Спогад про Сергія Набоку

Він народився у сім’ї українських журналістів у Росії, вчився на журналіста у Києві. Не встиг отримати диплом, як три роки відсидів у таборі на Хмельниччині за статтею 187-1 КК УРСР «Поширювання завідомо неправдивих вигадок, що паплюжать радянський державний і суспільний лад». Інкримінований «злочин» – «наклепницькі» вірші й статті. Вийшов на волю за рік до «перебудови», тому спершу не мав змоги працювати за фахом – довелося піти у двірники, вантажники.

Але невдовзі «радянський державний і суспільний лад» почав хитатися, й свій внесок у прискорення цього процесу зробив і журналіст Набока. Він був одним із перших в Україні видавців незалежної від радянської цензури преси. Разом із дружиною вдвох верстали, власним коштом друкували в Балтії й розповсюджували в Києві газету «Голос відродження».

Та про ці рядки з його біографії та й про самого Набоку я довідався вже згодом. А у далекому 1992 році мене як передплатника газети "Молодь України" зацікавила.... інформагенція УНІАР (Українська незалежна інформаційна агенція "Республіка" (не плутати з УІНАН!!!). Новини від УІНАР періодично з"являлися на перших шпальтах цього видання.

Сучасна, лаконічна подача, географія-від обласних центрів до маленьких сіл, україноцентризм-це все приваблювало. Оце, думаю, крута агенція!

Тоді я,19-річний юнак, виконував обов"язки прес-секретаря Гадяцької організації Народного Руху України. Зрозуміло, на волонтерських засадах. Нічого не знав ні про засновників, ні про директора Сергія Набоку. Тож за телефоном вказаним у "Молоді України" з"ясував адресу офісу агенції у Києві й написав, як здавалося, наївного листа, мовляв, хочу з вами співпрацювати. Вкинув на пошті села Качанове:)). І за кілька днів отримав відповідь за підписом Набоки!!! У листі він запросив завітати до офісу, запропонував працювати за гонорар позаштатним кореспондентом і вказав номер телефону для надиктовування новин!

Офіс УІНАР по вулиці Ярославів Вал-то були дві великі прокурені кімнати площею приблизно 70 кв.м. Десь до 15 журналістів, кожен за сучасним (як на ті часи друкарських машинок) компом. Три факси, з яких тричі на день відпрявлялися новини на провідні ЗМІ, газети, не лише "Молодь України".

А ще на телеканалі ЮТаР три роки – аж до осені 1995-го – щодня виходили в ефір «Новини УНІАР» та декілька інших передач, створюваних інформагенцією. Набока як засновник і гендиректор УНІАР підписав угоди про співпрацю з декількома іншими телеканалами, почалися спільні проекти.

Спілкування із Сергієм Набокою запам"яталося тим, що не було жодної пихи, пафосу. Це не вкладалося у мої уявлення про знаних журналістів. До речі, пан Сергій тоді був ще й одним із провідних, найбільш професійних журналістів на радіо "Свобода".

А ще запам"ятався тим, що постійно палив- у роті або люлька, або цигарка:))

Постачав УІНАР новинами з Полтавщини я до 1995 року. Тобто вже й після переїзду до Полтави, де з 93 по 96 рік працював прес-секретарем крайового Руху.

УІНАР, на жаль, після приходу до влади Кучми і періоду формування і зміцнення олігархії в Україні, не витримала конкуренції з боку олігархічних кучмівських медіа...

Про Сергія Набоку як шістдесятника, культуролога, борця за незалежність і свободу слова в Україні, засновника і директора першої в Україні приватної інформагенції більше довідався згодом, зі ЗМІ, з розповідей старших колег по Рухові. Приємно, що таку видатну людину пошановано у назві вулиці в столиці України.