Село Макухівка: історія

Ще у XVIII столітті це були її не такі й дальні передмістя, землею яких володіла козацька старшина (мали тут хутори й підварки). 

У 1920-х роках розглядалося питання про їхнє входження до складу Полтави. Час від часу ця ідея згадується і через 100 років.

Тому закономірно, що в майбтній книзі про долину Ворскли біля Полтави подаємо статтю про село Макухівку та поселення-попередники, які складають її історичні частини (села Грабинівку, Іскрівку Трибівську, хутір Макухи).

Макухівка розташована на лівому березі річки Коломак, біля підніжжя першої піщаної надзаплавної (борової) тераси. На цій терасі була археологічна пам’ятка «Біла Гора» — багатошарове поселення за 0,6 км на південь від села. Тут ще в 1880-х роках досліджені численні матеріали — вироби з кременю, каменю, металу, уламки ліпної кераміки від мезоліту, пізнього неоліту, енеоліту і бронзи – до середньовіччя (с….). На жаль, у другій половині ХХ століття пам’ятка майже знищена видобутком піску та Макухівським сміттєзвалищем.

Грабинівка – одне із найдавніших сіл у долині Ворскли біля Полтави, яке виникло в другій половині XVII століття. У 1691 році половину села Грабинівки універсалом Івана Мазепи пере­дано  полтавському полковникові Іванові Івановичу Іскрі. Це була північна частина села (на ділянці, де Коломак тече на захід, а потім робить різке коліно і тече на південь). 
Цю частину села ще на початку ХІХ ст. вказували як окремий населений пункт – Іскрівка (з уточненням: Іскрівка Трибівська, оскільки у володіннях Іскр була ще одна Іскрівка «в Ровнях Коломацьких», біля Чутового). З 1716 року, коли полтавська гілка роду Іскри вимерла, їхні маєтності перейшли до Кочубеїв, як родичів по жіночій лінії. Вони ще й самовільно захопили решту села Грабинівка. Але 1718 року посполитих Грабинівки передали в підпорядкування Полтавському магістрату. До 1721 року козаки цього села входила до Першої Пол­тавської сотні; а з 1721 року – до Другої сотні.

Про походження давньої назви села Грабинівка. Місцеві жителі бачили біля неї давні захоронення на Білій Горі. Тому не виключено, що назва села «Грабинівка, Грабинці» походить від давнього слова «гробики, гробівці» (кладовище). Дерево граб тут не росло. Хоч не можна виключати варіанту, що назва села перенесена сюди першопоселен­нями із Правобережжя України, де гоабові ліси поширені.

У селі Іскрівка вказана Богословська церква (1781), прихожанами якої були мешканці 64 дворів і бездвірних хат. У Грабинівці ж церкви не було.

Як було вже сказано, по Коломаку у XVIII столітті було чимало підварків (ферм) козацької старшини й заможних козаків. Власником підварку Макухівського був Василь Макухін (Макуха), який відсту­пився ним у 1761 році бунчуковому товаришеві Павлові Васильовичу Кочу­бею, в якого багато літ служив (буцімто за накопичені  борги). Відомо, що Кочубеї правдами й неправдами збільшували свої маєтності. Василь Макуха ж  отримав підварок за заповітом від  батька. Як можна зрозуміти, підварок (хутір) Макухи розташовувався десь між Грабинівкою й Іскрівкою, і з’єднав ці села. Від прізвища цього власника (у подальшом - полкового осавулв) й походить сучасна назва села.

   За описом маєтностейпідкоморія Павла Кочубея від 1767 року: «В томъ Хуторе Макуухином подданнихъ ему дворовъ 1 в немъ хатъ 5 амбаров 3 сараевъ 3. В них людей мужеска полу от 1 го до 15 – „11„ от 15 до 60 – „10„ женска от 1 го до 15 – „10„ от 15 до 60 – „7„ . Всього тут жило 6 родин посполитих.
 

Назва Іскрівка (Трибівська) з кінця XVIIІ як. поступово зникає із вжитку, а назву Грабинівка на початку ХІХ століття все частіше витісняє назва Макухівка. Іноді використовували одну із цих назв, але найчастіше впродовж ХІХ і на початку ХХ століття писали назву так: Грабинівка (Макухівка).

Унаслідок закріпачення, посполиті Грабинівки в 1780-х роках перейшли  або у власність Кочубеїв, або із магістратських селян переведені в категорію державних селян. У 1784-1801 роках Грабинівка – дєрєвня поміщицька статського радника Михайла Семеновича Кочубея, після смерті якого її успадкував син Семен Михайлович Кочубей (1778-1835).

1859 рік: Грабинівка (Макухівка) – дєрєвня власницька й козацька при річці Коломаку, по лівий бік Харківського тракту. 94 двори, 589 мешканців (301 жінка + 288 чоловіків).

   1910 рік: Макухівка / Грабинівка; Микільської волості, 416 мешканців.

   1926 рік: Грабинівка (Макухівка) – село Грабинівської сільради (із центром у селі Стехівка). Господарств 148, у т.ч. 114 неселянського типу. Жителів 679, майже всі – українці.

29 червня 1945 року центр сільради село Стехівка Указом Президії Верховної Ради УРСР перейменовано на село Грабинівка. З цього часу колишня Грабинівка отримала однозначну назву – Макухівка. Рішення дивне й антиісторичне. Було б логічніше перейменувати сільраду на Стехівську.

А в 1937-1938 роках південніше Макухівки, на схід від «Білої Гори», неподалік старої дороги на Харків, більшовицький режим влаштував місце захоронення жертв своїх кривавих злочинів. Це місце розкрили в 1980-х, коли відкрили новий кар’єр з видобутку піску (майже відразу ж законсервований). А ще раніше, після Другої світової війни, відкрили піщаний кар’єр, фактично, на пам’ятці археології. Коли кар’єр відпрацювали, то з 1953 р. відкрили на ньому Макухівське сміттєзвалище. 

 Станом на 2001 рік у Маку­хівці  проживало 813 жите­лів. Від лютого 2020 року – в складі Полтавської мі­ської територіальної громади, на­лежить до Ковалівського ста­ростинського округу, як і су­сідні невеликі села Андру­шки і Соснівка.  Судячи з ка­рти нижче, невелике село Анд­рушки на початку ХІХ століття мало назву Савки. А село Сос­нівка – до 1940-х – Мандівка (Мантевка).