Про постійність у нашому житті

А книжники зайняли найкращі місця, мали приступ до Христа, могли з ним говорити, дискутувати, вчитися в нього, але натомість нарікали на Ісуса.

Не всі серед натовпу, що зібрався, слухали, що казав Христос. Деякі шукали способу або його слова, щоб оскаржити. Занадто високі претензії виставляв Ісус до того як мають поводитися інші. З тих, хто його слухав, багато хто сам звик бути у центрі уваги і тому ревнував. І ось вони завадили тому, хто дійсно потребував Ісуса.

Ми чуємо, що прийшов розслаблений, котрий усвідомлював свій стан і потребу, але не міг доступити до Христа.

Зустрічати нових людей з любов’ю

Не раз можна побачити, коли нова людина заходить у церкву і не знає, як себе повести, де стати. І почувається одинокою. Тут відразу на нього починають гримати: «Не так став!», «Не так свічку поставив!», «Не так молишся!». І людина тікає. Бачите, буває так, що людині заважають приступити до Христа.

Нехай так не буде. Хай кожного, хто приходить до церкви до Бога, зустрінуть з повагою, терпінням, розумінням та братською любов’ю. Бо ми з вами — християни, діти Христові.

 Ісусу поставили за зле, що він сказав: «Відпускаються тобі твої гріхи». Зразу ж йому почали нарікати, що тільки Бог може відпускати їх. Христос на те, щоб показати свою владу, говорить: «А що легше сказати: встань і ходи чи відпускаються твої гріхи?». Самі подумайте, що легше. Як на мене, то і те, і те легко.

Відпущення гріхів, добра сповідь та щира молитва

Але ми не спостерігаємо процес відпущення гріхів. Ми його не бачимо, це є дуже великою таємницею Божої любові. Навіть часом не бачить той, хто кається і сповідається. Єдина така можливість може бути, коли людина каже: «Мені так стало легко на душі, коли я покаявся. І стало так добре, наче заново народився». Це не завжди буває, бо справжнє покаяння потребує дуже великою переміни свідомості. У нас багато є несправжніх покаянь. Чи вони є погані? Ні. Бо навіть під час не дуже доброї сповіді ми вчимося каятися і сповідатися.

А яка має бути добра сповідь? Дехто каже, що вона має бути щирою. Але що це означає? Хто може оцінити? Цієї якості теж ніхто не бачить, як і відпущення гріхів. Бо людині може здатися, що вона щиро сповідається, а вона була в емоціях, переживаннях, а в сповіді її практично не було, бо цю якість може оцінювати тільки Бог. Для нас головне — що наша сповідь має бути постійною. Ми маємо весь час приходити до цього таїнства і просити відпущення наших гріхів.

Так само і молитися. Що таке щира молитва? Як ми можемо її побачити? Її навіть тяжко оцінити самій людині, яка молиться. Можливо, є постійна молитва. Коли є постійність в чомусь, тоді є і щирість, — в любові, родині. Це те, що ми можемо оцінити. У ній може народитися і щирість, і справжні почуття і справжня молитва.

Те, що важливе у житті

Коли був молодим, то думав над тим, навіщо під час вечірньої 40 разів говорять «Господи помилуй», якщо досить один раз сказати це щиро. І мені дав відповідь один старенький монах, який сказав: «Ти можеш це тисячу разів сказати і тільки один раз у тебе вийде сказати це щиро». Бо у нашому житті важлива постійність.

Бачите, цей розслаблений, який прийшов до Ісуса, мав добрих друзів, котрі задля нього зважилися на хуліганство: розібрали стелю у домі, щоб його туди доставити перед очі Христа.

Ісус не сварився за це. Щоби було якби той розслаблений сказав: «Що ви, та я стидаюся, та не треба того, там є мої знайомі, побачать та й будуть звинувачувати, дорікати за зіпсовану стелю». Можливо, вони б тоді того й не зробили. Не раз буває так, що фальшивий сором не дає нам зробити якийсь справжній великий вчинок, бо ми боїмося осуду. А осуд був на Ісуса за оце «відпускаю твої гріхи».

Найтвердіше слово

Повертаючись до цієї фрази, можемо зрозуміти одну річ. Христос не для того, щоб укріпити віру учнів і показати силу каже її. Тому коли він іде на такий ризик, коли вже книжники думають: «Попався, зараз ми йому скажемо, що твоє слово нічого не варте», чоловік встає і починає іти. І всі мовчать, тільки учні хвалять Бога, бо немає чого сказати.

Мусимо собі зрозуміти одну річ: слово Ісуса Христа є твердішим, нічого в світі немає такого постійного, як воно і його любов, дія серед нас. І ці постійності можуть здивувати. Не дивлячись на наш стан і нашу поведінку, на те, що ми можемо сказати: «Господи, я не маю зараз на тебе часу, я зайнятий», він все рівно постійно нас любить.

«Це я стою і стукаю у твої двері, чи не пустиш ти мене до себе». Не вривається, але терпеливо стукає і чекає, коли ми відкриємо йому своє серце, коли навчимося тієї ж постійності, що ж у Бога. То дуже тяжко. Ми — непостійні. І дякуючи терпінню, заслугам Христа, ми у вічності навчимося постійності, коли будемо завжди з Богом.