Чи відродиться ідейність в українській політиці?

Брак ідеологічності – задавнена хвороба української політики

Яка ключова проблема української політики ? Певен, відсутність  ІДЕЙНОСТІ,брак ідейних політиків,катастрофічний дефіцит ідейних партій. Класичної європейської схеми цивілізованої боротьби і почергової зміни влади  від лівих(соціал-демократів) до правих(консерваторів) або лібералів у сучасній Україні не побачиш і під мікроскопом. Щоправда,обриси ідеологічних партій з’являлися у 90-роках. Нішу консервативно-ліберальної партії прагнув посісти Народний Рух,очолюваний В’ячеславом Чорноволом, а ліву -соціалісти Мороза. Кумедно,що нині , після смерті соцпартії полтавських офіцерів-відставників, екс-соціалістів можна побачити в офісах деяких рейтингових парламентських опозиційних партій.Для стабільності  політичної системи важливо,щоб це, образно кажучи, був літак з двома могутніми крилами- лівим і правим. Потворність,огидне каліцтво  українського політичного простору полягає в тому, що в ньому взагалі немає впливових ні лівих,ні правих. Олігархічно-клановому капіталу вдалося в різний спосіб викинути на узбіччя ідеологічні партії –як ліві,так і праві. Як результат, в Україні запанувала вузька соціальна група. Це великий капітал, що орієнтований не на інновації,не на розвиток бізнесу через підприємницькі ініціативу й талант. Це далеко не Білли Гейтси чи Стіви Джобси.  Методи доморощених  монстрів -лобіювання мільярдів з держбюджету, рейдерство,захоплення, «віджим» ласих підприємств, експорт сировини, створення монополій  у енергетиці, металургії,хімічній промисловості. В українській політичній публіцистиці міцно прижився термін «кримінальні олігархи»,лівій риториці притаманне словосполучення «велика буржуазія» -читач блогу може  взяти на озброєння визначення,яке йому до вподоби. Цю правлячу еліту,звісно,не цікавить оновлення країни,а навпаки-шляхи її подальшого грабунку. Такі в конкуренції не зацікавлені,їм ніхто не повинен заважати комфортно сидіти на фінансових потоках. Якраз у природі вітчизняної олігархії варто шукати витоки постійних спроб запровадження цензури,нищення середнього класу,боротьби з малим і середнім бізнесом. Водночас, значна частина сучасних опозиціонерів також бачить політику не як інструмент впровадження певної ідеології,тобто чіткої концепції розвитку країни. Запитайте у провідних опозиціонерів: «яка ідеологія вашої партії?», і ви в кращому разі почуєте набір шаблонних фраз «ми за все найкраще,щоб людям гарно жилося»,у гіршому -мовляв, «рано ще говорити про ідеології,от повалимо Януковича і тоді…» Справжні причини політичної боротьби (чи її імітування) у вітчизняному політикумі-це доступ до корита,а не прагнення змінити країну відповідно до своєї ідеології.А навіщо якісь наївні балачки про ідеології,коли можна зручно вмоститися в міністерське крісло(неважливо при якому президенті- минулому,нинішньому чи майбутньому), аби сісти на фінансові потоки чи,скажімо, захопити нафтові вишки чи газові родовища? Ускладнює ситуацію й те,що інші соціальні групи,той-таки середній клас досі не прагне скласти конкуренцію правлячому криміналітету.Що робити небайдужим українцям?Сидіти,склавши руки,як це спостерігається у більшості,ніде правди діти,змаргіналізованих нацдемівських середовищах, і чекати, доки прийдуть харизматики, для яких політика-не нажива,а спосіб змінити країну? Ждати появи нового Чорновола,українських Вашингтонів, Махатм Ганді,Валєнс чи Вацлавів Гавелів? Оплакувати тяжку українську долю?

Інтелектуальний майданчик для націонал-демократів

На щастя, знайшлися політики,котрі вирішили все-таки діяти, пам’ятаючи Франкове «не ридать, а добувати, хоч синам, як не собі,кращу долю в боротьбі». Очевидно,що бездіяльність-це прямий шлях до ще більшого занепаду. Розірвати порочне коло «олігархічна влада-олігархічна опозиція» вирішила група патріотичних парламентарів. Мета - шляхетна і амбітна:дати мільйонам громадян альтернативу,відродивши національну демократію. Розпочали системно:спершу інтелектуальний майданчик для обговорення стратегічних пріоритетів,ідеології,тобто спочатку віз,апотім кобила,а не навпаки, як це нерідко трапляється,коли з’являються нові політичні сили(мовляв, створимо політпроект за бізнес-зразками, інвестуємо туди,щоб отримати віддачу у вигляді голосів,а вже якась там ідеологія є другорядною).Обговорити програму нової національної демократії не лише серед партійців,а передусім у широкому колі фахівців,науковців,громадських діячів-таку мету мала всеукраїнська науково-практична конференція «Національна демократія:погляд у майбутнє». Зібрання пройшло у Будинку вчителя-історичному місці,де засідала Центральна Рада. Географія представницька- думаючий український люд  з усіх куточків України, зокрема й 15 приватних підприємців,фермерів,громадських і партійних діячів, освітян, блогерів, журналістів з Полтавщини.  Чимало з них взяли участь у економічній та соціальній секціях, які модерували народні депутати Ксенія Ляпіна і Олег Медуниця. А автор цих рядків мав нагоду дискутуватина політичній секції «Національна демократія як гарантія суверенітету:збереження традицій та необхідність оновлення»,котру модерував політик з досвідом-учасник визвольної боротьби за незалежність,яка увійшла в історію як «студентська революція на граніті»,голова парламентського комітету з культури і духовності,член Вищої церковної ради УПЦ Київського Патріархату В’ячеслав Кириленко. Він зробив особливий акцент на тому,що сучасна оновлена національна демократія має продовжити справу своїх великих попередників –від гетьмана Івана Мазепи до Симона Петлюри,Степана Бандери, В’ячеслава Чорновола. Наголосив, що визвольна  ідея «виникла не на порожньому місці - вона стоїть на гігантській ідейній платформі європейської філософії християнської демократії,саме ця ідея спричинилась до творення новітніх національних рухів,які привели до появи низки європейських національних держав». Пан В’ячеслав зауважив: «Саме ідейність Народного Руху стала рушійним чинником, котрий  відновив державну незалежність України. Чиста боротьба за владу,голе її прагнення неминуче призводить в перспективі до поразок,адже заздалегідь потрібно мати уявлення, яку саме державу слід будувати.Після того, як опозиція здобуде керівні важелі, ідеологічних різночитань повинно бути якомога менше. Заради цього варто мобілізуватися, а не для голої боротьби». На думку нардепа, з огляду на постійні агресивні дії Москви,стратегічним завданням для державницьких політиків -це збереження чинних  кордонів,суверенітету,викорчовування  українофобії; не розривати країну, а зшивати її. «Україна не українська - без національного змісту неможлива,іборотися проти цього може тільки ідейна сила»,- переконаний голова Комітету ВР з культури і духовності. Він підсумував виступ цитатою з праць європейського філософа Фіхте: «керувати державою повинні не політики,а любов до своєї Вітчизни».

Що ж до ідеологічної визначеності,то підсумкомзацікавленої розмови стала резолюція, де підкреслюється: «національна демократія належить  до  консервативних політичних ідеологій,які мають великий вплив як у Європі,так і в світі загалом.Визначальною рисою української національної демократії,яка притаманна консервативній концепції політичного мислення взагалі,є надання переваги базовим національним цінностям (соборність,держава,національна культура,мова,релігія,сім’я і т. ін.) перед прагненням за будь-яку ціну отримати політичні дивіденди чи захопити владу.Тому,як зазначав,британський теоретик консерватизму КвентінГог, «консерваторів легко перемогти,але тільки на початку. Проте навіть переможені консерватори дотримуються своїх переконань». Програш консерваторів у демократичних суспільствах завжди тимчасовий,бо державна політика, не може довго живитися лише гаслами чи популярними ідеями і не спиратися на попередній національний досвід багатьох поколінь».

Нова програма для нової національної демократії

Як слушно зауважив В'ячеслав Кириленко http://www.youtube.com/watch?v=dvbP4WDNyNs&feature=youtu.be,для відродження національної демократії потрібна фундаментальна програма. Тож,левова частка часу конференції відводилася на ґрунтовне наукове обговорення проекту цього стратегічного документу. Він складається з п’яти розділів: «Свобода і розвиток», «Українська ідентичність і національна держава», «Право і безпека», «Здоров’я нації» й «Освіта,наука,технології». Переповідати зміст всіх розділів немає сенсу, оскільки кожен охочий зможе знайти текст вінтернеті,але деякі ініціативи варті того,щоб про них сказати окремо. Податкову міліцію  ліквідувати.Створення  антикорупційного бюро.Питання вступу до НАТО для владитабу,  для опозиції не популярне,а для національної демократії-один  із найважливіших безпековихпріоритетів ,як і звільнення від Чорноморського флоту Росії. Про пільги і субсидії треба забути:український народ має  жити за рахунок ефективної праці і ділової ініціативи. Соціальна допомога має видаватися тільки грошима.Всі державні органи,які перешкоджають людині,а не допомагають, підлягають ліквідації. Електронне листування має бути зрівняно за статусом з паперовим.Релігійні секти,що шкодять здоров’ю людини, підлягають забороні. Створення умов для ОСББ. Маленькі сільські громади повинніоб’єднатися між собою у більші і мати фінансову самостійність. Комуністична ідеологія і практика мають бути поставлені поза законом,в тому числі комуністична пропаганда засобами преси,літератури і кіно. Злочини комунізму 1917-91 рр. є злочинами проти людства і не мають терміну давності. Держава задля духовного єднання українців має сприяти створенню єдиної  Київської Помісної Церкви. Україна має створити сучасні транспортні комунікації з ЄС,включаючи швидкісне залізничне і автомобільне сполучення. На зміну корумпованій міліції має прийти поліція європейського взірця. Реклама ліків має бути заборонена. Акцизи на алкоголь і тютюн повинні  планово зростати щороку,пити й курити мусить стати непрестижно і дорого. Потрібно форсованими темпами здійснити інформатизацію країни,зокрема,органів влади,шкіл,вузів,бібліотек,лікарень, поліцейських відділків.

Зрозуміло,що розробка українською елітою чіткої, не популістської програми є лише першим кроком на тернистій дорозі до мети-конкурентної і процвітаючої України, держави вільних і заможних громадян.

Олег Пустовгар, учасник конференції