Деколонізація російських імперських символів у Полтаві-"народна" чи у межах процедур?

Це не перший випадок «народної дерусифікації». Напис «Окупант» натякає на те. що саме Пьотр започаткував російські сенси Полтави як "города "руской воінской слави", щоб затьмарити її як козацьке містечко, як місто, яке у доімперську епоху мало Магдебургське право.

Що треба зробити, аби унеможливити акції "народної дерусифікації" і перейте у русло цивілізованих рішень?

1) Розуміння з боку влади, що альтернативи політиці деколонізації не існує. Вона відбудеться зусиллями народних ініціатив, ймовірно воїнів ЗСУ або згідно з рішень органів влади у межах відповідних процедур, що встановлені міністерством культури.

2) Моя особиста думка щодо цього випадку. Проблемою є комплекс пам’яток, пов’язаних з кривавим попередником путіна, катом України-московським царем Петром I (за Тарасом Шевченком: «Це той перший, що розпинав нашу Україну») та перемозі Московського царства у Полтавській битві. Серед цього масиву й пам’ятник на місці  відпочинку московського царя на перехресті вулиць гетьмана Пилипа Орлика і Спаської. 

Нагадаю, що у російській історіографії Полтавська битва - це подія, яка започаткувала створення Російської імперії, у календарі держави-окупанта– перемога у цій битві святкується як день «слави руского оружжя». Полтава у російських святцях залишається «містом російської військової слави». Для України ж поразка воєнно-політичного виступу гетьмана Івана Мазепи проти московського царя Петра є початком остаточного знищення Гетьманщини та козацьких вольностей. 

Ці імперські маркери обліковані, мають статус об’єкта культурної спадщини, тож тут варто діяти згідно з процедур. Нищити, обмальовувати, обфарбовувати  не треба, важливо музеїфікувати. На жаль, Полтавська міська влада палець об палець не вдарила, щоб отримати роз’яснення від мінкульту про дозвіл на цивілізований варіант – переміщення із публічного простору у музейний. 

На території міської комунальної установи - Державного музею-заповідника «Поле Полтавської битви» важливо створити поруч із російським редутом кластер, присвячений російській монументальній пропаганді. Думаю, для туристів було б цікаво довідатися як протягом століть мізки українців засмічувалися «рускім міром», в тому числі й через створення потужних монументів, які символізували окупацію України. 

Було б пізнавально й почути від екскурсовода цитату з праці відомого історика, монографії якого збагатили славу Полтавського краєзнавчого музею, репресованого комуністичним режимом музейника, археолога, автора книги «Архітектурне обличчя Полтави» Михайла Рудинського. Вона перевидавалася як репринтне видання на початку 1990-их рр. Професорка ПНПУ Людмила Бабенко у одній із своїх публікацій процитувала Рудинського: і: «по катастрофі 1709 року Полтава, якраз у силу своєї провінціальності - дуже скоро не тільки змирюється з російським режимом, а навіть пишається своєю славою. Славою міста перемоги Росії і смерті української незалежності, що так досадно в'яжеться з нею в затасканій римі поетів».

Довідково (за матеріалом з Інтернет-видання "Зміст") : "Пам’ятник на місці відпочинку московського царя Пьотра I у Полтаві споруджений на локації, де раніше знаходився будинок українського козака Магденка. У ньому жив комендант фортеці, ставленик Пьотра, московит Алєксєй Келін. На другий день після трагічної для Гетьманщини Полтавської битви у цьому будинку, за переказами, зупинявся московський цар Пьотр I. 1817 року росіяни, щоб утвердити свою окупацію у мізках полтавців, спорудили цегляний обеліск. А в 1849 році (часи правління російського імператора Миколи I) встановили новий "пам’ятник"-маркер "руского міра", який виготовили у Санкт-Петербурзі."