10.10.2015 | 21:48

Мамаєва «совість»: 6,69 грн. / 1 м кв. (для родичів)

У попередніх дописах я розповів, яким чином падчерці полтавського міського голови дісталася низка земельних ділянок під торгівельні павільйони, розміщені у велелюдних місцях Полтави.

Мене зацікавило, чому для цього було застосовано не порядок оренди, а умови сервітуту. Я схилявся до думки, що робилося те з метою уникнення плати за землекористування.

Як з’ясувалося, я помилявся.

Мені вдалося ознайомитися з одним із семи договорів, укладених між Полтавською міською радою та ФОП Климко І.Г. 10 вересня 2013 року.

Підписанню цих документів передувала заява підприємниці на ім’я начальника Полтавського міського управління земельних ресурсів та земельного кадастру. Датована вона також 10 вересня.

Климко І.Г. попросила зазначене управління підготувати проекти договорів – і того ж дня угоди з нею були оформлені.

(Вкотре дивуюсь надзвичайному щастю пані Ірини. 14 травня 2013 року вона звернулася до Полтавської міської ради з проханням оформити за нею земельку – вже 17 травня депутати прийняли необхідне рішення. За кілька місяців згадала про необхідність юридичного оформлення свого землекористування та зажадала договорів – відразу й отримала. І звичайно ж, її депутатство в міській раді, партійна приналежність («Совість України»), а головне – родинний зв’язок із полтавським міським головою Олександром Мамаєм, абсолютно ні при чому! Вона сама по собі така успішна і «красива»! Будь-які протилежні твердження – ніщо інше, як вигадки й наклепи на членів совістливої сім’ї Мамаїв.)

Договори особистого строкового земельного сервітуту з ФОП Климко від імені Полтавської міськради підписав перший заступник міського голови Вячеслав Cтеценко. До речі, він теж член партії «Совість України».

Попри те, що укладалися угоди восени, термін їхньої дії розпочинався з 17 травня. Тобто понад три з половиною місяці депутатка-підприємниця послугувалася землею на підставі рішення міськради, але без оформлених договорів, котрі визначили б умови землекористування, права та обов’язки сторін, інші істотні обставини.

У документі, що потрапив мені до рук, мова йшла про земельну ділянку для розміщення торговельного павільйону № 1 на зупинці громадського транспорту «Медакадемія», що на вул. Фрунзе.

Ділянка передавалася в сервітутне землекористування, у дужках роз’яснювалося – «обмежене платне користування».

Платне користування. Хай і обмежене. Але платне!!!

Дійшовши до цього місця в документі, я відчув себе винним. У тому, що так погано думав про нашого градоначальника, його падчерку та керовану Мамаєм більшість депутатів, також належних до «Совісті України». Уважаючи, що основним спонукальним мотивом їхньої діяльності виступають меркантильні інтереси.

А вони, ці совістливі та красиві люди, як з’ясовується, навіть зі своїх беруть платню за користування майном, що належить територіальній громаді міста. І спрямовують ці кошти до місцевого бюджету м. Полтави.

Утім, терзався я недовго. Аж поки не дійшов до розділу 4 «Плата за сервітутне землекористування».

Як гадаєте, скільки могла складати ціна за землю під торгівельним павільйоном у центрі міста?

Аж 3936 гривень 31 копійку. Ні, не за тиждень. І не за місяць. За рік!

Відповідно, на місяць доводилося сплачувати 328,03 грн.

І ще трохи цікавої математики.

Загальна площа ділянки становила 49 квадратних метрів. Це означає, що 1 кв. м землі обходився Климко на місяць у 6 гривень 69 копійок.

Спробувала б вона у кварталі, що навпроти зупинки «Медакадемія», у тому, який до базару примикає, за цю суму винайняти хоча б собачу буду! Дізналася б про себе багато цікавого.

Попри мізерність платні, договором окремо обумовлювалося, що обчислення розміру плати за сервітутне землекористування здійснюється без урахування індексів інфляції.

Розмір плати визначався з посиланням на кілька попередніх рішень Полтавської міської ради із застосуванням порядку розрахунку ставок орендної плати – за спеціальною формулою.

Виглядати це мало пристойно й законно.

Аби не цілковита безпідставність застосування права сервітутного землекористування.

Я писав про це у матеріалі під назвою «Сервітут для падчерки полтавського мера», тому повторюватися не буду.

Якщо міська влада вважала, що земельні ділянки, котрі отримала Климко, мають використовуватися для розміщення торговельних павільйонів, але не повинні виходити зі складу комунальної власності, вона (влада) мусила публічно оголосити конкурс. І за його результатами передати ці землі в оренду. Так говорить Земельний кодекс України (ч. 2 ст. 124, ч. 2, 3 ст. 135).

Жоден із обумовлених законом випадків, коли земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (зокрема, оренда) не повинні реалізовуватися на конкурентних засадах (земельних торгах), до цієї ситуації відношення не мав (ст. 134).

Кодекс прямо передбачив, що переможцем аукціону вважатиметься той із учасників, який запропонує найвищу плату за користування земельною ділянкою (ч. 1 ст. 135).

А сума, яку сплачувала Климко, могла б уважатися лише стартовою ціною лота.

На жаль, без проведення аукціону неможливо порахувати, наскільки в результаті неправомірного застосування сервітуту було обкрадено полтавську громаду. І скільки коштів не отримала міська скарбниця.

Тепер пригадайте, як часто впродовж свого 5-річного мерства Мамай проливав крокодилячі сльози з приводу нестачі фінансового ресурсу – на ремонт доріг, на ремонти будинків, тощо.

Водночас членів своєї родини та інших близьких йому осіб він забезпечив потужним і стабільним надходженням цього самого ресурсу – через описану вище та безліч інших схем використання комунального майна у власних інтересах.

Нагадаю, я схарактеризував один із семи договорів, підписаних восени 2013 року Полтавською міською радою та ФОП Климко І.Г.

Усього ж тоді падчерка градоначальника отримала ділянки для 13 торгівельних павільйонів. Загальна площа землі під ними становила 492,25 квадратних метрів.

Договір укладався на рік, по 17 травня 2014 року. Документ гарантував землекористувачу переважне право на поновлення договору на черговий строк.

Вочевидь, я був правий, підозрюючи суто меркантильні життєві пріоритети у Мамая та його совістливої більшості у міській раді.

Тепер вони знову сподіваються опинитися на чолі міста. І до складу обласного депутатського корпусу розраховують потрапити.

Для цього заходилися роздавати цукор пенсіонерам, дітей на екскурсії возити. Імітацією ремонту доріг напередодні виборів зайнялися.

Чи дозволять мешканці Полтави й області вдруге обдурити себе Мамаєвій «совісті» покаже день голосування – 25 жовтня 2015 року.

Про автора
Ігор Гавриленко
історик (Історія твориться сьогодні, і творимо її ми)
Ігор Гавриленко
138
Останні публікації