Комсомол у Горішніх Плавнях

Міський голова Биков вдався до хитрощів і маніпуляцій, коли одну непристойність закрили іншою, використавши популярну фразу для імітації патріотизму і подальшого саботажу декомунізаційного законодавства. Більше того, на світлині чітко видно незаконну назву міста прямісінько вгорі над антиросійським написом. 

Це наруга над пам’яттю мільйонів українців, яких нищив у СРСР репресіями і голодоморами впродовж десятиліть російсько-комуністичний режим, одною з опор якого був і ленінський комсомол? Хіба не ленін послав полчища червоноармійців на Українську Народну Республіку? Хіба не комсомол був одним із інструментів агресії червоної росії проти УНР? А нині, як і сто років тому, ворог той самий-росія, вже не ленінська, а путінська, яка юридично є правонаступником СРСР.

Комуносимволіку росіяни використовують задля спроб окупації України. Диктатор держави-окупанта постійно обурювався процесом декомунізації в Україні. Бункерний дід Путін і його російська армія вбивць і мародерів, прагнучи відтворити СРСР і репресивні сталінські практики продовжують на українській землі чинити страшні злочини. Сподіваюся, Биков усвідомлює, що ігнорування норм декомунізаційного закону сприймають нині ще і як підігрування російським окупантам. 

Горішні Плавні – це давнє козацьке поселення на території Келебердянської сотні Полтавського козацького полку. Царство небесне рухівцю і просвітянину, поету і барду Миколі Передирищенку. Ця достойна людина з 1991 року домагалася повернення місту на Дніпрі української козацької історичної назви. Важко йому було долати комсомольсько-залізобетонну стіну несприйняття, байдужості, яничарства…Ніде правди діти, совок таки міцно тоді сидів (у декого і дотепер!) у головах багатьох співвітчизників, його сусідів, друзів, родичів…Такий собі дисидент місцевого розливу. Дехто висміював. Дехто намагався цькувати у пресі. Дехто поливав брудом. Але Микола Передирищенко ні на що не зважав, писав статті у місцеву газету, видавав просвітницьку газету «Терен», готував , друкував і роздавав листівки, проводив бардівські концерти. Уявляю, як важко йому було психологічно. Одне слово, горішньоплавненський козарлюга сіяв зерна правди, які аж через 15 років дали врожай. Всі ці просвітницькі кампанії зводилися до поширення правди про козацьку назву Горішні Плавні. Він просто «горів» цією ідеєю. Пригадую, як у 1996 році автор цих рядків (на той час прес-секретар Полтавської крайової організації Народного Руху України) організовував виступ п. Миколи на обласному радіо «Лтава». У студії з журналістом Михайлом Казидубом Микола Передерищенко (Царство Небесне їм обом!) вже тоді чітко і аргументовано доводив потребу перейменування Комсомольська саме на Горішні Плавні.

Нагадаю, 19 травня 2016 року Верховна Рада перейменувала Комсомольськ у Горішні Плавні в межах виконання закону про декомунізацію. Адже закон чітко каже: в Україні не може бути пам’ятників, символів, топонімів, географічних назв на честь Всесоюзного ленінського комуністичного союзу молоді (ВЛКСМ) або комсомолу – комуністичної молодіжної організації, підконтрольної КПРС. Міськрада пропонувала залишити місту стару назву, зробивши її абревіатурою, мовляв на честь Колективу Молодих Соціально Мотивованих Людей - Справжніх Козаків. Однак у парламенті з таким перейменуванням не погодилися і за пропозицією Інституту національної пам'яті присвоїли місту історичну козацьку назву Горішні Плавні. Биков оскаржував це рішення у Вищому адмінсуді, але безуспішно. Водночас знаки з старою назвою вирішив залишити. У 2017 році невідомі зірвали дві літери зі стели. Влада міста витратила 8 тис. гривень на виготовлення нових букв і відновила стелу з незаконною назвою.

Вже лишилася у історії дискусія, яку нав’язували у 2016 році противники козацької назви. Мовляв, негоже давати «сільську» назву для промислового міста. Ця теза не витримала жодної критики. Адже навіть побіжний погляд на назви міст у Європі показує, що сила-силенна міст і містечок у країнах ЄС мають схожі назви з Горішніми Плавнями. Кутна Гора, Зєльона Гура, Маріанске Лазнє, Карлови Вари, Бєльсько Бяла, Банська Бистриця, Банська Штявніца, Жяр-над-Гроном, Модри Камень, Спішке Подградьє, Грубішно Полє, Дуго-Сєло. 

Минуло шість років, але влада Горішніх Плавнів досі ностальгує за пекельною назвою Комсомольськ. Логіка така: якщо назву не вдалося зберегти, то хоч в’їзні  знаки збережемо? Невже хтось сподівається побачити путіна на білому коні в українських містах, чекаючи , що «воно все ще відміниться, перемелеться, повернеться на круги своя»? У цьому контексті доречно зацитувати голову  УІНП Володимира В’ятровича у 2014-19 рр: «Небажання деяких політиків виконувати закон про декомунізацію багато хто сприймає як огидну, але звичну традицію невиконання законів. Але не все так просто — як і за небажанням прозоро декларувати доходи цілком ймовірно стоїть крадіжка, тут теж глибші корені. Вони сподіваються, що “мине час” і країна може програти цю гібридну війну, хоча б інформаційно. І тоді залишені маркери совка — читай русского міра — дозволять “віддати на тарілочці” наші, українські міста та села ворогові. Так хтось хоче вислужити собі ймовірну індульгенцію. Тому чіпляється “за ноги”, аби втримати нас у минулому. Тому, відкинувши цинізм і прискіпливу увагу до розподілу фінансових потоків, старанно, як першокласник на уроці, вигадує безглузді перетлумачення на клашт Святого Петра чи Колективу Молодих Соціально Мотивованих Людей - Справжніх Козаків. Ні, вони не мають нас за ідіотів, вони мають нас за ресурс. Ідеологічний ресурс, яким досі можна ефективно торгувати на північно-східному ринку агресії. Давайте спільними зусиллями не допустимо такого розвитку подій і звільнимо наш простір від пропаганди!»