В урочищі Триби біля Полтави вшанували память жертв комуністичних репресій

Воно розташоване біля обласного центру, на території Терешківської громади Полтавського району. 

В урочищі покоїться прах жертв Великого терору – масштабної кампанії масових репресій, що була розгорнута в СРСР у 1937–1938 рр. з ініціативи керівництва СРСР й особисто Йосипа Сталіна для ліквідації реальних і потенційних політичних опонентів, залякування населення, зміни національної та соціальної структури суспільства. Наслідками комуністичного терору в Україні стало знищення політичної, мистецької та наукової еліти, деформація суспільних зв’язків, руйнування традиційних ціннісних орієнтацій, поширення суспільної депресії й денаціоналізація.

У 1991 році, в останні місяці існування УРСР, було ухвалено Закон «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». У ньому вперше в Україні законодавчо засудили і відмежувалися від політичних репресій як методу керування суспільством. Але оскільки цей закон ухвалювався ще в УРСР, то певна частина цих репресій, навіть вчинених позасудовими органами, все ще визначалася «обґрунтованими». Відповідно до вимог Закону органами прокуратури та судами впродовж 1991–2001 років було реабілітовано 248 тис. 810 громадян, відмовлено в реабілітації — 117 тисячам 243 особам.

У 2015 році Україна засудила злочини комуністичного тоталітарного режиму Законом «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганд їхньої символіки». Законопроект було розроблено Українським інститутом національної пам’яті спільно із народними депутатами України, громадськістю та експертами Реанімаційного пакету реформ.

Найменша кількість  похованих жертв в Трибах та інших урочищах біля Полтави, яку називають науковці, становить 10 тисяч людей. Кількість розстріляних і похованих тут може становити понад 37 тисяч. Точна кількість похованих у Трибах невідома, оскільки російські червоні кати приховували свої злочинні діяння: розстрілювали полтавців таємно, без ведення статистики.

 За період Великого терору на території УРСР, за оцінками істориків, було засуджено 198 тисяч 918 осіб, з яких близько двох третин – до розстрілу. Решту було відправлено до в`язниць та таборів (інші заходи покарання охоплювали менше 1 %, звільнено було тільки 0,3 %).10 липня 1937 р. політбюро ЦК КП(б)У розіслало по областях УРСР вказівку про формування позасудового репресивного органу – обласних «трійок», створених для спрощення процедури засудження. До складу трійки зазвичай входили начальник обласного НКВД (голова), обласний прокурор та перший секретар обласного або республіканського комітету ВКП(б). Існування «трійок» та інших позасудових репресивних органів повністю суперечило радянському законодавству, у тому числі Конституції 1936 р.

Заарештований був фактично позбавлений права на захист (на адвоката) чи оскарження вироку. Слідчі психологічним знущанням і нелюдськими тортурами «вибивали» з арештованих потрібні зізнання. В 1937 р. дозвіл на застосування методів «фізичного впливу на підозрюваних» (тобто тортур) було дано на найвищому рівні ЦК ВКП (б). Випадки неправомірного засудження вважались цілком припустимими і виправдовувалась прислів’ям «ліс рубають – тріски летять».

Часи Великого терору у масовій свідомості населення СРСР позначені тотальним страхом та недовірою. Нічні арешти сусідів, підозри колег на роботі, друзів, родичів, пошук шпигунів та шкідників, острах доносів та обов’язок публічно таврувати ворогів народу були повсякденними. Особа могла написати донос на колег, остерігаючись, що ті донесуть на неї першими. Це стало типовим засобом вирішення особистих конфліктів із керівництвом, викладачами, родичами тощо.

Терор проти мешканців Полтавської області пов’язаний з іменем російсько-комуністичного ката, уродженцем міста Моква Алєксандра Волкова (на світлині) Він керував полтавським управлінням сталінського НКВС. За перший рік «роботи» Волкова у Полтаві закатували понад 6 тисяч «‎ворогів народу»: господарів на селі («куркулів»), колишніх військовослужбовців, опозиціонерів, священиків. 

Місцеве НКВС осіло у будівлі Селянського банку (нині— будівля обласного управління СБУ). У підвалах розташовувалася в’язниця, де катували українців, оголошували вирок, і виконували його. Потім тіла вивозили на міський цвинтар. На кладовищі забракло місця, тому наступні жертви комуністи закопували в урочищі біля хутора Триби. У траншеї, виритій спеціально під таку справу, ховали репресованих невеликими «‎партіями» по декілька десятків. У лісі навколо урочища Триби археологи знайшли близько семи колективних поховань.

Серед учасників комеморативного заходу з вшанування українців похованих в урочищі Триби був депутат Полтавської обласної ради, дисидент-шістдесятник, колишній в’язень комуністичного режиму, голова Полтавської обласного об’єднання товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка Микола Кульчинський. 

У 1969 році його заарештували і засудили за любов до української мови і культури. Зокрема, Миколу Кульчинського піддали жорстоким політичним репресіям за відкритий лист творчої молоді міста Новомосковськ (нині місто Самар Дніпропетровської області) із закликом до 1-го секретаря ЦК КПУ, злочинця-русифікатора Щербицького зупинити тотальне зросійщення. Кульчинського ув’язнили за статтєю 187 ч.1 КК УРСР («наклеп на радянську дійсність»). Поневірявся в комуністичних таборах загального режиму м. Бердянську та у с. Аполонівці протягом двох з половиною років.

 Кульчинський був серед тих, хто ще у 1990 році говорив правду про страхітливі злочини НКВС і поховання в Трибах. Зокрема, Кульчинський у січні 1990 року, напередодні Дня Соборності, разом із побратимами по Народному Руху України організовував у Полтаві історичну знакову акцію - легендарний «живий ланцюг» «Від ката Петра до ката Сталіна». Тисячі людей тоді, 36 років тому вишикувалися вздовж шляху – від так званого пам’ятника (насправді споруди звеличення московському царю Петру I, яку було демонтовано торік, у 2025 році) до урочища Триби, де покояться жертви сталінського терору. Так символічно вшанували пам'ять жертв обох московських тиранів- Петра I і Йосипа Сталіна.

У цьогорічному вшануванні жертв Великого терору взяли участь громадські діячі, краєзнавці, актив Полтавського обласної організації товариства політв’язнів і репресованих на чолі із головою цієї ГО Анатолієм Банним. 

Також начальник Полтавської ОВА Віталій Дяківнич, його заступники 

в.о. міського голови Полтави Катерина Ямщикова, 

Начальник Полтавської районної військової адміністрації Дмитро Романов, голова Полтавської обласної організації товариства політв’язнів і репресованих Анатолій Банний, директор департаменту культури і туризму Полтавської ОВА Ірина Удовіченко, голова Терешківської громади Віталій Турпітько, автор цього допису до блогу як представник УІНП в Полтавській області, начальник Полтавського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Сергій Пометун та його заступник Едуард Бородай, представник Уповноваженого ВР з прав людини у Полтавській області Владислав Носенко. 

Ми запалили і поставили лампадки та поклали квіти до меморіалу. Вшанували хвилиною мовчання памʼять усіх, хто загинув від дій комуністичного тоталітарного режиму, а також полеглих за вільну Україну захисників і захисниць під час російсько-української Війни за Незалежність.

У розмові із журналістами я наголосив, що впродовж усього часу існування московський комуністичний тоталітарний режим спирався на злочини репресій, вбивств, депортацій, геноцидів. Сьогодні наш ворог-росія як держава-окупант є наступницею цих людиноненависницьких практик—вона виправдовує сталінський режим, нарощує і вдосконалює репресивну політику, жертвами якої уже стали тисячі мешканців українських тимчасово окупованих територій.