Миколаївська гірка – місце розташування трьох храмів

1. Покровський жіночий монастир на Мазурівці, в межах нової Полтавсь­кої фор­теці, біля Мазурівської фортечної брами, засновано в 1676 році біже­нками із охопленого воєнними діями Поділля або Уманщини, за благосло­венням архієпископа Лазаря Барановича. За трапезною церквою в ім'я Пок­рови Пресвятої Богородиці монастир був названий Покровським. Церква була дерев’яна, із трьох зрубів, безкупольна. Згідно з планами початку XVIII століття, монастирська вхідна брама знаходилася із західної сторони монастирських укріплень. Ліворуч від неї стояла головна церква в ім’я Покрови Пресвятої Богородиці, а праворуч – споруди келії. Господарські споруди знаходилися у північній частині ділянки і також примикали до огорожі. У 1709 р. монастир отримав привілей Івана Скоропадського на володіння двома каменями "млива" на Ворсклі, "один купленной, два от полковника Левенця". У 1721 р., за дозволом єпис­копа Кирила Шумлянського, за кошти полтавського полковника Івана Черняка, монастир перенесли на Пушкарівку — на його зе­млю.
2. Георгіївська церква (в ім’я Георгія Переможця) на Мазурівці була розташо­вана на території Покровського монастиря. Важко сказати, чи вона існувала, коли цей монастир діяв, чи споруджена заново після перенесення монастиря на Пушкарівку. На рисунку вище, ймовірно, зображена однокупо­льна  Георгіївська дерев’яна церква, яка була приписною до Ми­колаївської, й знаходилася в 20 метрах на захід від цієї останньої. Побудована нова (?) Георгіївська церква у 1792 р. старостою купцем Іваном Семеновичем Прокоф'євим-Обхо­жим. У 1856 р., за ветхістю, цю церкву було розібрано, а все її майно перенесено до нової кам’яної прибудови Миколаївської церкви, на її другий поверх, — як теплу церкву в ім'я святого великомуче­ника і звитяжця Георгія.
3. Перша будівля Миколаївської церкви (святого Миколая), як пишуть  дослід­ники [1], збудована  одночасно із перетворенням Мазурівки із форш­тадту на нову частину Полтавської фортеці в 1640-х роках. Перша церква була де­рев’яною. Вочевидь, вона задовольняла релігійні потреби не тільки жителів «Нової Полтави» / Мазурівки, але й хуторів у Кобищанському яру та посадів чи слобідок на Інститутській горі, і в Передградді (на захід від фор­теці). 

 У  1683 – 1686 рр. коштом полтавського пол­ков­ника Павла Ге­рцика церква була капіта­льно перебудована, за іншими свідченнями, збудо­вана наново, в українському стилі (див. малюнок- реконструкцію вище). По завершенню будівельних ро­біт новий храм ви­явився значно вищим і гармо­нічнішим, ніж соборна Успенська цер­ква. Це була тризрубна, з великою во­сьмиг­ранною центральною діль­ницею споруда, що зі сходу мала прибудо­вану до неї вівтарну час­тину, а із заходу – баби­нець, котрий тепер мав значну висоту, що до­зволило розмістити тут хори. Стіни восьмери­ків центральної дільниці мали невеликий ухил досередини, а це ілюзо­рно також збільшувало висоту споруди. Про­різані у кожній із площин високі вікна забез­печували рі­вномірне освіт­лення внутрішнього її простору. Із західної сторони до баби­нця були добудовані дві вежі, які використовувалися в якості дзвіниць. Але, окрім свого прямого призначення, завдяки конструктивним особливостям і пануванню над довколишньою місциною та розташуванню неподалік Мазу­рівських воріт Полтавської фортеці Миколаївська церква, ві­рогідно, мала і військове призначення - слугувала в якості церкви-фортеці. До того ж храм знаходився поряд із Покровським жіночим монастирем, що мав свої власні фортечні укріплення і в разі необхідності разом із останнім могла слугувати значною додатковою перешкодою на випадок прориву во­рожого війська з боку Мазурівських воріт. [1, с. 301-308].

Стара дерев'яна церква в ім'я Святителя Миколая згоріла 28 травня 1758 р.

Замість згорілої, була збудована кам'яна Миколаївська церква в стилі українського бароко: мала гранчасті барабани й стіни, шестигранні вікна, навколовіконну лиштву (див. рисунок Ф.Рожнятовського і фото нижче). Церква освячена 8 травня 1774 р. 

На північний захід від церкви, на дуже близькій від неї відстані, в 1784 р. побудована  кам'яна двоярусна дзвіниця в стилі ро­коко (див. фото). 

Зважаючи на тісноту храму, із його західного боку в 1855-1856 роках коштами старости церкви купця Н.В. Вакуленка було зроблено двоповерхову кам'яну прибудову. При цьому  розібрали вхідне склепіння у вигляді напівкупола церкви 1774 р. побудови, і до неї прибудували базиліку – прямокутний у плані храм. Нижній ярус прибудови служив трапезною. А на її верхньому поверсі 29 січня 1859 року освятили теплу церкву в ім'я святого великомуче­ника і звитяжця Георгія. Ця церква влашто­вана замість існуючої раніше й розібраної Георгіївської  церкви.

На  кольоровій літографії за гравюрою J.C. Stadler початку ХІХ ст. ліворуч, на Микільській гірці видно верхівки Свято-Миколаївської церкви.

Головною святинею Миколаївського храму був кіот з образом Ми­колая-чудотворця, розміщений у південній частині іконостасу, облаштований у 1883 р. коштом купця І.П. Заболотька. Були в цій церкві шість Євангелій XVII-XVIII століть, в оксамитових обкладинках, на срібних і мідних дошках.

Із 1891 року при Миколаївській церкві в будівлі, зведеній за кошти церковного старости І.П. Марусова, діяла жіноча церковнопарафіяльна школа, а при ній – невеликий церковний хор.

  Ще в XVII ст. у невеликому боковому Миколаївському яру, на дні якого тік струмок із джерел, що впадали до річечки Полтавки на дні Мазурівського яру, була про­кладена до­рога між двома частинами Полтавської фортеці. Провулок, на якому розташо­вана церква, відомий із ХІХ ст., як Миколаївський. У 1920-х  … на початку 1930-х мав назву пров. Еллана-Блакитного. Від середини 1930-х до 2024 рік – пров. Першотрав­невий. У 2024 році йому повернули майже історичну назву – Миколаївський узвіз, а бу­динок церкви має №3. 

Ліворуч – акварель В.Бабенка за рисунком Федора Рожанковського. Посередині – рисунок Василя Кричевського, 1907. Праворуч - фото дзвіниці.

Миколаївська церква  (план і фасад). В.О. Трегубов – автор і науковий керівник проекту наукової реконструкції церкви (1994), та її дзвіниці (2001).

      Фотографічні й художні  зображення комплексу споруд Миколаївської церкви відомі від самого початку ХХ століття:

 Миколаївська церква, Ново-Миколаївська вул. в Мазурівському яру, долина Ворскли

Свято-Миколаївська церква й дзвіниця. Вигляд  через Мазурівський яр. ↑ Фото 1905 р. 

Свято-Миколаївський храм на Микільській гірці. Вигляд із південного сходу, від підніжжя гірки (у наш час тут облаштоване так зване "Джерело Марусі Чурай"). На дальньому плані видно Стрітенську церкву. Автор і час, коли виконане фото невідомі (не пізніше рубежу 1920-х / 1930-х років). 

  Станом на 1926…1929 роки парафія Миколаївської церкви належала до старослов’янської конфесії. Її священиком у 1910-1938 рр. був протоієрей Коваленко Гавриїл Петрович, 1867-1938 (проживав на Миколаївському про­вулку №14), розстріляний у 1938 р.;  в 2011 році його ім’я як священномученика внесено до Собору Полтавських святих. Тарасевич Петро Іванович (Миколаївсь­кий пров. №2) – у 1910-1928 рр. другий священик; диякон Яковлєв Дмитро Панасович (Миколаївський пров. №7).

Ще в 1929 році, «на прохання зборів трудових колективів Полтави», при­йнята  постанова про закриття Свято-Миколаївського та інших  храмів. А в кінці 1930-х стару церкву й дзвіницю вибухівкою вночі підірвали таким чи­ном, щоб вони сповзли по схилах Микільської гірки. Уціліла тільки  базиліка 1856 р. побудови, в якої рухнула стіна другого ярусу, бо зі східного боку була церква 1774 р. побудови (нижній ярус залишився, із закладеною цеглою аркою). Базиліку віддали в розпорядження  лісотехнічному техні­куму, який тоді діяв на Першотравневому проспекті неподалік. 

    Під час німецької окупації в частині церкви, яка залишилася після  під­риву, з 18.12.1941 р. відновила діяльність громада парафії Української Авто­кефальної Церкви. На місці зруй­нованої кам'яної дзвіниці була вста­новлена дерев'яна вежа з церковними дзво­нами (фото  ни­жче). Настояте­лем храму до 1943  рр. був Демид Григо­рович Бурко (Бурко-Коре­цький, 1894-1988), який також ви­конував обов’язки секре­таря єпа­рхіального управління УАПЦ. Його дру­жина  Антоніна Кушнір-Бурко стала в лис­топаді 1941 р. спі­ворганізаторкою Полтавського комітету Українського Чер­воного Хреста, який ставив собі за мету надавати допомогу військовополо­неним-українцям, жерт­вам більшови­цького терору, сиро­там, інвалідам та всім нужденним [3].

 Протоієрей церкви в 1942-1960 роках Бойко Па­вло Андріанович (1898-1980)  [4] хоч і змушений у 1945 р. формально пе­рейти до від­но­вленої Сталі­ним ро­сійської православної церкви, але аж до 1948 року провадив богослужіння україн­ською мовою, доки єпископ Полтавський Палла­дій це йому не заборо­нив.  У кінці 1961 р. виведений за штат, жив у ді­тей. Його син Михайло був дияконом цієї церкви до 1950 р. Ліворуч від нього сидить матушка Юстина (Устина).

     Під час наступу на діяльність релігійних громад за часів правління М.С.Хрущова, в 1961 році Свято-Миколаївська церква була закрита. Приміщення церкви передане художньо-промисловому комбінату (пе­редусім, скульпторам); тут до 1993 року діяла й каменерізна майстерня. У часи перебування тут цього підприємства були знищені: дерев'яна церковна вежа на місці дзвіниці, а також одноповерховий будинок (на фото ліворуч) в якому проживала одинока жінка, вдова, колишня служниця Свято-Миколаїв­ської церкви. “Худпромкомбінат” проіснував за даною адресою до 1993 року.

У 1994 році будівлю передано православній общині. 

Архітекторка Оксана Бєлявська [2, 7] розповідає, що проєктні розробки з реставрації пам’ятки розпочалися ще в 1990-х. До того, коли ще не було нової забудови навколо, там планували розбудову цілого Миколаївського комплексу з відновленням історичної огорожі з воротами та дзвіницею. Справа дійшла до самого проєкту, але далі цього не рушила і роботи на дзвіниці завершилась лише розкопками:

  У 2019 році, після ремонту (утеплення) східної стіни й даху храму його освя­тили. На відновлення всього комплексу будівель храму зараз немає кош­тів. Залишки поруйнованого в 1930-х Миколаївського храму мають статус пам’ятки архітек­тури місцевого значення і занесені до державного реєстру (Наказ Міністерства культури України від 17.05.2017 № 430 «Про занесення об’єк-тів культурної спадщини до Держав­ного реєстру нерухомих пам’яток Укра­їни»).

   Свято-Миколаївська пара­фія КП УПЦ / ПЦУ міста Полтави зареєстро­вана 16.03.2005 року. Церква закрі­пи­лася за Київським патріар­ха­том УПЦ, а після ство­рення ПЦУ громада однією із пер­ших увій­шла до її складу (на­стоятель з 2002 року – про­тоіє­рей Олександр Дедюхін) .

Упорядник статті про храми на Микільській гірці Леонід Булава. За публікаціями:

1. Ароян Артур, Мокляк Володимир, Павленко Валерій. Панорама м. Полтави початку XVIII ст. // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні. Збірник наукових праць. Випуск 21. Частина ІІ. К., 2012. С.301-308.
2. Бєлявська О.Ю. Миколаївська церква – храм, навколо якого виросла Полтава (інтерв’ю брала Анна Аксюк, 11 липня 2020 року). Електронне видання «ЗМІСТ». https://zmist.pl.ua/news/mikolajivska-cerkva-hram-navkolo-yakogo-virosla-poltava
3. Мокляк В.О. (у співавт.) Полтава. Миколаївська церква  // Полтавіка. Том 12. Релігія і церква – Полтава : Полтавський літератор, 2009. С. 505–506. 
4. Пустовіт Т.П. Бойко Павло Андріанович // Полтавіка. Том 12. Релігія і церква – Полтава : Полтавський літератор, 2009. 
5. Ревегук В.Я. Українська Автокефальна Православна Церква на Полтавщині в часи німецько-фашистської окупації (1941–1943 рр.) // Часопис Полтавської єпархії УПЦ Київського Патріархату “Полтавські єпархіальні відомості” (неофіційна частина), число 10, 2004 рік.