Полтавський інститут шляхетних дівчат (грудень 1818 - листопад 1919 року).

Полтавський інститут шляхетних дівчат був шостим в Російській імперії та першим закладом середньої жіночої освіти, відкритим у губернському центрі Полтава  12 грудня 1818 року.  Закінчилося його існування 19 листопада 1919 року - у зв'язку із евакуацією на Північний Кавказ.

Після призначення у Полтаву в 1816 році малоросійським генерал-губернатором князя Миколи Григоровича Рєпніна-Волконського, його дружина Варвара Олексіївна (онука гетьмана Кирила Розумовського), маючи прекрасну освіту, діяльний характер та будучи прихильницею культурно-просвітницьких європейський ідей, теж відкриває в Полтаві  пансіон для 12 дівчат збіднілих дворянських родин та просуває серед дворянства ідею заснування урядом в Полтаві Інституту шляхетних дівчат «на кошти Дворян Полтавської губернії». У неї вже був досвід: в Санкт-Петербурзі нею заснований Інститут Жіночого Патріотичного Товариства, який славився відмінним вихованням дівчат. 

Дворянському зібранню була представлена записка "Об учреждении дворянского благотворительного для девиц института". Дворянське зібрання  ідею сприйняло і на засіданні 7 січня 1817 року, «видя в предмете сем существенную и явно ощутительную пользу для края сего, средствами образования женского юношества вообще весьма скудного, определило: на устроение и содержание его полагает пожертвовать сумму от стяжания каждого владельца по 50 коп. в двухгодичный срок».

 «Височайшеє повєленіє» імператора Олександра I про відкриття в Полтаві Інституту шляхетних дівчат датується 20 лютого 1817 року.

Ддійсний статський радник С.М. Кочубей запропонував для Інституту свій будинок із садом, лісом, сіножатями і городами на 83 десятинах 448 кв. сажнях. Це дало змогу прискорити відкриття інституту. 1819 року ця садиба була куплена. Оцінка її становила 100 тисяч асигнаціями, з яких Кочубей С.М. уступив 30 тисяч, а 20 тисяч залишив інституту з тим, щоб на проценти з цього капіталу виховувалася б одна пансіонерка імені покійної його дружини Парасковії Яківни. 

Дворянство не змогло виплатити С.М. Кочубею повної суми домовленості. Врешті-решт він отримав лише 10 тисяч. Стипендія імені П.Я.Кочубей з’явилася в інституті лише в 1884 році, через 65 років після його заснування. 

 В серпні 1818 року був отриманий дозвіл від Міністерства освіти, а вже в перших числах жовтня були прийняті вибрані в кожному з повітів губернії п’ятнадцять дівчат, як  громадських вихованок. 

Урочисте відкриття Полтавського дворянського благодійного інституту шляхетних дівчат було призначене на день народження імператора Олексан­дра І (12 грудня 1818 року). Це надало самій події особливої  урочистості. 

Після привітань дворянства, принесених Малоросійському генерал-губернатору з днем народження імператора, всі пішли в Соборну церкву на Божественну літургію. Після цього губернатор, губернський і повітовий маршали, цивільний губернатор, дворяни, губернські чиновники, штаб і обер-офіцери розміщених в Полтаві військ, дами прибули в велику залу Інституту. 

Головна наглядачка ввела в залу з класними дамами юних вихованок.

Голова Ради зачитав документи, на основі яких побудований Полтавський Інститут, дозвіл уряду на його відкриття, правила для пансіонерок та фінансовий звіт перед благодійниками. 

Один із членів Ради виголосив промову про причини, які спонукали дворянство відкрити інститут для юних дівчат. Його користь для виховання, обіцянку дбати про користь для ввірених його піклуванню.

Полтавське дворянство вручило княгині В.А. Репніній, уродженій графині Розумовській, «Адресу» з визнанням її заслуг для майбутніх поколінь. 

Настоятелем Хрестовоздвиженського Полтавського монастиря архимандритом Іосіфом був проведена молебень про Боже благословіння на загальнокорисний подвиг цей та освятив приміщення Інституту. 

Урочисте відкриття Інституту закінчувалося художніми виступами вихованок, та дитячим балом. Після того, як дітей о 21-й годині відвели в покої, бал продовжився за участю відвідувачів до 23-ї години. 

Майже десять років цей навчальний заклад діяв на кошти дворян, але вони поступали не акуратно. Вже в перші роки з’явилася недоїмка понад 100 тисяч асигнаціями. З 1825 року довелося зменшити кількість своєкоштних вихованок. Княгиня Репніна, отримавши спадок від свого батька в 1826 році, пожертвувала 6 тисяч асигнаціями на Інститут.

Різні засоби впливу на дворян успіху не принесли. Перешкодою служили частково і неврожаї останніх років. На все це князь Рєпнін звернув увагу імператора, і 17 вересня 1827 року указом імператора Миколи I Полтавський Інститут перетворено із дворянського в державний. Указом передбачалося не тільки виділення з казни коштів на утримання 60 вихованок, а й передбачалося будівництво державним коштом нового будинку для інституту протягом чотирьох років.

Часть Генерального плана местности принадлежащей Полтавскому инсти­туту с показанием на нем вновь предполагаемого здания для тамошнего Ин­ститута благородных девиц (Подлинный за подписью архитектора Штауберта)  1828 // Державний архів Полтавської області. Фонд 1044. Справа 10.

Держава виділила 200 тисяч руб. на чотири роки. Кошторис складав 244 602 руб. Частину витрат взяв на себе князь Рєпнін, а другу частину планували отримати від продажу старих приміщень інституту. Цар кошторис затвердив.

Триповерхова будівля з двома боковими цегляними двоповерховими флігелями, з’єднаними галереями була готова лише в 1832 році.   

   Будівництво велися недбало, прибутково-витратні книги скарбник комісії з будівництва П.С. Стеблін-Камінський не вів зовсім. Після закінчення будівництва комісія не змогла надати звіт. 

У 1837 році Кабінет міністрів  вислав комісію для перевірки всієї діяльності будівництва, яка хоч і не знайшла зловживань і оцінила будівлі Інституту в 465 тис. рублів. Вина князя Репніна була в тому, що він без дозволу міністра внутрішніх справ витратив 200 тис. рублів. Крім того, кошти виділені на будівництво Інституту, використовувалися і на міські потреби, і на школу садівництва.

Будівля Інституту, виконана за проектом архітектора Олександра Штауберта під керівництвом архітектора Людовика Шарлеманя витримала потрясіння історії. Добудови другої половини XIX століття (1833, 1835, 1842, 1854, 1866, 1872, 1897 рр.) об'єднали всі об'єкти комплексу в довгу (понад 130 м) триповерхову споруду. 1862 р. надбудований третій поверх. Двір був оточений кам'яною огорожею, частково суцільною, частково решітчастою. В'їзд в двір прикрашений двома башточками-пропілеями з колонами.

Під час Другої світової війни будинок був спалений. Відновлений у первинному вигляді. І зараз архітектурний комплекс Інституту шляхетних дівчат (нині Полтавський національний технічний університет імені Юрія Кондратюка) — пам'ятка архітектури першої половини XIX століття (класичний стиль), складова частина ампірного ансамблю Полтави. Охороняється, як Пам'ятка архітектури національного значення.

Фото 1950-х років надав Володимир Муха

Священний Синод, заслухавши донесення єпископа Мефодія, постановив: дозволити обладнати в будинку Полтавського інституту церкви, згідно прохання благодійниці, княгині Репніної, на вимогах до домових церков. 

Спочатку церква була облаштована княгинею В.О.Репніною в дерев’яній будівлі купленої у Семена Михайловича Кочубея в 1820 році. 

З дозволу св. Синоду, 13.01.1821 року, в день народження першої благодій­ниці інституту Імператриці Єлизавети Олексіївни, ця церква була освячена в ім’я Святої Єлизавети (5 вересня). Потім,  4 вересня 1832 року, коли було за­кінчено будівництво існу­ючих тепер кам’яних спо­руд інституту, в правому флігелі головної будівлі об­лаштована нова церква в ім’я Святої Єлизавети. 

На місці старої церкви, в саду, з південного боку головної будівлі знаходи­лася цегляна колона з хре­стом на верхівці. 

Обновлена і збільшена в розмірах ця церква була в 1866 році; у ній встанов­лений новий іконостас.

Церква мала окремо побу­довану дзвіницю у вигляді ка­плиці з трьома невеликими дзвонами.

Закрита церква в 1921 р. більшовицькою владою.

Керувала інститутом Опікунська Рада, першою очільницею якої була Варвара  Рєпніна. Її членами були  шановані в губернії люди. За 100 років існування інституту їх було багато.

Освітній процес, режим та розпорядок дня в Інституті

До інституту записували дівчат дворянського походження, а пізніше й представниць інших станів (духовенства, купців) віком від 6 до 18 років. Повний курс навчання тривав 7 років. 

Освітній процес цього закладу середньої освіти було спрямовано на виховання із дівчат «добропорядних матерів, освічених жінок, берегинь роду» За статутом закладу,  який розробила Варвара Рєпніна з урахуванням тогочасних прогресивних європейських педагогічних течій і напрямів, передбачалася необхідність оволодіння панянками загальноосвітніх знань, основ гармонійного мистецтва, високої моралі, етики, естетики.  Цим було обумовлено й підбір навчальних дисциплін. В інституті дівчата «отримували знання з арифметики, історії, географії, іноземних мов (німецької й французької), музики, співу,  малювання, танців, рукоділля, поняття про  домашнє господарство й  економне  його  ведення», які  дозволяли  не тільки стати освіченими, але й бути турботливою мамою, гарною господинею, цікавою співрозмовницею.

Інститут шляхетних панн мав потужну, як на той час, матеріально-технічну базу: кабінети фізики, хімії, класи для малювання та музики, аудиторії для занять рукоділлям, шиттям, спортивну та гімнастичну зали, аудиторію для занять танцями, актову залу та залу для здійснення прийомів, яку використовували для влаштовування вечорів, театралізованих дійств та вистав, зокрема й іноземними мовами, іноді – балів і балетів із частуваннями, музикою, співами і танцями, кімнату для зустрічей педагогічного колективу, фундаментальну бібліотеку, кімнати для сну (дортуари). Відповідно до загальної мети весь освітній процес Полтавського інституту шляхетних дівчат спрямовувався на вирішення основних завдань: фізичного вдосконалення, морального виховання, розумового розвитку, естетичної вихованості.

 Інститут шляхетних дівчат був закритим навчальним закладом: вихова­нки перебували в повній ізоляції від зовнішнього світу; листи до батьків су­воро цензорувалися керівництвом.  Умови проживання вихованок нагадували суворий армійський режим. Виховувалося придушення зайвих емоцій та абсо­лютна покора. У кожному класі були наставниці, які привчали дівчат бути «слухняними, благопристойними, доброзичливими та благорозумними». 

Режим дня:

6 ранку — підйом, молитва, сніданок;

з 8 до 9 – підготовка до уроків;

з 9 до 12 – уроки;

з 12до 14 – обід і відпочинок;

з 14 до 16 – уроки;

з 16 до 16-30 – полудень;

з 16-30 до 19 – уроки;

з 19 – 20 – вечеря і відпочинок;

з 20 до 21 – молитва і підготовка до сну.

О 21 годині всі дівчата мали бути у ліжках. 

Щосуботи після обіду дівчата мали повторювати все, що вивчили за тиждень.

Випуск інституток 1912 р. (із фотоальбому  авторства Й.Ц. Хмелевського)

Піклуючись про високу якість освіти, в Інститут запрошували для викла­дання відомих діячів культури, науки і мистецтва. Так, в Інституті викладали: С.П. Стеблін-Камінський (перший біограф І.П. Котляревського), Д.П. Пильчи­ков (педагог), Г.І. Маркевич (фольклорист, книговидавець), М.П. Ілляшевич (педагог, громадський діяч), М.А. Цертелєв (етнограф, фольклорист), П. І. Бо­дянський (історик, етнограф, журналіст, педагог), М.А. Вербицький (письмен­ник, громадський діяч, журналіст, педагог), І.А. Зарецький (археолог, етног­раф, громадський діяч), А.В. Єдлічка (композитор, піаніст, музичний педагог і фольклорист), І.К. Зайцев, В.О. Волков (художники), Л. І. Боровиковський (поет, етнограф, філолог) та інші. Понад 36 років здійснював постійний нагляд за навчальною роботою  закладу відомий український поет-байкар, перекла­дач, педагог, ректор Харківського університету П.П. Гулак-Арте­мовський. 

В Інституті  шляхетних дівчат бував  І. П. Котляревський, який на прохання В.О. Рєпніної з жовтня 1823 по червень 1838 року перекладав із французької мови теологічну працю Дюкеня «Роздуми про те, з якими  почуттями слід приступати до читання і роздумів Святого Євангелія від Луки».

Серед випускниць Інституту шляхетних дівчат багато відомих особистостей. Зокрема, Варвара Рєпніна, донька В. О. та М. Г. Рєпніних, «добрий ангел» Та­раса Шевченка, який присвятив їй поему «Тризна». У 1854-1865 рр. тут навча­лися п’ять доньок П. П. Гулака-Артемовського. У 1878 році закінчила інститут «із шифром» (тобто з високими успіхами) Любов Щербачова, у майбутньому відома українська письменниця Любов Яновська; всесвітньо відома співачка Олександра Сантагано; скульпторка Єлизавета Трипільська, Олександра Шейдеман, у майбутньому – дружина Панаса Мирного, та інші.

   Після лютневої революції 1917 року освітній заклад мав назву: Полтавський жіночий інститут. Наприкінці денікінської окупації Полтави, 18 листопада 1919 року,  губернатор запропонував начальниці інституту евакуювати його із Полтави.  20-21 листопада 1919 року Інститут був евакуйований на Північний Кавказ, у місто Владикавказ і перетворений там на 4-ту жіночу гімназію. У квітні 1920 року  місто зайняли більшовики, й заклад припинив існування.

У 1920-му... 1930-му роках в будівлях колишнього Інституту діяло Дитяче містечко №2.
(Дитячий будинок з лікарнею, підсобним господарством, жіночою консультацією).

Національний університет «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка» 

Передісторія. На рубежі 1920-х/1930-х років більшовицька партія на чолі з Йосипом Сталіним взяла курс на прискорену індустріалізацію та колективіза­цію сільського господарства. 
У зв’язку з чим Полтава стала центром підго­товки інженерів сільськогосподарського будівництва в СРСР?

Передумовами для його розбудови були:

а) комплекс будівель колишнього Інституту шляхетних дівчат по Першотравневому проспекту № 24 (центральний триповерховий корпус та два бокових одноповерхових).
б) науково-технічні кадри й обладнання – із закладів Полтави, а також із інших міст. До місцевих закладів, які існували до 1918 року, слід віднести Полтавське земство, Земське Ремісниче й Реальне училища. 
в) Полтавщина  тоді - аграрний регіон, який потребував сучасних споруд.

У червні 1917 р., на базі Ремісничого училища, створене «Середнє технічне училище» (з метою підгото­вки електротехніків і шляховиків-будівельників). 

У 1920 році ці заклади об’єднали в «Перший український техні­кум» (адреса: вул. Пушкін­ська №56); у 1920-х роках його назва –Індустрі­альних технікум.

У грудні 1919 року відкрита  Вища робітнича школа зі статусом місцевого закладу вищої освіти. Місцем базування вищої робітничої школи був так зва­ний «Робітничий палац» (колишній губернаторський будинок, у наш час – вул. Соборності, 37). Був при школі й  факультет підготовки технічних кадрів.

Вже в другій половині 1921 року держава взялася за упорядкування підго­товки кадрів, – перебирала заклади із підпорядкування місцевим профспілко­вих органам  в управління професійної освіти й наркомат освіти.

01.10. 1923 року відбулося злиття Сільськогосподарського й Кооператив­ного технікумів у Агрокооперативний технікум, якому переданий буди­нок по вулиці  Сковороди №18, а в 1926/1927 н.р. переданий колишній будинок єпархіа­льного училища по вул. Сковороди №1.  На межі 1926-1927 років Агрокооперативний технікум перейменований у Полтавський сільсько­господар­ський політехнікум. У жовтні 1929 року політехнікум реорганізовано у Полта­вський сільсько­го­сподар­ський інститут (тодішня адреса – вул. Лассаля 1/3 і 18). До нього приєд­нали індустріальний і землевпорядний технікуми Пол­тави. Станом на 1929–1930 навчаль­ний рік діяли 7 факультетів, у тому числі факультет сільського­сподарського будівництва. 

У серпні 1930 р. на базі факультету сільськогосподарського будів­ництва Полтавського сільськогоподарського інституту створено окремий Інститут сільськогосподарсь­кого будівництва з підпорядкуванням «Радгоспколгоспбуду» (у наш час – Націо­нальний університет «Полтавська політехніка» імені Юрія Кондратюка). 


Матеріал про Інститут шляхетних дівчат підготовлено з використанням книги Петра Євдокимовича Лелюка, старшого зберігача фондів Державного архіву Полтавської області:
 Лелюк Петр. Полтавский институт благородных девиц. Персоналии. - Харків, видавництво «Мачулін Л. І.»., 2018. 374 с. 

Про автора

Леонід Булава

Леонід Булава

Краєзнавець, географ

126
Останні публікації:

Полтавщина:

Наш e-mail:

Телефон редакції: (095) 794-29-25

Реклама на сайті: (095) 750-18-53

Запропонувати тему