100-річчя Гравіметричної обсерваторії в Полтаві.

Програма:
 1) Історія садиби по вул. Мясоєдова №27/29: від полтавського полковника Чамари, генерала Пінкорнеллі, художників Мясоєдових - до вибору ділянки під обсерваторію
(Леонід Булава: презентація 2-го видання книги "Павленки і Тарновщина").
2) Історії обсерваторії в особах учених (Павло Корба, ветерани обсерваторії).
3) Гравіметрична обсерваторія: нинішні напрями досліджень (Володимир Павлик).
4) Садиба в мистецькому просторі (Артур Ароян).
5) Неформальне спілкування, пропозиції.

Перша в Україні академічна наукова установа астрономо-геофізичного про­філю була створена у 1926 р. у системі Української  Головної палати мір і ваг, і на перших етапах організації носила назву «Магніто-гравітаційна стан­ція». Із січня 1936 р. установа почала функціонувати як академічний підроз­діл, а з 1963 року Полтавська гравіметрична обсерваторія підпорядко­вана Інсти­туту геофізики АН УРСР (нині Інститут геофізики імені С.І. Субо­тіна НАН Укра­їни).

​Засновником Полтавської гравіметричної обсерваторії був видатний астро­ном і геофізик Олександр Якович Орлов (1880-1954). Обираючи місце для уста­нови, він передбачав комплексне дослідження Землі як планети мето­дами геофізики та астрономії: вивчення змін сили тяжіння припливного харак­теру (земні припливи, які виникають завдяки гравітаційному впливу Мі­сяця і Сонця), проведення спостережень за змінами широт і рухом земних полюсів. О.Я. Орлов писав: «…В Україні придатним місцем для таких спостере­жень виявилась Полтава…. Було вигідно саме тут встановити горизо­нта­льні маятники…. Було й інше міркування…Полтава дуже зручна для широтних спостережень, так як на її широті в зеніті кульмінують дві яск­раві зенітні зірки α-Персея і η-Великої Ведмедиці, доступні для спостере­ження вдень і вночі. Таким чином, у Полтаві було легко і зручно об’єднати два види спостережень: широтні й гравіметричні…». Обсерваторію облашту­вали на місці садиби відомого художника-передвижника Григорія Мясоє­дова на околиці Полтави (куток Павленки). На її території (площа бли­зько 7 га), що потопала у фруктовому саду, стояли старий одноповерховий буди­нок та нова споруда, побудована в 1913 році в італізованому мавританському стилі сином госпо­даря худож­ником Іваном Мясоєдовим. 

Наприкінці 1925 року О.Я. Орлов оселився в Полтаві. Тут під його керівництвом поча­лась розбудова Полтавської гравіметричної обсерваторії, яку від очолю­вав в 1926-1934 р., 1938-1951 роках.

 Днем відкриття обсерваторії О.Я. Орлов вважав 7 квітня 1926 р., коли в Пол­таві було закладено вихідний пункт для вико­нання гравіметричної зйо­мки України та здійснення зав’язків з іншими опорними пунктами СРСР і центром Європейської гравіметричної ме­режі в Потсдамі.

 Колективом обсер­ваторії протя­гом 1926 – 1936 рр. була виконана велика робота з гравіметри­чного картографу­вання всієї території  України, яка завершилась складанням гравіметричної ка­рти. У 1939 році науковець ініціював скликання у Полтаві Першої в СРСР широт­ної конференції. 

В 1941-1944 роках обсерваторія перебувала в евакуації (м. Іркутськ). 

У важкі повоєнні роки (1944-1950) більшу частину свого академічного харчо­вого пайка О.Я. Орлов віддавав дітям працівників обсерваторії. 

      Після завершення евакуації, на запрошення Олександра Яковича Ор­лова до Полтавської обсерваторії прибув талановитий випускник Іркутського університету Євген Павлович Федоров (1909-1986), який на той час очолював університет­ську обсерваторію. Він вступив до аспірантури під керівництвом Орлова, успішно захистив дисертацію та залишився працювати в ній.

Окрему увагу Орлов приділяв залученню перспективної молоді. Так, звернув­шись до професора Миколи Кириловича Мигаля — декана геодезич­ного факультету Львівської політехніки, — він попросив надіслати до Пол­тави «Ньютона», маючи на увазі найталановитішого випускника факультету.

Прибуло два здібні випускники А.Є.Філіппов та П.С.Матвеєв, закінчили аспі­рантуру, захистились та суттєво посилили наукову команду обсерваторії. 

Постать засновника і першого директора О.Я.Орлова – першого астро­нома-ака­деміка УАН (1919 р.) назавжди залишиться в історії. На честь нього на буди­нку Полтавської гравіметричної обсерваторії по вул. М’ясоєдова №27/29 встановлена меморіальна дошка (1984 р.), а в 2023 році на честь Олексан­дра Орлова перейменовано один із провулків Полтави.

У 1951 році О.Я. Орлов залишив Полтаву і переїхав до Київа, де в Голосі­єво організував астрономічну обсерваторію АН УРСР і став її директором. У Полтаві директоркою обсерваторії залишилась його гідна спадкоємниця Зіна­їда Миколаївна Аксентьєва (1900-1969), член кореспондент АН УРСР з 1951. В обсерваторії вона працювала з 1926 по 1934 та з 1939 по 1969 роки. Від 1951 року до кінця життя – її директорка. У 1941 році керувала організацією евакуа­ції обсерваторії до Іркутська де обсерваторія працювала до 1944 року. Планувала перетворення Полтавської гравіметричної обсерваторії на Інсти­тут астрономії, геодезії і геофізики АН УРСР. Коли вона була директоркою обсерваторія досягла свого найбільшого розвитку. В той час значно розшири­лись програми і тематика наукових досліджень. Від липня 2024 р. провулок на Павленках у Полтаві носить ім’я Зінаїди Аксентьєвої.

Вченим секретарем Полтавської обсерваторії в 1945-1959 роках був один із перших учнів О.Я.Орлова Євген Павлович Федоров (1909-1986), який був астроно­мом, академіком АН УРСР (1969) та директором Головної астрономіч­ної обсерваторії АН УРСР (1959-1973). Він – основний автор про­грам спостережень широти Полтави, за якими довгі роки працювали астро­номи обсерваторії. Ім’я академіка Євгена Федорова з 2016 року носить прову­лок на Павленках у Полтаві, теж неподалік від обсерваторії. 

З 1957 по 1958 роки проходив Міжнародний геофізичний рік – ком­плексні дос­лідження глобальних геофізичних процесів у земній корі, атмосфері та Світо­вому океані за єдиною програмою та методикою. Обсер­ваторія взяла в ньому активну участь. Вона керувала науковою пробле­мою вивчення обер­тання Землі, рухом її полюсів та припливними деформаці­ями. В той час зна­чно розширились програми наукових досліджень, зміцни­лась матеріальна база. Були придбані астролябія Данжона, пасажний інстру­мент, астрономіч­ний рефрактор АВР-2, зеніт-телескоп та два високоточні гравіме­три «Аска­нія». Збудовані лабораторний корпус, дослідна майстерня, два житлові буди­нки. Виникла потреба в розширенні кадрів астрономів і геофізи­ків. Керівниц­тво обсерваторії зробило ставку на випускників кращих університетів та інститу­тів країни. Лише за 1958 та 1959 роки в обсерваторію прибуло 11 випуск­ників з Київського,  Ленінградського, Московського, Одесь­кого універси­тетів та Полтавського педагогічного інституту. З 1960 по 1989 рік на роботу в обсерваторію приїхали 17 випускників з Львівської політех­ніки.

Першими зі Львова в 1960 році прибули в аспірантуру до З.М.Аксентьєвої  Ва­лентин Гаврилович Булацен (1935-2021) та Павло Степанович Корба (1937), а на роботу астрономом-спостерігачем Яро­слав Степанович Яцків (1940), який став видатним вченим у галузі косміч­ної геодинаміки та космічних дослі­джень. У 1985 році він обраний академі­ком АН УРСР. Від 1975 року – директор Головної астрономічної обсерва­торії НАНУ. Того ж року, після закін­чення Харківського універси­тету, приїхав Борис Пилипович Сінческул (1937-2024), який все трудове життя спостерігав покриття зірок Місяцем. Іменами Б.П. Сінческула та Я.С. Яцківа на­звані космічні об’єкти. 

Всі прибулі випускники були розподілені між двома відділами обсервато­рії –  «Обертання Землі» та «Фізики земної кори і внутрішньої будови Землі».

Молодим спеціалістам Аллі Славінській та Аллі Цаповій у відділі « Обер­тання землі» доручили спостерігати широту на нових приладах відповідно Астро­лябії і пасажному інструменті, а Рена Воронова і  Валентина Лондарь (Сінческул) на зеніт-телескопі Цейса. Результати спостережень відправляли в Париж у Центр міжнародної служби широти, де обчислювали координати полюса зе­млі. У 1961-2016 рр.  в обсерваторії плідно працював  Адам Васильович Го­жий (1937-2023), якій проводив на зеніт-телескопі ЗТЛ-180 розпочаті ще до війни спостереження двох яскравих зірок- α-Персея і η-Великої Ведмедиці і до кінця своєї кар’єри був завідуючим відділом «Обертання землі» і популізато­ром історії Полтавської гравіметричної обсерваторії. 

Молоді спеціалісти другого відділу проводили спостереження  зміни сили тя­жіння за величиною з допомогою  гравіметра і по напрямку нахиломірами.

Кількість спостережень у відділі різко збільшувалась, Їх треба було оброб­ляти. А це був кропіткий труд, який вимагав багато часу, який був потрі­бен для аналізу результатів спостережень. А ще були задачі, які  взагалі неможливо було обчислити вручну. Наприклад, перед співробітником обсервато­рії В.Г. Баленком постала задача визначення точності існуючих методів гармонічного аналізу, а для цього конче потрібна модель припливних варіацій сили тяжіння. Спробували підрахувати, скільки ручного часу піде на створення такої моделі. Підрахували: для однієї людини більше 25 років. Для обробки цього великого обсягу даних необхідно була автоматизація обчис­лень. Тому було вирішено перевести обробку всіх трудомістких  обчис­лень на  ЕОМ. Це було можливо зробити тільки в недавно створеному В.М. Глушковим інституті кібернетики У 1960 році програмістка С.М. Корба написала першу програму обробки спостережень для ЕОМ.  В цьому ж році на ЕОМ була обчислена модель припливних варіацій сили тяжіння. Ця ро­бота була відзначена як досягнення в річних звітах Інституті кібернетики і на­віть НАНУ. Полтавська обсерваторія стала першою в Україні серед подіб­них установ, що впровадила електронно-обчислювальну техніку в наукову прак­тику. В 1964 році була створена група з геофізиків Союзу для вивчення земної кори в Криму.  Від Полтавської обсерваторії в групу був включений аспі­рант Корба П.С., який провів на пунктах в Сімферополі, Ялті та Бахчиса­раї спостереження припливних варіацій сили тяжіння.

В 1960-1980 роках коло наукових питань обсерватороії розшири­лось. Крім визначення характеристик Землі геофізичними методами проводились астрономічні дослідження: вивчення особливостей обер­тання землі, руху полюсів нашої планети, зміни широти і довготи Пол­тави.

Останні роки ХХ століття появились нові методи вивчення обер­тання Землі і потреба в оптичних астрономічних  спостереженнях відпала. В 1992 році з ініціативи нашого земляка академіка  Семена Брауде  і за згодою М.І. Панченка, який став директором обсерваторії  після смерті З.М. Аксентьє­вої,  поблизу Полтави встановлено Український радіоінтерферометр Академії наук (УРАН-2), який входить в мережу чотирьох радіотелескопів НАНУ і має статус національного надбання України. Під час його будівниц­тва  активну роль відіграв співробітник обсерваторії В.К. Будзько. У наш час в обсерваторії з допомогою радіотелескопа вивчають космічні об'єкти – відда­лені радіогалактики квазари, пульсари.
 

07 квітня 2026 року Полтавській гравіметричній обсерваторії виповнилося 100 років. За час існування вона залишила вагомий слід в історії українсь­кої і світової науки. В її стінах сформувалась плеяда видатних дослідни­ків, серед яких 3 академіка і один член-кореспондент НАНУ: