Чи готові ми використати свободу і правду для країни?

У Євангелії від Матея є цікава подія. Христос приходить до гадаринського краю. Місцевість знаходилася на периферії суспільного буття. Євангелист розповідає про двох біснуватих, які наводили страх на місцевих.

Навіщо Христос прийшов до людей, які жили у страху від двох біснуватих? Можливо, допомогти цим людям і вирішити їхню проблему? Звільнити від одержимості цих двох і так допомогти решті? Але коли Христос вирішує головну проблему гадаринців, вони його проганяють. Чому?

Якось святого Івана Павла ІІ запиталися: «Якби так сталося, щоб зі світу пропали усі Біблії, але ви би могли залишити одне речення, яке б ви обрали?». Папа відповів: «Пізнайте правду і правда визволить вас» (Ів. 8, 32).

Христос прийшов до гадаринців, щоб вони пізнали правду, стали вільними. Щоб це зробити, потрібно змінити спосіб мислення, стиль та ритм життя. Зрештою взяти відповідальність за себе, родину та суспільство, в якому живеш. Тому часом, людина не хоче все це міняти. Вона хоче цю відповідальність перекладати на іншого.

Ми більше як 25 років тому отримали Незалежну Україну, до нас прийшла свобода та правда. Але в середині 90-х з’явилося багато українських «гадаринців», які хотіли, щоб їм повернули назад «союз, дешеву ковбасу та горілку». Бо не хотіли брати відповідальність за життя, родину та Державу.

Часом можна почути: «Ось прийде новий склад парламенту, новий президент чи міністр і наведе порядок». Ніби хтось з них прийде в наш дім чи на нашу вулицю, село чи місто. Так не буде.

Минулого року був у Словаччині, колишній країні пострадянського блоку. Невеличке місто Кошіце за чисельністю мешканців таке ж як Полтава. Здивувала чистота. Коли запитався у монахині, хто в них відповідає за прибирання, чи існує якась комунальна служба, то відповіла, що якби чекали на комунальників, була б ситуація як в Україні. Кожен там, де живе, відповідає за чистоту вулиць та міста. Самі мешканці Кошіце виходять і прибирають, беручи на себе відповідальність.

Одна з відповідей на запитання «Чому ми сьогодні втягнуті у військовий конфлікт?» — бо не хотіли брати відповідальність за країну, родину, вулицю, прийняти правду і свободу, яка прийшла на початку 90-х років.

Навіть сьогодні можемо зустріти жінку, яка їде у зону АТО, щоб варити їсти і годувати наших бійців. І разом з тим, можемо зустріти іншу, яка не може цього зробити для членів своєї родини. Бачимо чоловіка, який працює, вкладає кошти у соціальні проекти, вчить своїх дітей, інвестує у благодійність. І разом з тим, зустрічаємо особу, яка, якщо і заробляє, то марнує гроші на алкоголь, занедбуючи відповідальність за дітей, родину та Батьківщину.

Ми, вдивляючись в обличчя суспільства маємо відповісти на запитання: «Чи справді сьогодні беремо відповідальність за себе, родину та суспільне життя?». А може подібно до мешканців гадаринського краю, марнуємо своє життя, життя наших дітей та майбутнього Батьківщини?