Чи можна перевинайти Україну? (зустріч з творцями «Платформи»)

«PublicTalk» – це проект публічних інтерв’ю головного редактора українсько-вірменського журналу «TheNorDar» Ліліт Саркісян.

Оскільки я мав кілька годин вільного часу у Києві, то не зміг не прийти на подію.

Про ресурс «Платформа» я вже трохи розповідав у своєму попередньому пості. Тепер зупинимося на цьому виданні детальніше.

 ХТО ТАКІ?

Спікери спочатку розповіли трохи про своє минуле. Так Олександр Акименко свого часу працював у «Forbes Україна», де разом з Севгіль Мусаєвою (наразі головредом «Української правди») робив журналістські розслідування. Завдяки їм країна дізналася про олігарха Сергія Курченка. Незабаром Курченко і купив видання разом з усім холдингом. Олександр і Севгіль звільнилися.

Юрій Марченко свого часу працював заступником головного редактора «Комерсанту». Марія Фронощук – у великій державній газеті, яку не називає.

Олександр, Марія, Юрій і Ліліт (фото Андрія Шерепенка)

Проте, за їхніми словами, в команді «Платформи» немає жодного журналіста. Вони вважають, що журналістська освіта – це доволі смішна річ, особливо в Україні. В тому ж «Комерсанті», де свого часу працював Юрій Марченко, говорили, що краще взяти фінансиста і навчити його писати, ніж взяти журналіста і навчити його фінансам.

Проте у Акименка і Марченка за плечима Програма DFJ, де викладали медійники з усього світу. Але повноцінної журналістської освіти у них все ж немає, що не заважає їм творити високоякісний медійний продукт.

Сам Марченко у журналістику прийшов з роботи помічником народного депутата. Йому зателефонували і сказали, що в Україні запускається газета «Комерсант», але один з літредакторів їде в Японію на 3 місяці і його необхідно підмінити. Ця підміна призвела до 9,5 років журналістики для Юрія.

Олександр закінчив факультет філології та журналістики, який, за його словами, назвали так, тільки щоб наївні молоді люди вступали туди. Акименку довелося самому організувати фестиваль молодіжної журналістики у себе в університеті, щоб хоч трохи наблизитися до розуміння, що це насправді таке. Він покликав туди місцевих кіровоградських журналістів. Всі викладачі прийшли туди послухати про цю сферу. На наступний рік Акименко покликав більш поважних журналістів: Михайлину Скорик, Єгора Соболєва, Євгена Глібовицького, Зураба Аласанію, Сергія Томіленка. По суті, Акименко організував цей фест сам для себе, щоб отримати знання від справжніх професіоналів.

ЯК ЦЕ БУЛО?

«Платформа» почала своє існування як ініціатива двох людей (одним з яких і був Акименко) за власні гроші. Вони працювали самі, і частину коштів від зарплати (в мікромасштабі) виділяли на людей, які (практично на волонтерських засадах) допомагали їм. Ці люди вірили в ідею самоосвіти, саморозвитку. Це були студенти факультету журналістики КНУ і головний редактор (на той момент) «Платформи» Маргарита Дімітрова.

Одна з речей, які надихнули на створення «Платформи» – величезний стенд в Києво-Могилянській академії, де афішувалися приїзди іноземних крутих лекторів: консультанти президентів, колишні прем’єр-міністри, професори Йєльського, Гарвардського університетів. Але про ці події в інтернеті не було нічого – лише на цьому стенді. А це – великі люди, яких можна відкрито приходити і слухати. І «Платформа» це все почала збирати.

Інколи вони отримували ґранти (наприклад, на онлайн-трансляції різних подій). Інколи перестрибували на заробітки з реклами, але це були мізерні кошти.

Марія Фронощук (фото Андрія Шерепенка)

Потім Леонід Бершидський покликав Акименка в «Forbes Україна», і Олександр передав «Платформу» Марії. Тоді у ресурсу з’явилося ще одне джерело фінансування, оскільки «Forbes» запропонував закупляти у «Платформи» контент: анонси, матеріали з лекційних подій. Від цієї угоди з’явилися гонорари, щоби трохи оплачувати роботу людям, які готувати цей контент.

Проте цих коштів все одно не вистачало для оплати двох штатних співробітників «Платформи»: Маргарити Дімітрової, яка робила все, що було на сайті, і Марії Фронощук, яка займалася продажами, партнерствами, піаром. Ресурс розвивався, і на себе ці дівчата заробляли самі. Тобто 3 роки тому «Платформа» була беззбитковою.

Маргарита і Марія працювали, почали розвивати комерційні відносини на ресурсі. Фронощук їздила на зустрічі з організаторами подій і пояснювала навіщо їм необхідна реклама саме на їхньому сайті. Так продовжувалося рік-півтора.

Потім, після скандалу з купівлею «Forbes Україна» і всього медіа холдингу UMH Сергієм Курченком, Акименко повернувся в команду «Платформи».

12 ОФІСІВ ЗА ПІВРОКУ

У ресурсу не було офісу, а Маргарита взагалі працювала зі Львову. Команда подумала, що було б непогано попроситися у компаній запросити їх до себе попрацювати 2 тижні. Загалом цей експеримент зайняв півроку – 12 офісів по черзі приймало до себе «Платформу». Загальна кількість компаній, які запрошували до себе – 38, тому команді довелося навіть обирати з переліку.

Акименко вірить у соціальний капітал, який заробляють лише на довірі. Кожні 15 днів в цей період «Платформа» змінювала офіс (з перервою під час лютого 2014 року, коли відбувалися розстріли на Майдані). Експеримент дав можливість команді зрозуміти, наскільки вони можуть бути мобільними, не прив’язаними до офісу, наскільки їм довіряють люди (читачі, партнери, ті, хто знаходяться довкола них в Києві). Так, в перший день в одній з компаній директор взагалі довірив їм ключі від офісу.

Олександр Акименко (фото Андрія Шерепенка)

Це був чистий арт-експеримент. У «Платформи» не було жодних цілей, яких вони мали досягнути за ці 15 днів. В його рамках одна зі студій розробила дизайн для нової «Платформи», багато компаній (в тому числі рекламних) дали корисні поради для ресурсу. В цих 12 офісах «Платформа» познайомилася з великою кількістю крутих людей, які продовжують підтримувати команду і сьогодні.

Поки тривала подорож, ці люди працювали над новою «Платформою». Паралельно вони думали, як заробити гроші, щоб видання було повністю незалежним. Олександр, Марія і Маргарита вирішили, що потрібно робити журнал, а це значить, що необхідно шукати головного редактора.

ЗМІНИТИ ВСЕ

Олександр Акименко читав дописи Юрія Марченка у «фейсбуці» та блозі і знав, що той – дуже талановитий хлопець. І в певний момент інтенсивних пошуків редактора Олександр читає новину про те, що «Комерсант український все». Акименко відразу написав Юрію про потребу в головреді. Марченко прийшов, і йому дуже сподобався дизайн. Зрештою, він увійшов до команди.

Найперший сайт «Платформи» вартував 12 тисяч гривень – движок і дизайн. Вартість нового сайту Олександр, Марія і Юрій не оголошують.

Юрій Марченко (фото Андрія Шерепенка)

Для розробки нового сайту команда дала програмісту 54 сторінки технічного завдання. З головних завдань – зберегти всі бази даних зі старого сайту, додати купу нових рубрик, але зробити так, щоби їх всього було 4. Тобто зробити його максимально простим – без мільйонної рубрикації, без різних підсхем – щоб читач зайшов і побачив те, що йому потрібно.

Марченко вважає, що сайт має недоліки, зокрема те, що він не втримує читача.

НАВІЩО?

Акименко говорить, що «перша сторінка померла». Про це ж, за його словами, свідчить аналітичний звіт «New Yorks Times». На першу сторінку «Платформи» заходить не більше 20% людей, які читають сайт. Це означає, що виведення чогось на головну сторінку (як хоче більшість рекламодавців) – немає сенсу. Потрібно зробити так, щоб кожна сторінка сайту була першою. І на Заході вже є кілька прикладів, як це реалізувати.

До бурхливих подій в країні «Платформа» була більше арт-орієнтованою. Згодом її матеріали набули трохи політичного відтінку. Сам Марченко жартує, що знайшов рецепт успіху: «Знайти маргінала і запитати, що він думає про Путіна».

Марія каже, що це частково тому, що вони все ж формують порядок денний. Проте все ж це скоріше «policy», а не «politic», тобто не політики і партії, а те, яким чином людина може брати в цьому участь.

Спікери (фото Андрія Шерепенка)

Головна ідея проекту – «Reinvent Ukraine» – «Перевинайти Україну». Постмайданна Україна, на думку Акименка, – натхненна перемогою і бажає змінитися. У відповідь на запит суспільства вони намагаються дати інсайди, рецепти, поради, які дадуть розуміння про те, в який бік варто змінюватися, бо версій – мільйони і вислухати їх вкрай важко. Проте вони намагаються вибрати людей, які радять, як правильно розвивати країну. Тому у відповідь на громадський запит змін і реформ, «Платформа» збирається його задовольняти тим способом, який здається ззовні політичним. Вони не пропагують жодну партію, не намагаються ставити на певний бік, а просто вносять свою лепту в діалог про зміни в країні. Зараз можна спостерігати, як неймовірна кількість унікальних талановитих людей приймають рішення йти у виконавчу і законодавчу влади, щоби змінювати країну своїми руками. 

До середини 2014 року участь у політиці вважалася справою, за яку соромно: Ти йдеш забруднитися в лайні, всі обходили це боком. Зараз люди вважають за честь приєднатися до якогось міністерства, пишуть про це у «фейсбуці», що я йду свідомо, розумію, що отримуватиму копійки, що мене не бачитимуть місяцями діти, але я хочу внести свою лепту.

Люди повертаються з-за кордону. Наприклад, Олександр Боровик. Чоловік провів у Силіконовій долині останні 20 років. Він з командою відцифрували сигнал, який мозок людини подає тілу. Тобто рівень інновацій, над якими працював цей чоловік, зрозумілий. Останні 7 років він працював у головному офісі «Microsoft». І от 30 років не будучи в цій країні, він покинув усе і приїхав в Київ заступником міністра економіки, щоб робити зміни. Бо її потрібно змінювати. І ідея «Платформи» у тому, щоб створити «програмну інфраструктуру» для спілкування між людьми, які хочуть змін і прагнуть зробити свій внесок.

Фото Андрія Шерепенка

Вони формують порядок денний.

Один з друзів Акименка сказав, що зміни в цій країні вже безповоротні зовсім. І не тому, що влада хоче їх робити – вона, навпаки, не хоче. А тому, що влада не може їх не робити. Тобто громадська думка і медіа наскільки зарядили людей на зміни і реформи, що влада не має іншого вибору, ніж робити їх.

Тому «Платформа» і розповідає про це.

Політика версії 2004-го року і 2015-ого – це різні слова з різним значенням. І для Олександра воно звучить більш гордо, ніж соромливо. Її потрібно робити, оскільки це країна, в якій ми живемо.

Ідеєю «Платформи» завжди був розвиток. Тільки зараз ресурс піднявся на трохи вищий рівень. Події, анонси – їх публікували не просто так. По суті, це – особистий розвиток.

У Києво-Могилянської академії (партнерів команди) є такий слоган: «Change yourself, change the company, change the world» («Зміни себе, зміни компанію, зміни країни»). Це три рівня. «Change yourself» – піди на лекцію послухати когось, перестань пити пиво біля кіоску, зроби крок над собою, піди в «третє місце», створи стартап, прослухай як робити курси комп’ютерної майстерності. Вони намагалися змотивувати людину піти розвиватися. Потім додалися інтерв’ю. Це вже був надихаючий контент. Зараз з’явилося «change your country». Команда запевняє, що до «change the world» вони дійдуть. Принаймні сподіваються на це.

БУДНІ САЙТУ

Один з упізнаваних елементів «Платформи» ― це «Можливості». Автори кажуть, що так вони «сприяють витоку мозку з країни», хоча у кожній можливості написано, щоб читачі поверталися в Україну.

До речі, у розмові з Акименком заступник голови Національного банку України відзначав, що читає «Платформу» і йому особливо подобається розділ «Можливості». Свого часу, коли той був викладачем, то зібрав групу своїх колег і відправив їх витися за кордон. Тому цей розділ дуже близький йому.

Пишуть на «Платформі» і про інновації у журналістиці.

Росте проект ― ростуть і його творці разом з ним. Кожному «доводилося» робити усе потроху.

Олександр, Марія і Юрій (фото Андрія Шерепенка)

З рекламою все не так просто. Потрібно пояснювати, чим «Платформа» краща за інших. У них віднедавна почали з’являтися великі спонсори. Наприклад, «Coca Cola», ART UKRAINE. Вибирати і переступати через принципи, на щастя, команді ще не доводилося ― намагаються балансувати.

Свого часу тренер Іцхак Пінтосевич був готовий купити банерну рекламу на сайті на рік, проте «Платформа» відмовила.

Платних текстових матеріалів не роблять, якщо мова іде про один бренд. Можуть написати матеріал про цілу галузь, про продукт, але висвітлювати будуть всі бренди, а не якийсь один. Вони пишуть про те, про що вони і так би написали, але додають логотип рекламодавця. Це той самий банер, але в тексті.

Акименко говорить, що вірить у горизонтальні зв’язки і хоче допомагати тому, щоб люди спілкувалися.

ПЛАНИ, МОВА І ТАБУ

25 квітня на Софійській площі «Платформа» збирається вийти в оффлайн. Це буде великий фестиваль соціальних інновацій «Ucrazyans». Вони зберуть волонтерів, корисні ініціативи і багато всього цікавого. Все буде дуже інтерактивно.

Щодо питання мови, то на ресурсі 50/50 української і російської. У команди немає ніяких проблем щодо цього. Хоча з першого дня існування «Платформи» видання було виключно україномовне. Але творці хочуть розвивати толерантність одне до одного і різноманітність.

Питання щодо російськомовних патріотів задавали В’ячеславу Брюховецькому, почесному президенту Києво-Могилянської академії. Він сказав: «Вивчи українську і говори далі російською».

Акименко говорить, що йому «байдуже якою мовою людина говорить розумні речі».

У «Платформи» є амбіції виростати у великий медіахолдинг, який засновувався б на нормально працюючій бізнес-моделі, без політичного інвестора. Команда хоче розвивати «Платформу» в регіонах.

– Якщо все буде – Ви це побачите. Якщо не буде – то про це немає чого сказати, – каже Марія.

Юрій і Ліліт (фото Андрія Шерепенка)

Одна з їхніх задач – перетворити будь-яку сторінку сайту на першу, щоб найдовше затримувати читача.

Найкращий матеріал, який виходив на «Платформі» – виступ Кахи Бендукідзе на клубі Develop Eurobusiness. Тоді він один з перших разів серйозно приїхав в Україну і виступив перед бізнесменами. Журналісти «Платформи» це записали і опублікували. Ця стаття мала феноменальний успіх: при стандартній тодішній відвідуваності у 1,5-2 тисячі відвідувачів на день, вони виросли до 70-80 тисяч. Після цього на Бендукідзе збожеволіли всі медіа, бо вони побачили наскільки це поширюється (аж до Навального і покійного нині Нємцова). Це все створило попит на його думки та ідеї, що призвело до його частіших приїздів.

Щодо планів по виходу матеріалів, то щодня зазвичай виходить три великих матеріали, іноді два. Стратегічного обрахування виходів на сайті немає. Але простою і відсутності ідей щодо майбутніх текстів немає.

Теми табу для «Платформи» – релігія і гламур (хіба що в якості стьобу).

Практично будь-яку тему можна подати цікаво, потрібно тільки підібрати вектор висвітлення. Власне, «Платформа» займається глибоким, ґрунтовним висвітленням важливих питань.

На думку самих творців, успішною «Платформу» робить те, що вони рухаються, розвиваються. Вони відчувають відповідальність за те, що пишуть, і ця відповідальність, власне, і формує ідею, яка рухає «Платформу». Це їхній вклад в суспільство.