Розмір тексту

Герої на ринку, застуджений Сінатра та НАБУ: Чотири дні у Львові під знаком інтерв’ю

19-20 жовтня в Українському католицькому університеті у Львові пройшла Школа мультимедійного інтерв’ю. Оскільки я брав участь у цьому проекті, то трохи розповім про нього.

Полтавська «медіадіаспора» знову у Львові

Український католицький університет без перебільшення — мій улюблений навчальний заклад. Тому коли отримую змогу побувати тут — то для мене це привід для радості.

Про участь у Школі мультимедійного інтерв’ю я дізнався ще у вересні, коли був на Форумі видавців у Львові. У команді разом зі студенткою Аліною Костирею ми надіслали заявку на проект. Героєм нашого інтерв’ю став Артем Романюков — громадський активіст з Дніпра, член Ради громадського контролю при НАБУ та учасник атестаційної комісії правоохоронців у своєму регіоні. З Артемом ми познайомилися минулого року під час поїздки в Польщу від Фонду Богдана Гаврилишина.

Полтавська команда на львівському залізничному вокзалі Полтавська команда на львівському залізничному вокзалі

Оскільки я маю досвід текстових інтерв’ю, а Аліна — фото- та відеозйомки, — а наш герой відповідав критеріям проекту, то ми пройшли. З 25 учасників проекту тільки 7 чоловік — не львів’яни. Тому проходженням конкурсу можна пишатися.

Варто сказати, що перед проектом кожному учаснику треба було передивитися/прослухати понад 18 годин майстер-класів про техніку інтерв’ю від журналістів, які вже бували в УКУ: Павло Шеремет, Леся Ганжа, Анна Гін, Ольга Герасим’юк, Ігор Свинаренко, Костянтин фон Еггерт. І хоч ніхто не перевіряв, чи виконали це завдання учасники, таке «дистанційне навчання» не зашкодить будь-якому журналісту.

Пулітцерівський лауреат та сторітелінг на львівському ринку

Майже до самого початку проекту не було відомо, хто саме буде викладачами проекту. Хоча перед тим відкрили маленьку таємницю: одним із трьох буде лауреат Пулітцерівської премії — найвищої нагороди у сфері журналістики. Мова йде про Денніса Чемберліна, гостьового викладача УКУ. До речі, на початку жовтня американець приїздив до Полтавщини в рамках роботи над Другим відеокемпом, про який я писав тут.

Денніс має більш ніж 20-річний досвід роботи фотожурналістом. Він працював в ряді журналів, в тому числі у GEO, TIME, The New York Times Magazine і National Geographic. У 1983 році разом з колективом Wayne News-Sentinel був відзначений Пулітцерівською премією. Чемберлін викладає візуальну комунікацію, фотожурналістику та мультимедіа в Університеті Айови.

Американець відкрив Школу мультимедійного інтерв’ю. Його лекція стосувалася техніки сторітелінгу і «олюднення» героя. Денніс розповів учасникам про візуальну складову інтерв’ю, зокрема про роботу з фото та відео.

Денніс Чемберлін (Dennis Chamberlin) :: Техніка сторітелінґу: як олюднити героя Денніс Чемберлін (Dennis Chamberlin): Техніка сторітелінґу: як олюднити героя

Чемберлін відзначає, що журналістика — це про комунікацію, а не вираження власних здібностей. На відміну від тексту, фото не має розповідати про те, що відбувається, але воно може показати, як люди реагують на ту чи іншу подію.

Як приклад Денніс показав кілька своїх робіт, зокрема «Flight Nurse». Це репортаж про медсестер, які працюють на гелікоптерах у парі з пілотом. Денніс провів  з ними кілька місяців по 8-10 годин, паралельно виконуючи свою роботу як журналіст. В результаті він знайшов команду, яка спокійно реагує на фотокамеру, і показав будні цієї служби.

Ще одна історія, яку показав американець, показала поширення у США вогнепальної зброї. Це була робота Деннісової учениці. Вона показала 5-літнього хлопчика, що уже вмів стріляти і захоплювався пістолетами. Проте редактор «Washington Post», у якого стажувалася учениця, не хотів ставити публікацію. Втім, після трагедії, коли інший 9-річний хлопчак під час навчання зі стрільби випадково вбив свого інструктора, то про матеріал згадали, і він отримав багато переглядів.

Денніс Чемберлін (фото Петра Ткачишина) Денніс Чемберлін (фото Петра Ткачишина)

Чемберлін показав ще кілька відеоісторій, які зробили його китайські учні. Одна з них стосувалася пари з обмеженими розумовими здібностями. Чоловік і жінка мало заробляють, живуть на допомогу соціальних служб, але не в змозі покращити свою ситуацію. Його учні, які жили поруч з цими людьми, ніколи до них не заговорювали, а китайським студентам-журналістам стало цікаво дослідити цих героїв.

Опісля лекції Денніс дав нам завдання: піти на ринок Шувар поруч з університетом і зробити портретний фоторепортаж і, по можливості, розговорити цих людей.

Ніяких листочків та ще 10 порад від Анни Гін

Другу лекцію проекту читала журналістка з Харкова Анна Гін. Вперше я почув про цю жінку, коли прочитав нереальної сили текст «Я не хочу здесь жить», написаний нею у січні 2014 року. Тепер же отримав можливість почути її наживо.

Анна Гін має великий досвід роботи в різних медіа, особливо в жанрі інтерв’ю. Майже все, про що розповідала жінка, стосувалося її власного досвіду і героїв, з якими їй вдалося попрацювати.

Анна Гін :: Інтерв'ю: як не стати підставкою до мікрофона ч.1 Анна Гін :: Інтерв'ю: як не стати підставкою до мікрофона ч.1

Кілька тез від лекторки:

  • Інтерв’ю поділяється на три частини: підготовка, бесіда та матеріал;
  • Нікого не слухайте, герой — ваш! (це стосується пліток і розмова про героя від інших людей, які так чи інакше намагаються нав’язати вам певне ставлення до нього);
  • Будь-які факти про героя можуть допомогти вам під час інтерв’ю, але ви не зобов’язані знати (доволі радикально, і багато хто з журналістів може не погодитися);
  • Якщо предмет розмови — особистий, то варто говорити очі в очі, без телефону чи skype;
  • Герой має бути вам цікавий;
  • Не користуйтеся листочком із запитаннями. Випишіть для себе тези чи теми, про які буде йти бесіда;
  • Інтерв’ю — це не розшифровка диктофонного запису, це бесіда. І завдання журналіста зробити інтерв’ю «смачним»;
  • Не задавайте питань, відповідь на які може бути «так» чи «ні». Перефразовуйте їх, щоб у відповіді був фактаж;
  • Почуйте героя;
  • Питання-шаблони (творчі плани, як вам місто тощо) дають відповіді-шаблони, які у героя йдуть на автоматі;
  • Якщо герой говорить заскладними фразами, які не розумієте навіть ви, задайте йому абсурдне питання. Це зіб’є його і він перемкнеться на вашу хвилю. Або ж попросіть його розповісти як для п’ятикласника.

Анна Гін :: Інтерв'ю: як не стати підставкою до мікрофона ч.2 Анна Гін :: Інтерв'ю: як не стати підставкою до мікрофона ч.2

Проте Гін давала не лише теоретичний матеріал. У її майстер класах було багато практичної частини, де учасники самі будували інтерв’ю. Зокрема, її 16-літню дочку Сашу потрібно було розговорити питаннями, щоб зробити матеріал про тенденції серед сучасних випускників. А це виявилося доволі важко.

Лавина, Френк Сінатра та 120 «довгих текстів»

Третій тренер Школи мультимедійного інтерв’ю — заступник головного редактора журналу «Фокус» Михайло Крігель. Якщо Чемберлін говорив про візуальну складову, а Гін — про текст, то завдання Крігеля полягало у тому, щоб пояснити, що таке лонгрід.

У 2012 році The New York Times випустило матеріал Snow Fall, в якому застосували багато різних мультимедійних інструментів. З цього часу і прийнято вважати початок лонгрідів у ЗМІ.

Лектор навів приклад одного з найвідоміших лонгрідів в історії журналістики. У 1965 року репортер Гей Телезе отримав завдання від Esquire — нарис про співака Френка Сінатру. Проте той відмовлявся зустрітися. Телезе не втрачав надію: він витратив 3 місяці і 5 тис доларів (величезна сума на той час), опитав оточення зірки. Зрештою його матеріал «Френк Сінатра застудився» стала за деякими оцінками «найкращим журнальним нарисом усіх часів та народів».

Михайло Кригель :: Як правильно приготувати й подати лонґрід ч.1 Михайло Кригель :: Як правильно приготувати й подати лонґрід ч.1

Крігель розвінчував міфи, пов’язані з такими матеріалами, а також показував приклади найпопулярніших «довгих текстів» на «Фокусі». За 1,5 роки роботи вони випустили 120 лонгрідів.

Перед роботою з героєм або історією Михайло радить дізнатися про них максимально, щоб зрозуміти, що саме можна привнести («свої 5 копійок»). Також варто думати про «шари читання» (заголовок, підзаголовки, вставки, підписи до фото) — все, що допоможе людині заглибитися у вашу історію.

Михайло Кригель :: Як правильно приготувати й подати лонґрід ч.2 Михайло Кригель :: Як правильно приготувати й подати лонґрід ч.2

Наприкінці проекту Денніс Чемберлін разом з учасниками розібрав їхнє домашнє завдання — портретний фоторепортаж на ринку Шувар. Наші з Аліною герої — продавчиня городини Ірина Даньків та продавець малини Іван Заварський. Вони виявилися цікавими людьми, з якими ми кілька хвилин проговорили (і ще й отримали подарунки). А оскільки ми обіцяли не виставиляти їх фото в мережу, то тут їх не буде.

Ранкова бесіда про НАБУ і прощання зі Львовом

Попереду — створення лонгріду. За збігом обставин нам не довелося їхати для інтерв’ю до Артема Романюкова у Дніпро — він сам приїхав у Львів на навчання в УКУ. Майже година бесіди про НАБУ, його внутрішні і зовнішні проблеми, роботу в комісії з переатестації правоохоронців та поради громадським активістам, у яких опускаються руки у регіонах, — все це постараємося вмістити у один великий матеріал. Над ним тепер і працюємо з Аліною Костирею.

8 ранку в УКУ. Інтерв'ю з нашим героєм 8 ранку в Колегіумі УКУ. Інтерв'ю з нашим героєм

Як завжди, агітую молодих журналістів подаватися на проекти УКУ. Це хороший досвід, який обов’язково стане в нагоді. Як говорить Віра Полозкова: «Обов’язково дружіть з тими, хто краще вас. Будете страждати, але рости».

Про автора

Роман Повзик

Роман Повзик

PR-стратег в «Yoda Consult», медіаджедай

81
Останні публікації:

Полтавщина:

Запропонувати тему