КОБИЩАНИ: проект книги з краєзнавства.
Історичні Кобищани на початку ХІХ ст. починалися від вододільної лінії між Мазурівською і Кобищанською балками. Головні вулиці відповідали вододільним лініям між річковими басейнами чи великими балками; орієнтовно по цих лініях проходили торговельні й поштові шляхи, біля яких пізніше формувалася забудова (вулиці). Отже, північна межа історичних Кобищанів - вулиця Шевченка, західна - вулиця Європейська, а східна відповідає підніжжям "гір", - переходу до заплави Ворскли.
КОБИЩА́НИ – назва південного (найбільш віддаленого від фортеці) передмістя Полтави, яке існує, орієнтовно, із кінця 1640-х..... 1660-х років.
Кобища́ни не були окремим селом (на відміну від Павленків чи Яківців).
Від цього ойконіму походять назви яру й струмка (струмків) на його днищі.
В основах ойконімів на -ани (-яни) лежить власне прізвище особи, що, можливо, була засновником поселення або лише володіла об’єктом, у якому жив первісно споріднений колектив. Це значення кваліфікуємо як вторинне, оскільки на первісному етапі свого розвитку назви на -ани (-яни) виникали внаслідок семантичного переосмислення назв поселенців за місцем їх проживання чи походження.
Із двох найімовірніших варіантів походження ойконіму:
1) від прізвища Кобищан (та похідних від нього), і
2) від колективного переселення із села Кобижча (тепер – у Бобровицькій міській громаді Ніжинського району Чернігівської області) – ми схиляємося таки до другого варіанту, оскільки суфікс -ани вказує не на окрему особу, а на колективне переселення.
За дослідженнями краєзнавців, це село виникло ще на рубежі ХІ – ХІІ століть. У 1654 році воно згадується в документах як «місто Кобижча».
Ще в часи володіння Полтавою князя Яреми (Ієремії) Михайловича Вишневецького в 1646-1648 роках, він активно заселяв округу захопленої ним у магнатів Конєцпольських фортеці Полтави – із населених пунктів, якими він володів або захоплював. Є відомості про набіги Яреми Вишневецького на Кобищу, якою в другій половині 1640-х володів київський каштелян Адам Кисіль. Цілком вірогідно, що частину її колишніх мешканців Вишневецький міг поселити в яру на південь від фортеці Полтава.
Географічні назви на -ани (-яни) є загальнослов’янським типом. Поширення їх на території України зумовлене загальною для всіх слов’ян мовно-історичною тенденцією розвитку онімів на -ани (-яни). На Полтавщині ойконіми на -ани, -яни трапляються не часто. Ці суфікси творять ойконіми, у тому числі, від назв населених пунктів, з яких відбулося переселення (наприклад: Кобижча – Кобищани).Назва «Кобищани» належить до так званих вторинних ойконімів, що вказують на розташування одного об’єкта стосовно іншого.
Щодо первинної назви ойконіму «Кобища́ », то дослідники розглядають дві версії походження: давньо- (загально-) слов’янську й тюркську.
У «Чернігівських єпархіальних відомостях» за 1872 р. сказано: «коб - древнє слав’янське слово, означає чаклунство, кобник - чаклун, кобище – збільшувальне від кобник». Чаклування – коблення було поширене на Русі. Наприклад, про це ми можемо прочитати в Іпатіївському літописі: «Скомондъ бо бе волхвъ и кобникъ нарочить». Терміни «коби» і «коблення» існували з таким же значенням ще за праслов’янської єдності, часів язичництва, коли всі слов’яни мали одну мову. Звідси – «коба», «кобник» у болгар, «коб», «кобник» у сербів та хорватів, «кобнити» у словен.
Тюркську версію походження ойконіму висунув В.Б. Антонович: від слова «кобиз» чи «кобуз» – музичний інструмент, який у козаків у XVII-XVIII століттях відомий під назвою «кобза».
Ойконіми із закінченням на –ча, –ща відносять до тюркських..
Кобищани відомі, перш за все, як поселення ремісників. Тільки з 1723 року в Кобищанах сформувалася Друга полтавська козацька сотня.
2а - Кобищани, 2б - Очеретянка.
