Мамай. Бреше, як Сірко на вітер (VІІІ частина)

На засідання суду, що випало на 19 червня минулого року, як і на попереднє, повістки доставлялися за місцем роботи особи, котра притягувалася до відповідальності за корупційне правопорушення. Їх під особистий підпис отримували працівники Полтавської міської ради.

Однак вкотре Мамай до суду не поткнувся, а причину неявки заздалегідь не повідомив. Натомість його підлеглі надіслали копію розпорядження міського голови від 17 червня 2014 року № 218-в, яким він надав собі з 18 червня по 2 липня частину основної щорічної відпустки тривалістю 14 днів.

Довелося судді винести постанову про привід Мамая О.Ф. до суду того ж дня на 14-ту годину.

Виконати це зобов’язання співробітники УБОЗу не змогли. Встановити місце знаходження зазначеного громадянина їм не вдалося. Не знайшли його ні вдома, ні на робочому місці.

Отож суддя, попередньо узгодивши з представником Мамая, Ковжогою О.І., дату чергового судового засідання, призначила його на 27 червня.

Феноменальна здатність нашого мера відновлювати своє здоров’я, сили та душевну рівновагу у стислі, недоступні простому смертному строки відома всім і викликає захват.

Уже наступного після суду дня, тобто 20 червня, міський голова відчув, що відпочинок йому вже не потрібен. І видав розпорядження, яким відкликав себе з відпустки, пробувши в ній 2 (два!) дні замість запланованих 2-х тижнів.

Який молодець!

22 червня Олександр Федорович узяв участь у покладанні квітів до Меморіалу солдатської слави (то була неділя й використати згодом відгул за «роботу» у цей день мер не посоромиться). Всюдисущі журналісти почали набридати йому нагадуваннями про суд. Зреагував градоначальник у притаманній йому манері: «Якщо ви були на судовому засіданні, ви звернули увагу, цей протокол писався під ковдрою… хай цей протокол розглядають так само під ковдрою».

Тоді меру нагадали, що дата наступного суду погоджена з його представником Ковжогою (той брався, навіть, забезпечити явку свого патрона: «Я постараюся вирішити питання, щоб він з’явився до суду і дав пояснення по тим питанням, які є у суду»). У відповідь премудрий Мамай вдався до глибокодумної сентенції на тему прав і свобод людини і громадянина: «Мій представник може говорити все що завгодно. Це його право».

Завершив бліц-інтерв’ю міський керманич експресивним твердженням: «Я гарантує одне-єдине, що колись ми всі будем на Розсошенцях. По черзі. Так чи ні?» Було це філософське спостереження щодо сенсу людського буття, чи прихована погроза, залишилося нез’ясованим.

Напередодні судового засідання, призначеного на 27 червня, Мамай вирішив нагадати Вищій кваліфікаційній комісії суддів України, що суддю Гольник Л.В. треба таки притягнути до відповідальності. Й висунув їй обвинувачення в порушенні присяги, норм права, неналежному ставленні до своїх обов’язків (в останньому наш мер, певно ж, знає толк!).

Для більшої вагомості заяву оформив на офіційному бланку Полтавського міського голови, за № 04 2-17/2/1324, копію відправив голові Октябрського районного суду.

Олександр Федорович ображався й обурювався: «Мені, як особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, повістки про виклик мене до суду не вручаються, а вручаються не відомо яким особам». (Невже приймальню міського голови окупували якісь пройдисвіти, котрі перехоплювали повістки, призначені для градоначальника? Чи, може, останній не всіх своїх працівників упізнає? Тож даремно злі язики патякають, що він ледь не всіх родичів і знайомих працевлаштував – нахабно брешуть ці злі язики!)

Далі – більше. «Упередженість суду є настільки цинічною та відвертою, – твердив щирий та правдивий полтавський керманич, – що мене взагалі не повідомлялося у встановленому законом порядку про дату та час засідань, призначених на 16.05.2014 року, 10.06.2014 року, 19.06.2014 року».

Вочевидь Мамай, стурбований 15 травня вирішенням «питань життєдіяльності міста», просто не помітив, як у проміжок між сесією міської ради та нездійсненим відрядженням до Києва йому під відеозйомку була вручена повістка до суду на 16 травня.

Цілком можливо також, що звиклий до професійної зйомки офіційних заходів градоначальник не впізнав себе на УБОЗівському відео, якість якого була близькою до аматорської. Цей шедевральний сюжет, показаний у залі суду, потім кілька днів із захватом «крутили» полтавські телевізійні канали.

А може й телевізора Мамай не має. Декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру, які він змушений заповнювати як службовець місцевого самоврядування, показують, що з року в рік полтавський міський голова не набуває, а тільки втрачає нажите добро. Дарма що отримує найвищу в Україні мерську зарплатню.

Так, за 2014 рік О.Ф.Мамай задекларував із автомобілів лише вантажівку ГАЗ-3302, 1995 року випуску, та на рік старіший легковий причіп КрАЗ-8138. Жодної нерухомості у нього не виявилося. Місця свого проживання не зазначив.

До речі, з повісткою в руці за мером бігав той самий співробітник УБОЗу, який складав на нього протокол про адміністративне правопорушення. Невже і його Олександр Федорович не впізнає, як не може ідентифікувати своїх підлеглих, які приймали повістки на 10 та 19 червня?

Тоді – справи кепські. Ось до чого призводить нехтування порадами медиків та дострокове переривання лікування.

Далі буде…