Бійці із передової: «Що б ми робили без натівської зброї!»

Настрої українців щодо НАТО: від 13 до 68 відсотків

Цим грішить багато хто - від деяких  високопосадовців, нардепів, журналістів з єдиного телемарафону до пересічних користувачів соцмереж. «Не закрили небо!», «НАТО дає мало зброї!», «Захід нас зрадив!» - волають ці «грамотії», які після 24 лютого зробилися (і слава Богу!) ультрапатріотами. За моїми спостереженнями, ці громадяни чомусь не чули і не бачили, що війна з росією триває вісім років. Це від таких обивателів можна було почути: многа развєлося етіх вєтєранов АТО, зачєм лєзєтє в маршруткі безплатно; оказуєцця, ми начінаєм панімать, що творилося в головах ветеранів АТО, які пройшли Іловайськ, Дебальцеве та ДАП… І все ж, попри безрозсудні істерики, рівень підтримки українцями вступу до НАТО залишається високим. Динаміка наступна. При російському агенті януковичі, до початку російсько-української війни (а вона, нагадаю, розпочалася не у лютому ц.р., а у лютому 2014 року - з окупації Криму) він становив 13 % у 2013 році. Далі, при президенті Порошенку, на постмайданній хвилі був стрибок до 76 %. На початку лютого ц.р., ДО великого окупаційного вторгнення - 62 %. І от тепер, згідно з даними соціологічної служби «Рейтинг», навіть, після згаданих вище істерик - 68%!

Зараз модно звинувачувати Ангелу Меркель і Ніколя Саркозі. Як відомо, під час Бухарестського саміту НАТО 2008 року, попри підтримку США, Польщі, Великої Британії та зусилля тодішнього президента Віктора Ющенка, Німеччина і Франція заблокували надання Україні плану дій щодо членства НАТО. Але є й інша правда. І від неї не втечеш. Більшість  країн східної Європи долучалися до найбільшого у світі безпекового союзу на тлі повної однозначної всенародної підтримки. 

А як в Україні? Нагадаю, що 2008-го у Верховній Раді вешталися полчища промосковських регіоналів, які блокували трибуну спікера, надували кульки з надписом «Ні - НАТО!», створювали у ЗМІ перед самітом у Бухаресті негативний інформаційний фон. 

Не стримаюсь. Трішки кулуарів. На одному із фуршетів після Центрального проводу Руху, вже у неформальній обстановці тодішній голова НРУ і відомий дипломат Борис Тарасюк розповів таке. Ангела Меркель слушно запитувала Ющенка: «А чи справді українське суспільство хоче вступу до НАТО? Так? Але чому половина виборців тоді обрала до парламенту антинатівську партію?» Тоді ВР очолював Яценюк, уряд – Юлія Тимошенко. Коаліцію сформували з перевагою у …два голоси. Але Меркель з’ясовувала: а що, коли настрої українців зміняться на гірше? Нам що - тоді знову скликати саміт НАТО і вилучати Україну з ПДЧ? Але таких прецедентів НАТО не знало… Як у воду дивилася. Вже через два роки сталася безкровна політична окупація росією України - обрання режиму януковича.

Блукали манівцями

Тож, Україна йшла до нинішнього сприйняття НАТО зигзагоподібно. Падіння. Злет. Падіння. Злет. У пам’яті зринають щонайменше 25 років мого свідомого життя. Пригадую засідання Центрального проводу Руху, яке вів Чорновіл. 1995 рік. Виступав Іван Заєць, який пропонував прийняти заяву-звернення до Кучми щодо подання заявки на вступ до НАТО. Правління Кучми, політика багатовекторності, рівень підтримки Руху від 10 до 15 відсотків, у суспільстві повно баранів, які сичать ненавистю до НАТО та продовжують бекати старі совкові міфи. 

Наприкінці 90-х і на початку 2000-х антинатівською риторикою інформаційний простір тоді щедро поливала компартія на чолі з Симоненком (де він зараз –втікав, як медведчук, чи чекає асвабадітєлєй? ) Мушу нагадати, що на виборах до ВР у 1998 році компартія набрала понад 20 відсотків, отримавши... перше місце. Теж показник настроїв суспільства. 

Старалася й партія такої собі наталії вітренко, яка постійно пікетувала спільні військові навчання ЗСУ і НАТО в Україні. 

До таких уродів влада, СБУ ставилися поблажливо. І це ще м’яко сказано...

Помаранчеві події. Стає президентом Ющенко. Курс на НАТО. Пригадую, як відомий політик з помаранчевого табору В'ячеслав Кириленко ініціював і за підтримки Ющенка впровадив масштабну громадську інформаційну кампанію «НАТО - так!».

Ось вам ще один приклад настроїв, адже депутати обласної ради - це теж дзеркало своїх виборців. Тоді, при Ющенку, автор цього допису був обраний депутатом обласної ради, очолював інформаційне управління Полтавської ОДА та обласну організацію Руху. Ніколи не забуду, як у 2005-10 рр. намагався розгорнути обласну програму інформування по НАТО. Про комуняк і ригів мовчу, з ними все ясно. Заблокували її ухвалення на сесії обласної ради не тільки вони. Ще й «свої» з «Нашої України». Деякі ворони пропонували переробити проєкт, вилучити звідти все про НАТО, «нехай, мовляв, буде програма інформування про ЄС, а так не сприйметься». І навіть каркали, що я хам. Бо на одному з телевізійних ефірів на ОДТРК «Лтава» на запитання-репліку: «пустов-гер, нам уже ташніт ат вашего НАТО, сколько ето єщьо будєт?», я культурно порадив іти у аптеку по ліки від нудоти. Сподіваюсь, що зараз уже нікому не нудно від НАТО? Навпаки, навіть не нудота, а неймовірна ненависть до російських окупантів. Навпаки, більшість хоче ліків - побільше підтримки. Попри відсутність обласної програми і відтак фінансування з Полтавського облбюджету, намагався знайти інші шляхи інформування мешканців Полтавщини про потребу вступу до НАТО. Створив і очолив обласний інформаційний центр про НАТО, готували статті для газет, «запускали» аудіо й відеоролики на радіо й телебаченні. То окрема тема, є чим пишатися, перепрошую за нескромність.

Тож чия вина, що, наприклад, маленька Естонія (розміром і населенням, як наша Полтавська область) вступила і тепер захищена, а Україна блукала манівцями? Чия? Дорогі друзі, я не кидаю зараз камінь ні у чий город. Курс України до НАТО - це нині абсолютна істина. Але цей шлях, який здавався для національно-демократичної еліти таким очевидним, аксіоматичним, для дуже і дуже багатьох верств українського суспільства протягом двох з гаком десятиліть видавався не важливим, спрацьовував комплекс меншовартості: москва проти, отже стрьомно. А тим часом країни Балтії, Польща, інші країни східної Європи невпинно йшли цим шляхом і досягли результату. 

Україна ДУЖЕ запізнилася. Ми на цей шлях стали лише після Революції Гідності. Бажання України стати членом НАТО стало конституційною нормою. 

Отож, важливо шукати причини хвороб у собі, а не в оточуючих. Так, українці, у собі, а не у Столтенбергу. Так, саме зараз Бог благословив, що лише в умовах війни, в бомбосховищах, укриттях і підвальних приміщеннях житлових будинків більшість українців стали нацією. А ще усвідомили, що Росія - наш споконвічний ворог, що вступ до НАТО - не примха Ющенка, Порошенка чи Зеленського. Повірте, як людина, яка вже 30 років у національно-демократичному таборі, маю моральне право це написати і говорити вголос!

Припинімо безглузді балачки про «НАТО нас зрадило»,

згадаймо хоча б про рівень і кількість наданого озброєння та потужності їх розвідок, які у перші хвилини вторгнення врятували від знищення кацапськими ракетами весь льотний склад Повітряних сил ЗСУ!

А ще вважаю за доречне оприлюднити тут дані з відкритих офіційних джерел про дипломатичні перемоги України протягом останнього тижня. Сполучені Штати та їхні союзники по НАТО поставили Україні 60 000 протитанкових систем та 25 000 систем зенітної зброї, що допомогло нашим збройним силам не допустити встановлення переваги Росії в повітрі. Також США схвалили передачу Україні тисячі комплексів Stinger та Javelin, безпілотників Switchblade та 50 млн набоїв.

 Словаччина надала систему протиповітряної оборони С-300. Міністр оборони Великої Британії Бен Воллес повідомив, що його країна відправить бронетехніку в Україну. Чеська Республіка поставила в Україну танки, системи залпового вогню, гаубиці та бойові машини піхоти. Міністр фінансів Христя Фріланд подала федеральний бюджет Канади. Він включає додаткові 500 млн доларів для надання подальшої військової допомоги Україні. Як бачимо, нам допомагають країни, які належать до НАТО, а не Індія, Китай чи Ізраїль. 

А ще запрошую дослухатися до наших Героїв, до наших Захисників. А вони говорять просто, мудро і чітко. Говорять на підставі досвіду кровопролитних боїв з російськими загарбниками. Бійці з передової кажуть: «що б ми робили без натівської зброї!»