Мазурівка («Нова Полтава») — частина полтавської фортеці й міста XVIІ … XVIІІ ст.

М. Лятошинський, О. Коваленко, Ю. Волошин, С. Іванюк  відносять створення південної частини фортеці «Нової  Полтави» (вона ж Мазурівка), до початку 1640-х років, коли вона була приватним володінням магнатів Конєцпольських – спочатку  батька, Станіслава Конєцпольського, великого гетьмана корон­ного (1632–1646), а після його смерті в 1646 р. – сина, Александера Конєц­польського. Скориставшись смертю Конєцпольського-старшого, орієнтовно в липні 1646 року Полтаву ґвалтовно захопили приватні війська лубенського маг­ната – Яреми Вишневецького, й утримували її та округу до травня 1647 року (коли захоплені володіння, за договором, повернулися до Конєцпольського).

У 1648 році, коли Полтавою управляв один із намісників Александера Конєцпольського, розпочалася визвольна війна україн­ського народу 1648-1654 років. Першим полковником Полтавським став Іван Якович Іскра – син гетьмана нереєстрових козаків Якова Стефановича Іскри-Остряниці, який у 1638 р. зазнав поразки в антипольському повстанні, а на початку 1630-х, ймовірно, організовував оборону Полтави від московських війск (під час так званої "Смоленської війни").

Відомо, що Полтава в 1658 році була спалена військами Івана Виговського (в боротьбі за гетьманську владу з полтавським полковником Мартином Пушкарем), але невдовзі відновлена. Передмістя Полтави зазнавали руйнувань і під час боротьби гетьманів Лівобережної й Правобережної України, й походу «гетьмана ханської України» Петрика з татарами в першій половині 1690-х років.

Фортеця "Нова Полтава"   включала не тільки Мазурівський яр, але й північну та західну частини плато, яке від другої  половини ХІХ століття отрималo назву «Інститутська гора».  Яку назву ця гора мала до того часу (і чи мала взагалі) – в історичних джерелах відповіді не знахо­димо. Ймовірно, ця гора мала таку ж назву, що і названий яр – Мазурівська.

Контури Мазурівської частини фортеці вперше показані на «Плані Старої та Нової Полтави» 1709 року, автором якого вважають барона Людвіга Ніколая фон Алларта  - шотландського дворянина, військового інженера на саксонській і російській військовій службі, сподвижника Петра І, учасника Полтавської битви. План досить схематичний, і його нелегко «прив’язати» до нинішньої карти міста.

«Neustadt Pultava» (Нова Полтава) - це частина фортеці на Мазурівці. Як бачимо, її північна межа проходила по бровці плато Старополтавської гори, по межі з Мазурівським яром (так званий ескарп – урвище, спеціально зроблений крутішим схил як фортифікація, обернена в бік можливого наступу супротивника). Крім того, на бровці плато бачимо ще внутрішню фортифікаційну стіну, яка існувала ще до 1640-х років, й відновлена в 1708-1709 роках.
Контури "Нової Полтави" позначені й на планах І.Бішева (1722 р., та В.Кутузова (1729 р.):
 

Плани  частин фортеці Полтава 1709 .... 1729 років.

Система укріплень Полтавської фортеці (у тому числі її Мазурівської час­тини) остаточно була ліквідована в 1817 році, за розпорядженням генерал-губернатора Миколи Рєпніна, перед візитом імператора Олександра І, та у зв’язку із переплануванням території міста.

Про походження топоніму «Мазурівка»

 Крім кутка Мазурівка в центрі Полтави, є куток Івонченців Мазури на північному заході міста; село Мазурівка в Мачухівській громаді півден­ніше Полтави. Існують села з такою назвою на Львівщині, Вінниччині й Тернопільщині: вони в писемних джерелах згадується з XVI століття. З метою зміцнення Польської держави  магнати переселяють на Поділля збіднілу шляхту і малоземельних селян-мазурів із північно-східної Польщі – Мазурія (Мазовія, Мазовше). А вже в середині XVІI століття переселенці із заходу нинішньої України могли  селитися в  Полтаві (скоріше звідти, а не безпосередньо з Мазурії*,  як на це вказують  М.Лятошинський  і Ю.Волошин).

* Мазурія (пол.: Mazury) – це історична область на північному сході сучасної Ре­спуб­ліки Польща. Але в першій половині XVІІ століття вона перебувала в складі ге­рцогства Пруссія.  Мазури – це одна із назв потомків древнього слов’янського на­роду пруссів. Цей народ був підкорений, а потім знищений (асимі­льований) Тев­тонсь­ким Орденом. Пізніше територію заселили переселенці з Польщі.

 «Мазур», «волошин», «литвин» – це приклади етнонімів, які перетворю­валися спочатку на прізвиська, а пізніше – на прізвища. Тож ми схиляємося до точки зору, що вказані топоніми з’явилися від прізвищ, а вже прізвища Мазур, Мазуренко – від етнонімів. Практично всі топоніми (ойконіми), – на­зви поселень, які виникли у  XVІI - XVІІI століттях біля фортеці Полтава, походять від прізвищ, прізвиськ або імен.

У назвах ойконімів суфікс -івка, разом із основою, відбивав приналеж­ність ділянки землі  певному власникові. Отже, Мазур-івка = земля Мазура (можливо, як першопоселенця або шанованої в кутку людини чи родини).

Ойконіми на -івка в давно заселених теренах України засвідчують істо­ричні джерела уже з ХІV ст. А пік ойконімної моделі на –івка припав на ХVI–ХVIII століття. Цей факт свідчить на користь перенесення ойконіму до Полтави і її округи із переселенцями із західних (підпольських) земель.

Вулиця Мазурівська вказує на НАПРЯМ із "Старої Полтави" / старої час­тини фортеці - НА Мазурівку ("Нову Полтаву" \ нову частину фортеці).

У наш час до Мазурівки належать верхня частина вулиці Небесної Сотні (до пересічення із вул. Героїв Азову), частина вулиці Віталія Грицаєнка (див. карту нижче), Миколаївський узвіз (до 2024 р. пров. Першотравневий), й Інститутський проріз. Інститутський проріз, нижня частина Воскресенсь­кого узвозу й урвище яру нижче пров. Петра Болбочана (колишнього  Чер­воного, Соборного) є, відповідно, південною й північною межами Мазурі­вки. Її крайня східна межа – провулок ХТЗ (колишній Червоний проріз), та ділянка Інститутського прорізу, яка співпадає з межею Подільського району міста.