80-ті роковини геноциду. Запалімо свічки,вшануймо мільйони невинно убієнних

Незгасний вогник національної пам’яті

 Оптимістична соціологія від науковців соціологічної групи «Рейтинг», очолюваної нашим земляком Олексієм Антиповичем: 66 % громадян погоджуються із твердженням, що голодомор 1932-33 років був геноцидом українського народу!Сухі цифри засвідчують: протягом двох з гаком десятиліть новітньої української державності у свідомості мільйонів співвітчизників стались ледь не тектонічні зміни!Але першопрохідцям  початку дев’яностих було непросто. Скажімо, у загадковій автокатастрофі загинув журналіст Володимир Маняк - один із перших шукачів правди про голодомор, автор книги, яка вийшла у 1991 році « Голод 33. Народна книга-меморіал».  Пропоную трохи спогадів й із власного життєвого досвіду.

Весна 1992 року. Села Березова Лука і  Лютенька,що в Гадяцькому районі. Саме тут з ініціативи Гадяцької районної організації Народного Руху тоді було  встановлено  одні  із перших на Полтавщині пам’ятнізнаки  жертвам голодомору. То були цікаві і водночас непрості часи,коли руйнувалися старі стереотипи, Компартію заборонили, у ЗМІ потроху просочувалася бодай часточка правди про страхітливі злодіяння комуністів. Зокрема,  оприлюднювалися й  статті продолю сіл,які заносилися до так званих «чорних дощок». Статус  «чорної дошки» ЦК компартії  надавав  селам, де чинивсяопір насильницькій колективізації. У  них більшовики  запроваджувалиособливий психологічний,військовий і адміністративний терор проти українців:  повністю вилучалися ВСІ харчові продукти, вийти за межі села,щоб роздобути їжу було неможливо,оскільки такі населені пункти оточувалися карателями НКВД. Як правило,військові операції проти цивільних людей завершувалися мародерством і масовими вбивствами.Зауважу,що «за злісний саботаж хлібозаготівель» Лютенька,як, до речі, і Кам’яні Потоки в Кременчуцькому районі була занесена комуністичними верховодами до «чорної дошки». Так сталося, що автор цих рядківна початку 90-хпрацював у Лютенській школі,тож з’явилася ідея  спорудити якраз  у цьому селі пам’ятний хрест. Рецидиви комуністичного мислення долати було непросто. Неодноразові візити до сільського голови.Косі погляди директорші школи й окремих колег. Непрості перемовини з місцевою парафією православної церкви. Та попри тихий спротив місцевої номенклатури захід відбувся. На панахиду зійшлося півсела. Місцевий священик освятив Хрест із надписом «Вічна пам'ять жертвам комуністичного голодомору 1932-33 років» . Приїхали очільники крайового Руху Олександр Келим і Микола Кульчинський, у виступах яких вже тоді звучало слово «геноцид».Прекрасні  репортажі зробили позаштатний  кореспондент обласного радіо Володя Савченко й  журналістка «Зорі Полтавщини» Тетяна Дениско.Пригадую злісне сичання членів Лютенського осередку соціалістичної партії (перефарбованих комуністів), мовляв, «що той бандера-рухівець вигадав,голодомору ж не було,то  вигадки американців»… Минуло двадцять літ і дві третини українців переконані в геноцидному характері голодомору. З кожним роком дедалі більше довідуємося про масштаби цієї катастрофи,чого лиш вартий той факт,що у 1932-33 рр. внаслідок злочинної сталінської політики полягло  українців більше,ніж за роки війни з Гітлером. Певен: вогник нашої  національної  пам'яті вже ніколи не згасне.

 Режим Януковича-Табачника як дзеркало беззаконня і моральної потворності

 Не вдасться згасити цей вогник  і режиму Табачніка-Януковича.Ніхто не забутий,ніщо не забуте. Нагадаю: у листопаді 2006 року парламент схвалив закон ,яким голодомор  офіційно визнано актом  геноциду української нації. Нагадаю:фракція ПР у повному складі (за винятком Ганни Герман і Тараса Чорновола) голосувала проти цього закону. Нагадаю: міністр освіти назвав величний Музей жертвам голодомору у столиці у вигляді незгасимої символічної свічки «фалліческім комплексом ізуродовавшемпєчєрскіїсклони». Нагадаю: Янукович на засіданні парламентської Асамблеї Ради Європи заперечив голодомор як  геноцид. Що це? Беззаконня? Безумовно,оскільки і Табачник,і Янукович порушили вказаний закон, де у ст.1 і ст.2 чорним по білому зазначено:«Голодомор 1932-1933 років в  Україні  є  геноцидом Українського народу.Публічнезаперечення Голодомору 1932-1933 роківвУкраїнівизнаєтьсянаругою   над   пам'яттюмільйонів   жертв Голодомору,   приниженнямгідностіУкраїнського   народу  і  є
протиправним». Однак, окрім суто правової існує й моральний аспект проблеми. Таке проголосили не комуністи десь із Криму чи Луганська(то вже клініка,яку навіть не слід обговорювати), а найвища посадова особа в державі та міністр,який відповідає за виховання юних громадян країни. Вислови стовпів українофобського режиму інакше, як моральним збоченням не назвеш.Табачник і Янукович пішли проти народної течії,проти громадської думки, вони  плюнули в душу отим 66-ти відсоткам українців, котрі вважають події 32-33 рр. геноцидом.Минуло три роки відтоді, як  зганьбилися Табачник і Янукович. Втім, дотепер не чути від них публічних вибачень. Немає й реакції прокуратури на порушення законодавства. Особисто я ніколи не пробачуті ганебні вислови ,бо добре пам’ятаю страшні розповіділютенчан, усні сімейні спогади моїх бабусь Марії,Галини, Наталки й Оксені. Ніколи не забуду,  бо у 2005-10 рр. мав честь,  очолюючи Головне управління інформаційної і внутрішньої політики Полтавської ОДА, керувати цілою низкою видавничих проектів про голодомор, наймасштабнішим серед яких став обласний том Національної книги пам’яті,  кожну сторінку  свідчень очевидців,  документів,  тисяч прізвищ невинно убієнних мешканців Полтавщиниз якого пропустив крізь розум,серце і душу.

Україні потрібна масштабна декомунізація

Щоб там хто не говорив про третього президента(а його й справді з певної історичної відстані є за що критикувати), але,як кажуть,люби Боже правду. Саме Віктор Ющенко став першим Президентом,який вшанування мільйонів  українців зробив справою державної ваги, а не лише групки небайдужих громадських активістів десь у Лютенці чи Березовій Луці. Саме з його ініціативи ВР схвалила відповідний закон.Саме тоді з ініціативи Президента і вітчизняного МЗС низка парламентів країн західної цивілізації визнала голодомор геноцидом. Саме згідно з його Указом діяв Інститут національної пам’яті,який видав масу потрібної літератури й ініціював створення багатьох документальних фільмів. Саме тоді Апеляційний суд Києва підтвердив висновки слідчих СБУ про організацію вчинення Сталіним, Молотовим,Кагановичем,Постишевим,Косіором,Чубаром та Хатаєвичем, цитую мовою юриспруденції , «геноциду українськоїнаціональноїгрупи, тобто штучного створенняжиттєвих умов, розрахованих на їїфізичнезнищення». Саме тоді спорудили так ненависний табачникам Національний Музей «Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні».

Однак не вдалося здолати опір ретроградів, щоб очистити майдани українських міст і сіл від недолугих монументів ідейному натхненнику геноциду Ульянову(Лєніну-Бланку). Досі ходимо вулицями, які носять імена двоногих істот, котрі влаштовували свої нелюдські експериментинад мільйонами українських селян,доводячи їх до канібалізму, до штучної смерті. Але вірю,що прийде час,коли наше суспільство й далі дорослішатиме й усвідомить весь жах і абсурдність наявності вулиць,найменованих іменами злочинців і катів українського народу.

Голодомор-технологія придушення спротиву українців

Злочин геноциду став можливим через поразку  змагань за незалежність 1917-21 років. УНР  була окупована Москвою.  Вказівки вбивати українців голодом надходили саме звідти. Іноді,  доводиться чути:мовляв, «що це за народ такий українці,їх до канібалізму доводили, а вони, нібито, тихенько корились,не чинячи опору». Насправді ж це поверхова точка зору. Кремлівські верховоди якраз і мали  на меті у такий страхітливий  спосіб остаточно придушити визвольний рух, мріючи назавжди вбити петлюрівський дух,прагнення до незалежності.  Непросто ж так селянські повстання під синьо-жовтими прапорами спалахували по всій центральній Україні аж до 30 року. Найвідоміші приклади:Холодний Яр,Медвинська республіка, та й Лютеньку до «чорної дошки» внесли не дарма,адже саме в довколишніх лісах Гадяцького і Зіньківського районів діяли повстанські антибільшовицькі загони під проводом уродженця Лютеньки Леонтія Хрестового. Іншими словами,голодомор-це була технологія придушення спротиву українців.Урок історії: маємо оберігати як зіницю ока українську державність від зовнішніх зазіхань Москви. Один  із найстрашніших наслідків голодомору 1932-33 рр. - винищення московськими більшовиками національної еліти. Що собою являє держава без національної еліти та ідеї, ми спостерігаємо упродовж двох десятиліть.

Патріотична громадськість вшанує пам'ять жертв голодомору-геноциду

З нагоди 80-х роковин голодомору-геноциду патріотичні сили Полтавщини утворили обласний громадський комітет із вшанування пам’яті мільйонів жертв невинно убієннихкомуністичним режимом українців. Серед фундаторів не лише провідні опозиційні партії, але й низка громадських організацій – Всеукраїнське товариство «Просвіта», «Пласт», «Молода Просвіта»,  «Українська справа» та ін. Традиційно серед організаторів – Полтавська єпархія Української православної Церкви Київського Патріархату. До оргкомітету також увійшли опозиційні народні депутати Валерій Головко і Юрій Бублик, депутат облради Петро Ворона та автор цих рядків. Координатором обрали голову крайового товариства «Просвіта», народного депутата кількох скликань Миколу Кульчинського.

Анонсую наші заходи.Вони  розпочнуться у п’ятницю, 22 листопада: крайова «Просвіта» проводить тематичну виставку картин у Полтавському художньому салоні (відкриття о 14.00). Очікується участь автора, заслуженого художника України, лауреата Шевченківської премії Валерія Франчука.  Наступного дня, о 10.30 біля пам’ятного знаку жертвам Голодомору на території Свято-Покровської церкви УПЦ Київського Патріархату (мікрорайон Сади-2) її настоятель Миколай Храпач відслужить панахиду. Активісти громадських організацій Лубенщини візьмуть участь  у заходах біля Кургану скорботи поблизу Мгарського монастиря. Пам'ять жертв геноциду вшанують у всіх районних центрах Полтавщини. І вже головною обласною акцією стануть перегляд відеохроніки, хвилина мовчання і громадянська панахида біля комплексу «Злато місто» о 15.00 та традиційна скорботна хода до Свято-Успенського  собору о 16.05. У головному кафедральному храмі Київського патріархату архієпископ Федір відслужить панахиду.

  Всіх небайдужих обласний громадський оргкомітет закликає запалити свічку пам’яті о 16-00.

Олег Пустовгар, голова Полтавської обласної організації партії «За Україну!»