Нинішні й колишні поселення в долині Ворскли у сучасних межах Полтави

Борисповка (Баришпівка, Баришпілька) – колишній хутір на правобережжі заплави Ворскли (колись її затоки, яка дала назву хутору).  Відомий ще з  Румянцевського опису (1766 р.). На картах ХІХ ст. позначений як хутір Щербаки. На початку ХХ століття  числився як хутір при селі Вакулинці, або як окремий хутір. Більша частина населення хутора вимерла під час Голодомору 1932-1933 р. Із 1940-х частина Вакулинців, з 1988 р. – Полтави.

Вакулинці (Вакуленці) – село вільне козацьке (друга пол. XVII ст.); володіння Герциків (поч. 1690-х … 1709 р.); селяни - піддані Хрестовоздвиженського монастиря (1709-1786); державне (казенне) село (1786-1917) Щербаківської, потім Руновщинської волості; село в складі Руновщинської, Дублянщинської, Новоселівської сільрад Полтавського району (1919-1988); із 1988 р. –  селище (мікрорайон із садибною забудовою) Подільського міського району Полтави.  

Воробйов хутір (Ткачівка)  – див.  хутір Марки. У середині ХІХ ст. вказаний за 1 милю на північ від Вакулинців.

Вороніна, селище–  назва мікрорайону «Затишний» (до 2024 р.), Кривохатки (до 1960-х років).

Герівка – залізничне селище, утворене після прокладання двох гілок залізниці (на Кременчук у 1870 р., і на Лозову на початку ХХ ст.). До 1918 р.- село Микільської волості, до 1929 р. – у складі Зінцівської сільради, з 1929– у складі Полтави. У 1930-х…1940-х позначалося як Герово-Климівка.

Герово-Климівка – у1930-х…1940-х роках – об’єднана назва колишніх сусідніх сіл Герівка й Климівка

Дальні Кривохатки – північна частина нинішнього мікрорайону Затишний, яка увійшла до складу Полтави в 1938 р.

Дублянщина –  як слобода Крутий Берег, місцевість виокремлювалася ще у XVIII столітті — біля поміщицької садиби Заньков­ських і церкви. Відчутний вплив на історію мало прокладання на початку 1870-х років залізниці, насип якої остаточно відокремив Дублянщину як село (точніше, залізничне  селище). Від 1929 р. – у складі Полтави.

Заворскло, центр сільської ради в 1919 р. (див.: Новобудова).

Залізничне селище (див. Климівка).

Залізничне селище (див. Новобудова).

Затишний, мікрорайон (назва з 07.2024 р.), колишня назва селища «Вороніна», до 1960-х Кривохатки.

Затуринський промисловий вузол – ділянка у вигляді лопаті, яка в 1988 р. приєднана до Полтави: має таку назву за розташуванням біля невеликого села Затурине. Крім промислових підприємств, тут діють Затуринські очисні споруди. Сусідні села Новоселівської  сільської громади: Пасківка, Терентіївка, Затурине. 

Здихальна Долина – урочище (за Румянцевським описом 1766 р.), належало бургомістру полтавського  магістрату Павлові Маркевичу. Назва балки з хутором біля південно-східного підніжжя Монастирської гори. На дні балки текла річечка  Тарапунька. У наш час пропонована назва місцевості – Південно-Західне Підмонастир’я (південніше від вул. Монастирської). Частину долини північніше вул. Монастирської відносимо до району «Нижня Колонія».

Зелений Острів: 1) Назва історичної місцевості біля колишнього Ново-Миколаївського мосту, який колись проходив через невеликий острівець на Ворсклі під такою назвою (остаточно зник в середині ХХ століття внаслідок зміни течії). Описаний нами у  складі кутка «Рогізна»  (включає вулиці Зелений Острів і Амундсена, пров. Панянський Луг).

2) Незаселений заболочений масив між підніжжям Монастирської гори й руслом Ворскли біля  Дублянщини. Утворений внаслідок зміни течії Ворскли, має  охоронний статус  як зелена зона міста Полтави.

Кар’єр  – поселення, пов’язане із будівництвом, а потім і обслуговуванням ділянки залізниці між Харковом і Полтавою. Назва походить  від розробки піску в кар’єрі. Після виробітки піску, територія була передана під забудову. Як окреме поселення, існувало в 1910-х…1920-х роках. Від 1930-х років  місцевість вважається  частиною Дублянщини.

Климівка – наприкінці ХІХ ст. маленьке село на березі Во­рскли на­впроти місця про­ведення Іллінсь­кого ярма­рку. З 1920-х років поступово розро­сталася на пі­вніч, у бік Ос­тровка,  а з кінця 1950-х років  – на пів­день,  до мису між ги­рлом Коломаку й Во­рсклою. Климівку ділять на стару (ближню) і нову (да­льню). Див. також Герово-Климівка. 
Від 1960-х років обидві частини Климівки й Герівку іноді позначають як селище Залізничне.

Кованька хутір – позначений на картах і планах ХІХ ст. У наш час ділянка в північній частині селища Вакулинці.

Криві Хатки, Кривохатки – село (дєрєвня). Засноване в другій половині XVII століття, як поселення селян, підлеглих Хрестовоздвиженському монастирю. Від середини 1780-х – казенне село. Відділилося від передмістя Кривохатки (Рогізного) на рубежі ХІХ-ХХ століття насипом залізниці. Від 1929 р. південна частина Кривохаток – у складі Полтави.

Дальні Кривохатки – нині північна частина мікрорайону Затишний, увійшла до складу Полтави в 1938 р.

Кривохатки (передмістя) – див. Рогізна.

Крутий Берег – село вільне козацьке (друга пол. XVII ст.); володіння Герциків (поч. 1690-х … 1703 р.). У 1703–1717 роках село магістратське. У 1717-1732 – у власності Івана та Григорія Черняків. З 1732 р. належав родичам полковника Черняка по материнський лінії — Заньковським, які в 1770-х його половину передали як посаг, — зятю Андрієві Дублянському і його спадкоємцям. У кінці ХІХст. Заньковські й Дублянські втратили більшу частину власності (вона була або викуплена селянами, або перейшла до інших поміщиків, зокрема, Костянтина Невіандта). Село в складі Руновщинської, Дублянщинської, Новоселівської сільрад Полтавського району (1919-1988); із 1988 р. -  селище (мікрорайон із садибною забудовою) у складі Полтави.

Кулики – козацький хутір від другої половини XVII століття (за М.В. Лятошинським). Назване  за прізвищем власників - козацької, старшинської, дрібно-поміщицької родини Кулик. Куток Полтави з 1929 р.  (початок вулиці Південна). Із 1920-х років південна частина за межами Полтави розросталася в складі с. Нижні Млини. У 1984 р. вказана частина приєднана до Полтави, й увійшла до її складу як частина вулиці Південної під схилами Куликівської  гори (до траси Київ – Харків).

Кучерівка (Кучеровка) – зниклий на початку ХХ століття хутір під Монастирською горою (там у наш час – дачі за мікрорайоном «Затишний»). До подій 1709 року поселення  Кучеровка із садом вже існувало, належало родині Герциків. З 1710-х - слобідка з млином належала до 1722 р. полковникові Полтавському Іванові Леонтійовичу Черняку, а після його смерті – його доньці  Марії Черняківні. Остання згадка про цей хутір – 1900-ті роки.

Лазарет Кадетського корпусу (колишній)  – тимчасове поселення на заплаві Ворскли біля хуторів Щербаки і Борисповка (позначений на картах і планах середини ХІХ століття).

Левада – житловий масив, мікрорайон, який почали забудовувати від початку 1980-х років на місці природних левад (заплавних луків і лісів), а також південної частини колишньої Кінно-Ярмаркової площі та села Шпортівка (попередньо намивши шар піску із Ворскли; із застосуванням технології   свайових фундаментів).

Лісок. Назва поселення з’явилась у другій половині 1910-х років, але північна частина робітничого залізничного селища виникла ще в останній четверті ХІХ століття, поблизу колишнього Монастирського хутора. Воно належить до групи поселень біля залізниці.   Землі на півночі нинішнього селища належали Лук’яновичу, на півдні – Базилевським.  Від 1929 р. – у складі Полтави. Південна частина Ліска з’явилася після меліоративних робіт (намиву піску) в 1980-х

Марки – хутір, володіння козака Марка Єременка (друга пол. ХІХ ст.); можливо, перед тим мав назви Ткачівка чи Воробйов. Включали до складу с. Вакулинці. Існував до кінця 1980-х років. Зараз місцевість із кількома садибами формально належить до с. Терентіївка Новоселівської  сільської громади Полтавського району.

Монастирський хутір-1  (позначений на карті 1857 р.). На більш пізніх картах тут позначене кладовище, в 1970-х  - піщані кар’єри. В наш час – садибна забудова в північно-західній частині селища Вакулинці.

Монастирський хутір-2  (позначений на карті 1857 р.) Належав до земель села Триби, у наш час – селища Лісок.

Новобудова (Новостроєніє) – в останній четверті ХІХ століття / на початку ХХ століття – робітниче селище біля станції Полтава-Сортувальна і на землях поміщика Лук’яновича; з 1929 р. – в складі Полтави. В документах 1919   року – Заворскло (біля станції Полтава-Сортувальна), центр сільради. У 1920-х років іноді  його називали «Залізничне селище». 

Островок  – близькі околиці Полтави в XVIII столітті  (біля мосту / переправи). На початку ХІХ століття  хутір отримав назву «Половинка». В останній четверті ХІХ ст., фактично, залізничне селище біля станції. Північна частина населеного пункту під назвою «Островок волосний» увійшла до складу Полтави в 1929 році. 

Підмонастир’я – форштадт з кінця XVII – першої половини XVIII століття  (за О.В. Коваленко). Ми ж пропонуємо  цим терміном позначати села, хутори, підварки  біля схилів Монастирської гори.

Південно-західне  Підмонастир’я – місцевість між вулицями Монастирська і Великорогізнянська (див. також: Здихальна Долина). 

Поділ – форштадт із 1640-х / 1650-х років, тобто передмістя фортеці  Полтава (за О.В. Коваленко). «Поділ» - від слова  «по долу; внизу» (відносно фортеці, верхньої частини міста). Виділяємо Верхній Поділ (схили Старополтавської гори – східну частину Соборної / Іванової гори та Різницьку гору), і Нижній Поділ (частину цієї історичної місцевості в межах правобережної заплави Ворскли). У свою чергу в документації Подільської районної ради виокремлюють лівий і правий Поділ (умовною межею яких вважають вулицю Небесної Сотні).

Половинка – див. Островок.

Привокзалля – пропонована назва ділянки, яка включає Південний вокзал, площу перед ним  і заклади в її межах, а також територію пов’язану із обслуговуванням пасажирського сполучення і вантажних потоків станції, та ділянку Полтавського тепловозоремонтного заводу. Розташована між історичними місцевостями Островок  і Лісок.

Рогізна – «Дєрєвня при рєчке  Рогозной», «Хутори в урочищі р. Рогозна»  ( назви   із кінця XVII – першої половини XVIII століття). Міська територія, яка склада­лася із хуторів і підварків (фільварків) поблизу  Рогізної – заболоченого рукава Ворскли  біля Полтави. У ХІХ – на початку ХХ ст. носила назву «передмістя Кривохатки». Розташовується між руслами Рогізної (те­пер – Ворскли) і Тарапуньки (відведеної в 1930-х роках під Монастирську гору). На місці старого русла Тарапуньки тепер тече (переважно в трубах) річечка Панянка. Колись заболочені Панянська і Річкова площі біля Тарапуньки нині забудовані.

Ткачівка (Воробйов) хутір  – див.  хутір Марки. У середині ХІХ ст. вказаний за 1 милю на північ від Вакулинців.

Шпортівка — невелике село на заплаві Ворскли, яке від рубежу ХІХ-ХХ ст. носить цю назву за прізвищем родини Шпорт. Куток Полтави з 1929 р. і  до другої половини 1970-х рр. (знесли при підготовці до будівництва мікрорайону Левада).

Щербаки – на картах середини ХІХ ст. позначений як хутір на правобережжі заплави Ворскли (біля дороги, яка йшла із Яківців через місток на старому руслі Ворскли – до містка  через р. Деришполку / Ворсклу в бік Вакулинців). Можливо, становив одне ціле з х. Борисповкою (який на плані 1909 р. підписаний як Щербаки).