Куток Полтави Панянка, її вулиці

В ці межі не увійшли вулиці Пилипа Орлика, Монастирська й Підмонас­тирська. Першу відносимо до історичного центру, другу – до Архіє­рейської гори, третю – до південно-західного Підмонастир'я. До кутка відносимо тільки верхню історичну частину вулиці Панянка (оскі­льки нижня частина з 1880-х років носила назву "Під'їзне шосе до вокзалу / станції" й прокладена в межах Подолу, на заплаві Ворскли). 

У свою чергу, ця історична місцевість поділяється на дві частини:

1. Гончарна (Панянська) гора – з вулицями Панянка (верхня частина), Ка­пельгородського, Кричевського, початок вулиці Стрітенської, провулками Малий і Димський.
2. Панянський яр. Центральною є вулиця Шолом-Алейхема. Решта  –  провулки: Академіка Брауде, Подільський Узвіз, Баварський, Бистрівський, Гористий, Полтавський яр, Михайличенка, Гра­бовського.

Про назви вулиць на Гончарній горі  та в  Панянському яру

Академіка Брауде провулок (нова назва від січня 2024 року). Провулок ліворуч вул. Шолом-Алейхема, неподалік від її початку. 

Баденський провулок(до 1920-х  і в 1934-1951 роках). 

У  довідникові 1934 року вказаний як провулок  Косинки. Григорій Михай­лович Косинка (1899-1934) – український письменник-новеліст, розстріляний за сталінського режиму. А провулку повернули стару назву – Баденський.

1951 р. перейменували на провулок Бєлінського. Віссаріон Бєлінський (1811-1848) – російський літературний критик і публіцист.

Нинішня назва – на честь Семена Яковича Брауде (1911-2003) – видатного українського фізика  і радіоастронома. Народився в Полтаві, жив неподалік цього провулку; закінчив школу №3. Основним напрямком його науковій ді­яльності було дослідження в галузі надвисоких частот та поширення радіох­виль на поверхні Землі, а також над морською поверхнею. Учений також є автором радіотелескопу УТР-2 (Український телескоп радіохвильовий), один з них розташований поблизу Полтави, біля села Степанівка.

Бистрівський провулок. Назва у варіанті Бистровський є в довідниках кінця ХІХ століття. Походить від прізвища (кого – не вдалося встановити).

Димський провулок. Походження назви цього провулку є прикладом  багаторазової трансформації первинної назви від прізвища найвідомішого мешканця  – наслідком її спрощення місцевим населенням. На цьому провулкові в нижній частині  схилів Гончарної гори поселився прусський підданий Фрідріх Даммрофф. У подальшому в різних документів прізвище його і потомків неодноразово трансформувалося: Дамроф, Дамров, Димеров.

Він і займався обробкою шкір, заснувавши в 1830 р. завод. При чому, стоки від його підприємства були такими смердючими, що сморід отруював повітря. Не дивлячись на вимоги місцевих мешканців, власник і  його спадкоємці відмовлялися очищувати стоки або закривати підприємство.

Даммрофф не належав до німецьких колоністів-ткачів, але був членом лютеранської общини і мав родинні зв’язки з колоністами (про що свідчать доступні копії метричних книг). Зокрема, зберігся метричний запис про те, що Heinrich Friedrich Damroff (32,5 роки на час одруження) прибув 1823 р. у Полтаву із Ізюму на Харківщині, а туди з матір’ю-росіянкою в 1811 році із Воронежа (його батько був німцем). У травні 1836 р. бере шлюб із 21-річною незаміжньою дівчиною  Emma Emilie Karge, донькою костянтиноградського колоніста Фрідріха Карге, і його дружини із Полтави Кароліни-Софії. Отже він народився біля 1803 року. У родині народилося декілька дітей. Як можна зрозу­міти, після смерті першої дружини Емілії, Фрідріх Даммрофф одружується вдруге на німецькій  колоністці Marie Pade, і в цьому шлюбі народжується кілька дітей.   

 З 1920-х провулок Ликовий, на якому він жив, почали називали: пров. Димський (трансформоване від його зрусифікованого прізвища – Димеров).

Михайличенка провулок (назва з 1925 року). Гнат Васильович Михайличенко (1892-1919) – нарком освіти УРСР у 1919 р., один із керівників Української партії лівих соціалістів-революціонерів ("Боротьба"), поет, публіцист, видавець. У травні 1919 року підписав указ про створенняПолтавського українського університету (на базі історико-філологічного факультету товариства "Просвіта"). Розстріляний денікінцями в Києві в листопаді  1919 року. Нинішній парк Незалежності (з 1913 р. – Романівський) у 1920-х роках носив його ім’я. Тоді в Полтаві ще діяли націонал-комуністи.

Назва цього провулку до 1925 р. – Дмитровський (походження нам невідоме).

Кушнірський провулок (згадується в довідниках кінця ХІХ – початку ХХ століття, поруч із Бистровським; відходив від вул. Монастирської; на планах того часу не підписаний). Кушнірство – це ремесло, пов’язане із обробкою шкір хутрових тварин. Воно вимагає використання великої кількості води. А вода – струмок на днищі яру. Теоретично, цим критеріям відповідають провулки Полтавський яр і Михайличенка. Але ми знаємо давню назву пров. Михайличенка – Дмитровський. Пров. Полтавський яр (до 2023 р. – пров. Бумажний), ймовірно, міг мати ще давнішу назву Кушнірський.  Ще варіант - провулок Димський (на ньому з 1830 року діяв шкірзавод німця Даммроффа). На плані Полтави 1925 року на розі вулиць Підмонастирська і Панянка показано шкірзавод і хімічне підприємство (у наш час там, де сходяться три вулиці, є невеликий скверик). На початку ХХ століття влада  Полтави забороняла в місті розташовувати підприємства з обробки шкір (бо смерділи!). Радянська влада дозволила. Не виключено, що біля Димського.

Кричевського вулиця.

До 1925 року – Хрестовоздвиженська вулиця (орієнтована в напрямку  на Хрестовоздвиженський монастир). Прокладена на самому початку ХІХ століття (на плані вказана як «Першпективная»).

Від 1925 до 1934 року – вулиця Каменєва – імені одного із більшовицьких вождів, розстріляних Сталіним – переможцем у внутрішньопартійній бо­ротьбі. Лев Борисович Каменєв (справжнє прізвище  Розенфельд,  1883-1936) — радянський партійний і державний діяч, більшовик.

Від 1934 до 1999 року – вулиця Кірова – теж одного із більшовицьких во­ждів, і теж, можливо, жертви міжусобної боротьби в більшовицький партії (після його вбивства Сталін розгорнув терор у СРСР). Кі́ров Сергій Мироно­вич  (справжнє прізвище — Костриков; 1886-1934), організатор масових репресій  в Ленінграді й області, гіперактивний сталініст.

Кричевського вулиця (нинішня назва від 1999 року). Названа в честь Василя Григоровича Кричевського (1872–1952) — видатного українського архітектора та художника, автора дизайну державного герба Української Народної Республіки, будинку губернського земства в Полтаві (тепер – Краєзнавчий музей імені Василя Кричевського). В будинку №24 жив Пилип Капельгородський (див. про нього нижче).

Капельгородського провулок (назва з 1962 року).

Капельгородський  Пилип (1882-1938), журналіст, публіцист, письменник, освітянин, учасник революційного руху. Розстріляний сталінським режимом. На жаль, у 1920-х роках своїми публікаціями в більшовицькій пресі він сам долучився до цькування священнослужителів тощо. Тому автор у 2022-2023 роках пропонував повер­нути провулку давню історичну назву – пров. Гонча­рний. Провулок був пе­рейменований у листопаді 1962 р. (за клопотанням зятя П. Капельгородсь­кого – відомого скульптора Івана Кавалерідзе). 

Гончарний провулок, Гончарна гора – із числа найдавніших полтавських топонімів; вказують на заняття жителів цього кутка – ремісників-гонча­рів.

Коперника провулок (назва трапляється починаючи 1930-х років). Коперник Миколай (1473-1543), польський і німецький астроном і математик, автор геліоцентричної теорії будови Сонячної системи.

Нечаєвський провулок (попередня дореволюційна назва). Формально провулок розташований західніше вулиці Панянки, але в публікаціях археологів Олександра Супруненка і Юрія Пуголовка вказується, що сюди поширювалася Панянка козацьких часів (XVIII століття). Очевидно, назва провулку походила від прізвища Нечаєв. 

  Грабовського провулок (варіант на картах 1930-х: Грабовський пров.)

За традицією, до кінця 1940-х років, назви вулиць і провулків вказували в останньому варіанті (Грабовський, Шевченківська тощо).

З великою ймовірністю, в 1930-х названий на честь Грабо́вського Павла Арсеновича (1864-1902) – українського поета, перекладача, діяча народницького руху, репресованого російським царським урядом.

У довіднику за 1934 рік – Олеся провулок. Ймовірно, на честь поета-лірика Олександра Олеся (Кандиби), який на той час перебував на еміграції.

Малий провулок (назва від 20.11.1957, за рішенням міськвиконкому)

Між вул. Стрітенською і Кричевського, неподалік від вул. Пилипа Орлика.

До 1925 р. – Хрестовоздвиженський провулок (біля однойменної вулиці).

До 1957 р. – Ракоші провулок–на честь керівника Угорщини в 1945-1956 роках, сталініста Матьяша Ракоші (1892-1971). У 1956 р. вивезений до СРСР.

 Стрітенська  вулиця(її початок, до №№ 11 і 12, відносимо до Гончарної гори)

До речі, в 1802/3 роках початок вулиці був з іншого кінця, від нинішньої обласної лікарні. Але коли на рубежі ХІХ –ХХ століття ввели нумерацію будинків, то по вулиці Стрітенська її почали з боку краю Гончарної гори.

Назву вулиця отримала від Стрітенської церкви, яка до 1930-х років стояла біля неї. У 2016 році, в ході декомунізації, їй повернули історичну назву.

Комсомольська  вулиця – назва  з 1923 по 2016 рік, – від організації «комсомол» (скорочення «комуністичний союз молоді»),спочатку -  КСМ.

Подільський Узвіз – (назва з 2016 р., - перейменування в ході декомунізації).

Колишній пров. 1-й Радянський (Постанова ВК ПМР депутатів трудящих від 26.12.1944 "Про найменування новозапроектованих вулиць м. Полтави").

Вважаємо цю назву не зовсім коректною, оскільки цей провулок до Подолу стосунку не має. Та й узвозом він не був (коректніше – проріз).

Панянка  вулиця – назва вулиці й форштадту Панянка (а також буль­вару, й колись площі), ймові­рно, походить від рідко вживаного у наш час слова «паняти» (поганяти ко­ней), особливо – під час підняття по крутому узвозу з боку долини Ворскли. Панянкою до 1920-х років називали тільки її нинішню частину в межах корінного схилу долини Ворскли (Фортечного яру). А її частина в межах заплави, на Подолі, з 1880-х років мала назву: «Під’їзне шосе на станцію» (на залізничний вокзал – через Привокзальний міст). На карті 1925 р. – «Дорога із міста на Південний вокзал».

На плані Полтави 1925 р. позначена, як продовження вулиці Котляревського.

У 1930–1954 роках – вулиця Олени Пчілки, - письменниці й громадської дія­чки (яка недовго жила неподалік); матері Лесі Українки, сестри Михайла Драгоманова. Олена Пчілка - псевдонім Ольги Петрівни Косач (1849-1930).

Перейменована 25.10.1954 р.  за рішенням центральних партійних органів «через націоналістичні відхилення в діяльності Олени Пчілки» (повернули історичні назви – вул. Панянка, Панянський бульвар, Панянська площа).