятник Іванові Котляревському Симон Петлюра надрукував у “Літературно-науковому вістнику” (через цензурні заборони української преси на підросійськіій Україні тоді ще не існувало, тому часопис, що виходив у Львові, був виданням, яке об'єднувало авторів Галичини, Буковини та Наддніпрянщини)
Довідково: Пам'ятник Івану Котляревському у Полтаві — перший в історії пам'ятник українському письменнику, поету, драматургу і громадському діячеві, засновнику сучасної української літератури. Збудовано в місті, де Котляревський народився і прожив більшу частину життя, на громадські кошти, які збиралися в 1895—1898 роках. Всього було зібрано 11 768 карбованців 67 копійок.
Встановлення монументу відтерміновувалося через протидію офіційної влади Російської імперії, що мала надати дозвіл. Зрештою цей дозвіл було отримано, однак зробити надпис українською мовою на постаменті так і не дозволили, з приводу чого Микола Міхновський написав гнівного листа тодішньому міністру внутрішніх справ.
Урочисте відкриття пам'ятника 30 серпня (12 вересня) 1903 року перетворилось на велику національну акцію, на якій були присутні численні діячі української інтелігенції та культури, в тому числі делегати з Галичини та Буковини.
Олена Пчілка виступила на відкритті пам'ятника українською мовою, порушивши категоричну заборону, встановлену царською владою.
Почесною гостею на відкритті пам'ятника була 111-річна Варвара Лелечиха (в дівоцтві Красноштанова), яка замолоду вела хатнє господарство в Івана Котляревського. Не зважаючи на поважний вік, жінка зберегла ясний розум, добру пам'ять i ділилася своїми спогадами про письменника
Фото з архіву Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського
Попри те, що кошти на пам'ятник було зібрано українською громадськістю ще у 1895-98 рр., російська влада всіляко відтерміновувала надання дозволу на його встановлення. Та завдяки наполегливим спільним зусиллям українців заборони вдалось подолати. Замітка про початок робіт по зведенню пам'ятника Котляревському — один з перших журналістських дописів Симона Петлюри.
Далі допис Симона Петлюри, без купюр.
"ПАМ'ЯТНИК КОТЛЯРЕВСЬКОМУ В ПОЛТАВІ нарешті вже почали будувати з 29 квітня. Тепер копають канави для фундамента і звозять необхідний матеріял для будівлі... Кажуть, що за 2 — 3 місяці пам'ятник буде готовий зовсім і восени думають урочисто святкувати його відкриття... Стояти пам'ятник буде на Протопоповській вулиці, т. є. на такім місці, що найменьш відповідає значінню пам'ятника. Але що робити... Полтавські “гласні” замало освічені, замало знають роль Котляревського в нашому національному відродженню, щоб відповідно цьому піклуватись про те, щоб поставити пам'ятник поетові на якомога кращому й людному місці. Вони (принаймні більшість із них) залишають кращі місця для тих пам'ятників, що колись то ще поставлять “більш значним (?) людям”, ніж Котляревський: Петрови Першому, Гоголю!.. Гласний Ринденко (+в), місцевий купець, прямо казав у салі маґістрата, коли балакали про вибір місця для пам'ятника: “Этотъ, какъ его, Котляревскій, не заслуживаетъ Петровской (краща в городі) площади”... Залежить від того безперечно, з якого боку дивитись на діло. Коли так, як дивиться Ринденко (+в), то справді “этотъ, какъ его, Котляревскій”, про якого він тільки й знає, може, що він Котляревський із Полтави, — не заслужує Петровської площі... Але досадно те, що иньші “гласні” так мало свідомі своїх обов'язків перед пам'ятю поета, перед тими, що давали свої трудові копійки для пам'ятника і були певні, що полтавський маґістрат справдить надії цілої свідомої частини українського суспільства... Стидно полтавським “гласним”; сором також і тутешнім українським діячам, що допустили впливати на діло таким добродіям, як Ринденков і т. и.!"
С. П—ра. Літературно-науковий вістник (Львів). — 1902. — Книга 7. — Хроніка і бібліографія, С. 1.
Довідково:
Президент присвоїв почесне найменування на честь Симона Петлюри бойовій бригаді Збройних Сил України. Відповідно до Указу Президента, почесне найменування «імені Симона Петлюри» отримала 152-га окрема єгерська бригада Сухопутних військ ЗСУ. Бригада створена у 2023 році – спершу як механізована, згодом переформована в єгерську. Її військовослужбовці брали участь у Курській операції 2024 року, а нині виконують бойові завдання на Покровському напрямку.
Це присвоєння – не символічний жест, а повернення тяглості українського війська між сьогоденням і добою Української революції 1917–1921 років. Знак того, що сучасні воїни продовжують справу тих, хто сто років тому боровся за незалежність так само вперто, як і нині.В Указі зазначено: найменування присвоєно з метою відновлення історичних традицій національного війська та з огляду на зразкове виконання бригадою бойових завдань під час захисту територіальної цілісності та незалежності України.
За матеріалами з Фейсбук-сторінки "Симон Петлюра" та офіційного сайту УІНП
