Досі під владою Москви мазепинська православна святиня-Мгарський монастир біля Лубен на Полтавщині

 Колишній митрополит Московського патріархату отримав підозру від СБУ

За матеріалами розслідування СБУ в Харківській області спільно з Національною поліцією за процесуального керівництва Куп’янської окружної прокуратури заочну підозру отримав такий собі Олег Іванов (Єлисей), який нині переховується десь на просторах держави-агресора-росії. Це митрополит Російської Православної церкви в Україні (ця структура досі маскується під назвою УПЦ), який благословив російських окупантів на захоплення міста Ізюм Харківської області. 

Служба безпеки та Національна поліція зібрали докази підривної діяльності на колишнього митрополита Ізюмської та Куп’янської єпархії Московського патріархату. Після захоплення частини території Харківщини на початку повномасштабної війни митрополит Московського патріархату один із перших публічно підтримав російських загарбників та благословив їх на війну проти України. За матеріалами справи, Єлісей нав’язував прихожанам особисті прокремлівські погляди на своїх проповідях та переконував їх підтримати путінську російську орду. Крім цього, організовував збори духовенства Ізюмської та Куп’янської єпархії, де закликав інших парафіян просувати наративи москви під час проведення церковних літургій.

Утім, після контрнаступу ЗСУ на Харківщині у вересні 2022 року Іванов втік разом з російськими окупантами до країни-агресора. Там втікач постійно бере участь у церемоніалах московського «патріарха» Кірила, який благословив геноцидну війну проти української нації.

Ініційована Службою безпеки судово-лінгвістична експертиза підтвердила факти інформаційно-підривної діяльності Іванова в інтересах Кремля. На підставі зібраних доказів правоохоронці заочно повідомили йому про підозру за ч. 1 ст. 436-2 Кримінального кодексу України (виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії рф проти України, глорифікація її учасників). Оскільки зловмисник переховується на території рф, тривають комплексні заходи для притягнення його до відповідальності.

У російських окупантів знайшли літературу, надруковану у Мгарському монастирі біля Лубен на Полтавщині

У вересні 2022 року спеціальний кореспондент телеканалу ICTV Володимир Рунець на своїй сторінці у фейсбуці оприлюднив світлини речей, які лишили після себе російські нелюди на Харківщині, тікаючи від ЗСУ. Серед них пропагандистська книга, яку випустили в ще у 2006 році в друкарні Мгарського монастиря неподалік міста Лубни на Полтавщині. Вона носить назву «Почему погибнет Америка».

 Це передрук книги Олега Платонова, російського письменника, в творчості якого є багато конспірологічних і антисемітських публікацій, присвячених «жидомасонській змові». Росіянин Платонов неодноразово публічно заперечував Голокост. Пропагандистські витвори Олега Платонова в Україні визнано українофобськими та антисемітськими, а він сам україноненависником та антисемітом. 

На жаль, Мгарський монастир досі перебуває під духовною окупацією Московського патріархату. Так, це факт: українська православна святиня, історична пам’ятка досі належить московській церкві. Невідомо які заходи вживалися щодо московських ченців з друкарні Мгарського монастиря.

Важливі історичні факти з історії Мгарського монастиря

Мгарський монастир відігравав вагому роль в історії України, зокрема в історії cвітового й українського православ’я.

Мгарський монастир розташований неподалік міста Лубни на Полтавщині понад трасою Київ-Харків. Засновано у козацьку добу, на початку 17 століття православним митрополитом Ісаєю Копинським. За легендою, на місце заснування майбутнього монастиря вказали янголи; про цю знаменну подію згадує у повісті «Близнюки» Тарас Шевченко. 

У 1622 році відомий церковний діяч Ісая Копинський створив у Мгарі православне братство, що активно ширило українську козацьку культуру, освіту, мистецтво. Населення монастиря складалося зазвичай з колишніх запорозьких козаків. У 1663 році в монастирі під іменем монаха Гедеона перебував син гетьмана Богдана Хмельницького, Юрій. У XVII-XVIII століттях тут був створений Мгарський літопис. 

Історія монастиря пов’язана із видатною постаттю світового православ’я Афанасієм III Петеларієм -Вселенським патріархом, котрий з 1643 року тричі очолював Константинопольську Патріаршу кафедру (патріарх у 1634, 1635 та 1652 роках). Також відомий у православному світі як Святитель Афанасій Царгородський (Сидячий) і Лубенський чудотворець. Був вихідцем із знатного грецького роду Пателаріїв, які були близькими родичами візантійських імператорів Палеологів. Народився майбутній святитель у 1597 році на острові Крит. На той час отримав блискучу багатосторонню освіту. Втім, не зважаючи на світське виховання та видатне становище у суспільстві, мирська марнота не вабила вдумливого юнака. Йому миліше було суворе аскетичне подвижництво православних ченців. Після смерті батька хлопець зміг здійснити свій омріяний задум, і прийняв монашеський постриг у одному із Солунських монастирів. Пізніш подвизався на Афоні. Згодом прославився як видатний проповідник, автор духовних піснеспівів . Саме Афанасій першим переклав на грецьку мову Псалтир. Прославився Афанасій і як талановитий місіонер, що навертав до віри Христової тисячі людей у різних куточках світу. У тогочасній церковній ієрархії святитель посідав визначні посади. 

У 1785 році на місці, де любив усамітнюватися Афанасій Лубенський, патріарх Царгородський (пізніше прославлений як святий) була збудована дзвіниця. До 1917 року у Мгарському монастирі зберігалися його святі мощі. Патріарх помер тут, повертаючись до Константинополя. В кінці 1653 року на шляху додому святитель тяжко занедужав і був змушений спинитися у Мгарському Спасо-Преображенському монастирі. Церква Преображення Господнього була на той час дерев’яною і досить скромною за своїм убранством. Промислом Божим головною дорогоцінністю монастиря, його духовним скарбом судилося стати саме святителеві Афанасію, вселенському Патріархові.

Наприкінці лютого, 1654 року, його урочисто і гостинно зустрічають ігумен та вся братія мгарська. Коли ігумен отець Петронік підійшов під патріарше благословення, святійший Патріарх зрік: «Бажає душа моя в цій обителі грішне тіло моє поховати»…

Пророцтво збулося через місяць перебування у Мгарі. Він тяжко хворів, і помер як мученик, як святитель , подаючи благословення всім християнам, яких ще за життя благословляв. 

Схоронили його сидячим, одягнутим у всі святкові ризи, як заведено у східних патріархів. Гробницю влаштували під амвоном перед царськими вратами. На гробниці ж викарбували такі слова: «Син! Якщо ти поштивий, не пройди повз батька без поклону: він був чутливим до людського горя пастирем апостольського трону, і після смерті своєї молиться за паству свою перед Пастирем пастирів Христом».

Вже через вісім років блаженної кончини Афанасія, його мощі були виявлені нетлінними. Митрополит Газький, Паісій (Лигарид), який відвідав обитель, розповів ігумену Віктору про одкровення, яке йому було на шляху до Мгару. Явився йому сам святитель, і розповів про мощі свої, що почивають під амвоном. Через деякий час монахи наважилися відкрити гробницю, і дійсно, мощі були нетлінними. Таким чином, 1 лютого 1662 року здійснили чин канонізації святителя. З того часу він став заступником обителі. Не один раз вона страждала від стихійних лих та щоразу воскресала з новою силою. 

У часи ранньомодерної української держави Гетьманщини, зокрема у 1684 році Гетьман війська Запорізького Іван Самойлович, на прохання Лубенського ігумена Макарія, почав зводити величний собор Преображення Господнього. Мощі святителя Афанасія перенесли тоді під дзвіницю, в малу церкву великомученика Георгія, і там залишалися аж до моменту освячення собору. 

А у 1692 році, під час гетьманування Івана Мазепи на місці дерев’яної церкви за проєктом талановитого зодчого Іоганна-Баптиста Зауера створили видатну пам’ятку вітчизняного зодчества – кам’яний собор у стилі козацького (тобто українського, мазепинського) бароко. Будівництво велося за зразком собору Троїцько- Іллінського монастиря у Чернігові.

Цікаво, що розпис стін здійснив відомий український художник Іван Максимович. Спасо-Преображенський собор- перлина української сакральної архітектури. Він поєднує риси давньоукраїнського зодчества 11-12 століть, а також більш пізнього стилю-українського барокко. Митрополит Київський Варлаам ( Ясинський) з великими почестями освятив собор та переніс у нове приміщення нетлінні мощі сидячого Святителя, поставивши їх під аркою з правого боку. Пізніше їх знову кілька разів переносили у різні місця.