Які уроки мають взяти полтавці із подій 1709 і 1917-1919 років?

Полтава, 1709 рік:

• Більше половини козаків та 7 із 19 керівного складу Полтавського полку пішли з Мазепою, зокрема, Герцики, Дороші, Красноперич.
• Менша частина козаків, і більша частина козацької старшини, хоч і не без вагань, перейшли на бік московитів. Зокрема, Іван Черняк, якого московити призначили після битви в 1709 році новим полковником полтавським. Ще до Полтавської битви на бік московитів перейшов клан Жученків - одружених на доньках цього колишнього полковника (колишній же полтавський полковник Іван Іванович Іскра і генеральний суддя Василь Кочубей).
• Дехто традиційно намагався "всидіти на двох стільцях" - як діючий полковник полтавський Іван Левенець, який, з одного боку, відпустив бажаючих йти з Мазепою, а з іншого - неохоче, але допомогав московитам.
• Більшість же селян навколишніх сіл або приєдналися до московитів, або вичікували.
   Після Полтавської битви вони охоче міняли у московитів здобуті ними у шведів трофеї - на свої продуктові припаси.

Полтава, 1917 - 1919 роки:
Станом на 1917 рік  у Полтаві елітою були російськомовні чиновники, військові, духовенство. Російськомовним був і відносно нечисельний пролетаріат - головним чином, залізничники і робітники паровозоремонтних майстерень.
Україномовні - селяни передмість і прислуга, та невелика частина інтелігенції.
Особливою групою було єврейське населення, яке становило в ці роки від 1/5 до 1/4 від загальної чисельності населення Полтави. Ця група теж поділялася на  частини: єврейська біднота, яка переважно стала на бік більшовиків і утворила величезну "нову бюрократію"; єврейське купецтво й торгівці, які не могли бути на боці більшовиків, бо підлягали експропріації, але в 1922...1929 роках опинилися в числі непманів; частина єврейської інтелігенції (і не тільки) підтримувала ідеї сіонізму, і в 1917 році були союзниками Центральної Ради / Української народної республіки.

У громадянській війні, яка в Полтаві активно йшла в січні 1918 - грудні 1919 років, теж населення розділилася за своїми симпапіями і діями.

Більшовики приходили до влади тричі:
1) в січні 1918 року - з військами російського есера-головоріза Муравйова (якого, до речі, місцеві більшовики спочатку не сприйняли). У кінці березня - на початку квітня 1918 року муравйовців вигнали частини військ УНР і підрозділи німецької окупаційної армії. Муравйовці ж насамкінець грабували в Полтаві ВСЕ що могли, й визозили до Москви.
2) З 19 січня до кінця липня 1919 року. Більшовики тоді вели себе вже обачніше, навіть підтримали відкриття українських освітніх закладів, але терор проти незгідних вели; запровадили режим "військового комунізму": відбирали в місцевих жителів ВСЕ, а потім розподіляли за своїм баченням.
3) У першій декаді грудня 1919 року більшовики, як здавалося, прийшли назавжди. До кінця літа 1920-го року вони вели себе обачно,а з вересня 1920-го року почали терор проти всіх проявів українського руху: передусім, проти освітян і кооператорів.

Російські антибільшовицькі сили в Полтаві у травні - листопаді 1918 року підтримували уряд гетьмана Скоропадського, а в кінці липня 1919 року - російську денікінську армію, яка негайно влаштувала єврейські  погроми (силами донських, якутських та калмицьких козаків).
Чи не більшість колишньої проімперької еліти в кінці листопада - на початку грудня 1919 року назавжди залишили Полтаву, а потім емігрували.

Українські антибільшовицькі сили з березня 1917-го до початку січня 1918-го року згрупувалися навколо Центральної Ради, й були частиною влади в Полтаві (в умовах багатовладдя цього періоду). Повернулися вони з німецькою армією в березні-квітні 1918-го, але були усунені від влади в результаті організованого німцями перевороту на користь "Української Держави" гетьмана Скоропадського, до уряду якого вони и восени 1918 року перейшли в опозицію.
За цей час на Полтаву неодноразово нападали загони селян із навколишніх сіл (під проукраїнськими лозунгами, але з метою  грабунку містян).
Влада Директорії на чолі з полтавцем Симоном Петлюрою протрималася в Полтаві трішки більше місяця - від 10-х чисел грудня 1918-го - до 18 січня 1919 року. Основу армії Директорії складали колишні селянські повстанські загони. При наступі більшовиків їхня значна частина відмовилася покидати рідні краї й розбрелася по селах, продовжуючи грабіжки. Частина військ Директорії відступила, наостанок влаштувавши в Полтаві погром - знаючи, що значна частина місцевого єврейства чекала повернення своїх - більшовиків.

Ну і, врешті решт, міщани - обивателі, які в цих умовах просто намагалися вижити.

Висновки? Робіть самі. І думайТЕ, як чинити зараз.

Бо на цей раз російсько-фашистська орда, в разі перемоги, не залишить живими чи на волі нікого. Навіть її "ждунів".  Згадайте, що всіх, які з вересня 1941-го по вересень 1943 року залишалися на окупованій німцями території, совєти занесли до категорії ворогів чи підозрілих. Пам'ятайте, що на окупованих територіях все українське - під забороною або нищиться, а українських дітей там виховують ввдусі ненависті до всього українського, чоловіків же гонять у м'ясні штурми -  вбивати захистників України.