Ординський час на Полтавщині (або слідами НЕ сенсації).

Золотоординський час в історії краю охоплює інтервал від 1239 року до кінця існування осколків Золотої Орди на рубежі XV-XVI століть. Цей час пропонуємо розділити на періоди за особливостями поширення монет і грошового обігу в межах краю: 1) «безмонетний» період (1239 – 1362 рр.); 2) у складі емірату Мамая і його «кондомініуму» з новоутвореними удільними князівствами в складі Великого князівства Литовського (1362 – 1380 рр.); 3) періоду Токтамиша і «кондомініуму» відновленого Улусу Джучі з удільними князівствами у складі Литви (1380 – 1399 рр.); 4) періоду «кондомініуму» «Глинщина» (1399 – кінець 1420-х років); 5) період короткочасного впливу «Великої Орди» (кінець 1420-х років – рубіж XV-XVI століть).

Початок другого періоду (1362 р.) зумовлений двома взаємозв’язаними подіями: зайняттям Великим Литовським князем Ольгердом земель Лівобережного Придніпров’я (східна межа яких, в основному, співпадала з межею колишнього Переяславського князівства) і початком формування Мамаєвої Орди на південь і схід від вказаних меж. Причому, весь 18-річний період сусідства Мамаєвої Орди і уділів у складі ВКЛ не відзначався конфронтаційністю на цих межах. Тому ми підтримуємо припущення Ф.Шабульдо [13, с.66-67] на основі аналізу ним Густинського літопису, про те, що емір Мамай відступив ярликом Поділля, Київщину і Чернігово-Сіверщину ВКЛ на правах кондомініуму. Одним із аргументів на цю користь є карбування наслідувань ординським монетам (або за їхніми мотивами) в удільних князівствах, що повинно було символізувати визнання і  ординської влади, і влади удільного князя. 

Хоч таке розмежування відбулося ще в 1362-1363 роках (764-766 роках місячної хіджри (надалі р.х.), масових знахідок монет цих років карбування Азака, Орди Муаззам і Янгі-Шехра на території сучасної Полтавщини не знаходять.

 Це пов’язано з тим, що Мамаєва Орда була кочовою державою, ядром якої була ставка хана. Вслід за ставкою, в літні місяці переміщалися не тільки стада, але й ремісники і воїни, а також монетний двір. У 764 р.х. (1362/1363 рр.) ставка, очевидно, базувалася в Приазов’ї, в 765-766 рр.х. (1363-1364 рр.) – в Янгі-Шехрі (нині Старий Орхей, Молдова). У 766 р.х. (1364/1365 рр.) розпочалося карбування дангів з найменуванням монетного двору «Орду Муаззам». За нашими попередніми даними, одне місце карбування цих монет розташовувалося у Придніпров’ї (орієнтовно, південніше сучасного Запоріжжя), а друге – у верхів’ях Сіверського Донця (орієнтовно, між сучасними Харковом і Бєлгородом). Швидше за все, перше стало місцем зимової ставки хана, а друге – основним місцем літньої ставки. Кочівлі між цими місцевостями проходили, орієнтовно, по відрізкові Муравського шляху. Таким чином, маршрут кочування ставки не пролягав через нинішню Полтавщину, а нечисленне місцеве населення все ще, значною використовувало переважно товаро-гроші, і лише в незначній мірі – монети.

Із 767 р.х. (1365/1366 рр.) літні кочівлі пересунулися з верхів’їв Сіверського Донця до його середньої течії. Про це свідчать численні нумізматичні знахідки біля села Шепилівка Попаснянського району Луганської області [10]. Під кінець правління маріонеткового хана еміра Мамая – Абдаллаха у 770 р.х. (1368/1369 рр.) маршрут кочівель  Орди, за даними знахідок монетних скарбів, проходив так: зимова ставка (Кучугурське городище, Мамаїв Сарай [4]) – по долині р. Конка приблизно до м. Оріхів – по долині р. Верхня Терса – до броду на р. Вовчій і далі по вододілу біля верхів’їв річок Бик, Казенний і Кривий Торець, Бахмут і Лугань – до великої луки долини Сіверського Донця біля села Шепилівка.

На початку 2010-х років «чорні археологи» приблизно в районі Білицького Броду натрапили на місцевість з великою кількістю знахідок срібних монет (дангів), мідних монет (пулів) і мідних заготовок для їх виготовлення. Отже, в цій місцевості відбувалося карбування монет. Авторами розглядаються різні версії, кожна з яких вірогідна. Можливо, тут розташовувався тимчасовий монетний (якщо це була літня ханська ставка). Але схиляємося більше до версії про існування біля Біликівського броду  локального монетного двору. 

Відомо, що центр карбування біля Шепилівки проіснував до перших років прав Мухаммада (початок 1370-х років). А центр біля Біликівського Броду - мінімум до середини 1370-х, а можливо, й до кінця десятиліття. У зв’язку з особливостями орогідрографічної мережі, «велике коло» Кучугури – Шепилівка – Білики – Кучугури було на той час нереальним. Це були два окремих маршрути  від зимової ставки Мамая і його маріонеткових ханів (очевидно, за Мухаммада літня ставка перемістилася із Шепилівки до Біликів).

Якщо місцевість біля Біликів була літньою ставкою, то маршрут кочівель від Мамаєвого Сарая йшов би відрізком Муравського шляху до верхів’їв Орчика, а звідти – по долині р. Тагамлик до Біликівського Броду й до пониззя Ворскли (з багатими пасовищами). Від гирла Тагамлика до пониззя Ворскли окремі знахідки і невеликі комплекси монет ханів Мамаєвої Орди трапляються досить часто (зокрема, біля сіл Лівобережна Сокілка, Красне,  Сухинівка, Кишеньки тощо). Трапляються, але рідше знахідки в долині Ворскли між гирлами Тагамлика і Коломаку [3].

Біликівський Брід – зручне місце торгівлі Мамаєвої Орди з землями Київського і Брянського удільних  князівств. Шлях до Києва орієнтовно відповідав ділянці шляху Київ – Шарукань ХІІ століття [5]. 

Зі зрозумілих причин, автори не мають цілісного уявлення про комплекс зборів монет з Біликівського броду. За орієнтовними даними, їх було знайдено понад 500, більша частина з яких була продана на різних нумізматичних аукціонах. Серед них – значна частка випусків міст Нижнього Поволжя (переважно, до середини 1360-х років), данги Абдаллаха ординського карбування 770 р.х. Але переважають данги хана Мухаммада від 772 до 781 р.х. Не рідкісними є мідні пули ханів Абдаллаха і Мухаммада та заготовки для їх виготовлення (рис. 1).

На решті території Полтавщини знахідки монет ханів Мамаєвої Орди не часті. Виключення становить територія нижнього Посулля: тут шлях до Чернігово-Сіверщини й Брянська міг проходити по річках Дніпро і Сула [9, с.53]. У цій же частині області (від долини р. Хорол і західніше) ординські монети трапляються разом із наслідуваннями дангам хана Мухаммада, зокрема, карбовані в Брянському й Новгород-Сіверському удільних князівствах ВКЛ.

У третій  період - ханаТоктамиша і його суперників в боротьбі за владу (1380-1399 рр.) монетні скарби і окремі знахідки трапляються рівномірніше майже по всій території краю. Разом з тим, великі ординські стоянки в нижній частині течії Ворскли переміщуються вище (від Котелевщини на півдні – до долини Сейму на півночі). Ми схиляємося до гіпотези, що після поразки еміра Мамая сюди відкочувала частина його Орди на чолі з сином Мансуром Кийят-Мамаєм [14], який отримав в управління землі між володіннями Токтамиша і удільними князівствами у складі ВКЛ (смуга, яка охоплює східну Київщину, північну Полтавщину, південні частини  Чернігівщини, Сумщини, Курщини). Ця гіпотеза потребує дослідження.

Зауважимо, що у нас викликають сумніви щодо міркувань Б.Черкаса [11] про приналежність земель колишньої Переяславщини в 1380-1390-х роках до Улусу Манкерман, в межі якого вторгся й розорив у 1392 році Тамерлан. Запис, як здається, міг походити від словосполучення «Мансур-Керман» (фортеця Мансура). За попередніми даними, знахідки монет еміра Тимура (Тамерлана) й завойованих ним країн трапляються не рідко на південному сході Полтавщини, між пониззями Псла на заході і долиною Тагамлика на півночі. Очевидно, саме ці землі розорив великий завойовник. За легендою, в 1392 році десь у Присамар’ї в битві з ним і загинув Мансур Кийят-Мамай.

Четвертий період ("Глинщини") охоплює час від поразки Вітовта й Токтамиша в битві на Ворсклі (1399 р.). Як не дивно, але кількість монетних скарбів  від Котелевщини й на північ (сучасні Сумська, Чернігівська області) зростає аж до другої половини 1420-х років (коли кілька епідемій чуми призвели до обезлюднення території й перетворення її на Дике Поле).

Отже, територія Глинщини в перші десятиліття XV-го століття була досить економічно розвиненим краєм, а кількість монет і скарбів цього часу навіть більша, ніж зустрічається в Криму, де карбувалася значна частина цих монет (у т.ч. ранніх генуезько-татарських аспрів).  На решті ж території Полтавщини знахідки монет  цього часу не часті.

П’ятий період на Полтавщині (кінець 1420-х років - рубіж XV-XVI століть) досить бідний на знахідки ординських монет. Зрідка на її південному сході трапляються монети ханів Великої Орди, зокрема,  Саїд-Ахмада ІІ (у т.ч. із надчеканками). Чи не останнім свідченням є інформація про перебування на Полтавщині і поблизу її меж останнього хана Великої Орди – Шейх-Ахмада на рубежі XV-XVI ст. [12]. Цей хан був одним із активних учасників боротьби нащадків нижньоволзьких ханів за Крим і прилеглі до нього землі Причорномор’я з новоутвореною в 1440-х роках династією Гіреїв. Монети Менглі-Гірея І нерідко трапляються на півдні краю, і є свідченням як цієї боротьби, так і набігів кримських татар на південні землі ВКЛ. 

Із настанням XVI століття золотоординська доба на Полтавщині завершилася.
Детальніше - в нашій статті:
https://www.academia.edu/34899797/%D0%91%D1%83%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D0%B0_%D0%9B_%D0%9C_%D0%A8%D0%B5%D0%B2%D1%87%D1%83%D0%BA_%D0%9E_%D0%9E_%D0%97%D0%BD%D0%B0%D1%85%D1%96%D0%B4%D0%BA%D0%B8_%D0%BC%D0%BE%D0%BD%D0%B5%D1%82_%D0%97%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D1%82%D0%BE%D1%97_%D0%9E%D1%80%D0%B4%D0%B8_60_70_%D1%80%D0%BE%D0%BA%D1%96%D0%B2_%D0%A5%D0%86V_%D1%81%D1%82_%D0%BD%D0%B0_%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D1%82%D0%B0%D0%B2%D1%89%D0%B8%D0%BD%D1%96_docx