Турбомеханічний завод (ПТМЗ) і його попередники

Від кінця 1920-х до 2010-х років це підприємство було «районоформуючим» для кутка Пав­ленки, та й для Полтави. З ним пов’язана доля декількох поколінь його жителів.

· Підприємство засноване в 1889 році як «Чугунолитейный и механичес­кий завод инженер-техника Я. Л. Ландау и Ф. А. Заславского, вблизи Пол­тавы, по Зеньковской и Кременчугской дороге». Пізніше його придбала куп­чиха Матель Єфраїмівна Полякова (час зміни власників нам невідо­мий).

· Станом на 1905 р. підприємство являло собою малу механічну майсте­рню: в одному приміщенні знаходились вагранка, два ковальських горни, п'ять метало­різальних верстатів, двигун потужністю 5 кінських сил, декі­лька слюсарних верстаків. Джерелом води був колодязь. Працювало 10 робіт­ників і 10 чорноробів. Майстерня спеціалізувалася на ремонті сільсько­господарського інвентарю, візків, млинів, виготовленні деталей до них.

· Після того, як на самому початку ХХ століття неподалік стала діяти това­рна і пасажирська станція "Полтава-місто" Києво-Полтавської залізниці, підпри­ємство розширило свою діяльність. Станом на 1908 рік воно назива­лося «Чавуноливарний і машинобудівний завод, фабрика і склад землеробсь­ких машин та інвентарю» (15 робітників), а його власник - Поля­ков Венціан Олександрович (син М.Є. Полякової). 
У довіднику за 1913 рік зазначений як Чавуноливарно-механічний завод і механічна майстерня «Енергія» (власницею вказана М.Е. Полякова).

Станом на 23.06.1919 року це підприємство зазначене як вже не працю­юче.

· Про діяльність підприємства у 1914 – 1919 роках збереглося мало інформа­ції. На ньому займалися виготовленням і ремонтом візків, авто, польо­вих кухонь для армії.

· З 1920 року на вулиці Зіньківській №14, де колись були майстерні Поляко­вих, більшовицькою владою організована Обозно-ремонтна майстерня Губо­бозу (у 1920 р. – 120 робітників і 16 службовців). Станом на 1921 рік тут працювало 246 робітників + 33 службовці. За цією ж адресою в 1921 році ді­яла сірникова фабрика Губраднаргоспу. На ній працювали 80 робітників (у т.ч. 61 жінка) і 7 службовців.

· На початку НЕПу обозно-ремонтна майстерня спочатку була передана в оренду колективу, а пізніше на базі орендованих майстерень Губобозу утво­рена артіль «Механік» для безробітних. Артіль здійснювала ремонт сільськогос­подарських машин та інвентарю, виготовляла ліжка тощо.

· У червні 1924 року артіль «Механік» об’єднали з артіллю «Метал» у «Колек­тив безробітних при Полтавській біржі праці «Метал». Першим його директором став О.З. Степанченко. Підприємство приймало замовлення на ремонт сільськогосподарської техніки, станків для виробництва панчіх і трикотажних виробів, виготовлення запчастин, а також дрібні замовлення від приватних осіб. 1924 рік у деяких документах називають роком народження заводу «Метал».

· З 1925 року підприємство «Метал» отримує замовлення не тільки на ре­монт, але й на виготовлення машин для в’язання панчіх (модернізованого типу «Віленка»). А в 1926 році тут почали випускати першу трикотажну ма­шину вітчизняної конструкції «Полтавчанка». Така спеціалізація зумовлена тим, що ще в роки Першої світової війни до Полтави з Польщі евакуйовані підп­риємства трикотажної промисловості.

· Епоха НЕП завершилася, тому на початку 1927 року підприємство «Ме­тал» повністю перейшло в державну власність – систему місцевої промислово­сті. До нього були приєднані артіль «Мір і ваг» та ремонтно-механі­чна майстерня.

13.10.1927 року секретаріат Губвиконкому затвердив статут держав­ного Ремонтно-механічного заводу «Метал» з адресою: вул. Зіньківська №14. У звітах довоєнного часу ця дата вважалася днем заснування підпри­ємства. Чисельність працівників підприємства на цей час становила біля 250 осіб. Будівництво 1-го механічного цеху завершилося влі­тку 1928 року. Одночасно з ним були побудовані нове приміщення для вагра­нки, трансформаторна підстанція, термічна піч для цементування деталей, перео­бладнаний ковальський цех тощо. Територія заводу включила і ряд дрібних підприємств, і колишні тифозні бараки.

У серпні 1928 року до заводу приєдналася артіль-майстерня індустріального технікуму, після чого чисельність працівників сягнула 350 осіб.

На початку 1931 року до заводу приєдналася артіль «Слюсар» (76 робітників, керівник – Микола Віталійович  Поляков), яка також спеціалізувалася на випуску трикотаж­ного обладнання. У тому ж році налагоджено випуск трикотажної машини «Томп­кінс».

· Завод «Метал» у листопаді 1931 року випустив перший зразок плоско друкува­льної типографської машини – за німецьким аналогом. Так ви­ник другий напрямок спеціалізації заводу — поліграфічне машинобуду­вання.

· На початку 1930-х років завод освоїв виробництво чотирьох типів трикотаж­них і двох типів поліграфічних машин. У 1933 році розпочалася його реконструкція. Для прискорення процесу модернізації на підприємстві відкрите проектне бюро. Будуються ковальський цех, центральна заводська лабораторія, модельна ділянка, оверлок-цех.

Офіційна назва підприємства у 1933 - 1936 роках: «Державний завод трикота­жно-поліграфічного машинобудівництва «Метал».

На початку 1934 року на заводі працювало понад 2 500 осіб.

· У довідникові на 1937 рік підприємство мало назву: Державний машинобуді­вельний завод ім. П. П. Постишева Народного комісаріату лег­кої промисловості СРСР. Основна продукція заводу – машини і запасні час­тини для підприємств трикотажної промисловості (8-10 видів – перева­жно за німецькими зразками), та текстильної промисловості (2 види). Як ба­чимо, в 1937 році завод змінив спеціалізацію на вужчу, і вже не випускав машин для поліграфії. Разом з тим, він випускав і секретну продукцію (для пот­реб артилерії). Сталінські репресії 1937/1938 рр. не оминули й заводчан.

· Після того, як П.Постишев був знятий із партійної посади і репресований, у 1938-1940 роках – «Полтавський державний машинобудівний завод №11» Главку машинобудування для легкої промисловості Народного комісарі­ату загального машинобудування, який займався переважно випус­ком машин і запчастин для трикотажної промисловості (зокрема, машини «Інтер­лок», круглоткацької машини конструкції Динника тощо).

· На підставі Постанови Ради Народних комісарів СРСР і Наказу від 29.11.1940 р. завод отримав назву: № 456 Четвертого Главку наркомату авіацій­ної промисловості (м. Полтава, п/с 103). Бо країна активно розпочала підготовку до майбутньої війни. Перед війною завод перебував на початку роз­ширення й реконструкції у зв’язку з тим, що мав змінити спеціалізацію (з 11.1940 р. він припинив випуск машин для легкої промисловості й переключи­вся на виробництво моторних агрегатів для літаків і танків). Але за короткий період до початку війни не встиг досягти ні проектної площі (11,5 га із 17 га за проектом), ні проектної кількості працюючих (1731 осіб із 4535 за проектом), ні кількості устаткування (було 503 станки із 1113 за проек­том), ні масового випуску нової продукції. Всього на заводі було 39 спо­руд.

Підприємство мало на 01.1941 р. 40 будинків житлового і соціально-побу­тово-культурного призначення (у т.ч. клуб-столову, столову-кухню, дит’ясла, медпункт). Перед війною завод встиг побудувати дві багатоповерхі­вки (тепер – вул. Шведська №20 і 20а), та дві секції житлового будинку по ниніш­ній вулиці Соборності №46. Будинки старої забудови завод використову­вав як комуналки – у т.ч.: на вул. Шведська №№6 а,б,в; 8 а,б; 10, 12,16, 18; Павленківській площі №№ 1, 7,12, 16 а,б; вул. Боковій 10, 12, 14, 14а; Заячий пров. №33/66 та інші.

· У серпні 1941 р. відбулася евакуація всього обладнання й робочої сили за­воду №456 в місто Саратов. 21.08.1941р. завод оголошений законсервова­ним, а на його території тимчасово розмістили автобронетанкову ремонтну базу червоної армії.

18.09.1941 р. Полтаву зайняли німецькі війська. Але приміщення заводу залишилися. Тому впродовж двох років німецької окупації (09.1941-09.1943) у них діяло військове підприємство – стаціонарні авторемонтні майстерні глибокого тилу ГКП(HKP)-635, в цехах яких ремонту­вали автомобілі й мотоцикли. Для цього восени 1941 року встанов­лене обладнання, зібране на інших підприємствах Полтави та привезене з Німеч­чини. Керували підприємством директор Штейнгоф і німецькі інже­нери, а робітниками були біля 400 переважно колишніх працівників заводу, біля 200 військовополонених, і стільки ж німців і осіб із окупованих країн. Пе­ред відступом німців із Полтави майстерні були евакуйовані на Захід, а в приміщеннях розмістили пересувні авторемонтні майстерні військ СС. При відступі окупанти зруйнували більшість споруд заводу.

· У Саратові завод №456 було ліквідовано як окремий, а його виробничі потуж­ності з 12.09.1941 р. влито до складу єдиного заводу №306 Народного комісаріату авіаційної промисловості СРСР, утвореного з обладнання різних евакуйованих підприємств. На ньому вже за два тижні налагодили виробниц­тво продукції оборонного призначення – магнето, бензонасосів, масляних фільт­рів. Більша частина полтавських робітників працювала в Саратові до кінця війни.

· Після деокупації Полтави Наказом від 15.11.1943 р. на майданчикові колиш­нього заводу №456 утворено Державні союзні ремонтні майстерні Народного комісаріату авіаційної промисловості СРСР. Розпочалася розчис­тка завалів і відбудова деяких споруд з метою налагодження ремонту моторних агрегатів.

· 11 січня 1944 року на базі майстерень утворено державний завод № 488 На­родного комісаріату авіаційної промисловості СРСР. Прибула з евакуації перша група працівників (ешелон, в якому вона поверталася, зазнав атаки німець­кої авіації, унаслідок якої згорів архів заводу). Поступово відновлюва­лися приміщення підприємства. Крім ремонту моторних агрегатів виконува­лись замовлення на побутові товари (виготовляли відра, плити й духо­вки).

· В листопаді 1945 року завод переданий до Міністерства електростанцій і елект­ропромисловості СРСР, його Головного управління запасних частин, ремон­тів і машинобудівних заводів («Головенергозапчастина»). У 1946-1957 рр. мав назву Полтавський машинобудівний завод «Головенергозапчас­тини». Спеціалізація: запасні частини (турбінні лопа­тки, редуктори, інжектори, повітряні вимикачі тощо) для ремонту і модерніза­ції парових турбін вітчизняних й іноземних марок.

У 1954 році споруджено Будинок культури заводу (Павленківська площа №1). 

· У 1958-1991 рр. – Полтавський турбомеханічний завод (ПТМЗ); з 1957 року був підприємством регіонального  підпорядкування, а з 1966 р. – Міністерству енергетики і електрифікації СРСР.

У 1960-х–1990-х роках завод був головним підприємством з випуску запас­них частин до парових турбін радянського та іноземного виробництва... Його продукція постачалася на експорт до 30 держав; було реалізовано низку проек­тів компресорних установок. Крім того, випускалися товари народного спожи­вання.
 

В 1960-х – на початку 1990-х активно велося житлове будівництво та здійснюва­лися соціальні проекти: заводська база відпочинку, Палац культури ПТМЗ, їдальня, кулінарія, буфет, перукарня, майстерня з ремонту взуття, дитса­док і піонертабір.

· 19.02.1992 року ПТМЗ увійшов до складу Міністерства енергетики та елект­рифікації України. Наказом міністерства від 4.03.1994 року підприємс­тво було перетворено у Відкрите акціонерне товариство «Полтавський тур­бомеханічний завод» за адресою : м. Полтава, вул. Зіньків­ська №6.

· У 2003 році ВАТ ПТМЗ увійшов до складу концерну «Укрросметал», яке мало ста­тус приватного акціонерного товариства, а з 2016 року – концерну «НІКМАС» («NICMAS»)

· 2010 року ВАТ ПТМЗ реорганізовано у Приватне акціонерне товарис­тво «Полтавський турбомеханічний завод». ПАТ «Полтавський турбо-меха­ніч­ний завод» входить до складу Концерну «НIКМАС» (місцезнахо­дження: м. Суми). Кінцеві бенефіціарні власники – родина Дашуті­них.

У номенклатурі виробництва ПАТ «ПТМЗ» того часу – як пересувні, так і стаціонарні компресорні та маслоочисні станції, повітряні, газові, насосні, зварювальні, дизель-генераторні установки та агрегати тощо.

· У 2000-х роках будівлі заводу по вулиці Зіньківській почали здавати в оре­нду під ринок «Київський» та інші торговельні заклади. У 2007 році знесли ряд будівель з боку Павленківської площі. Акціонери заводу вклали кошти в реконструкцію будівлі на вулиці Зіньківській, 6, де був склад та адмінкорпус. У 2009 році на розі вулиці Зіньківської і Павленківської площі відкрили пе­ршу чергу торгового центру «Київ», а в 2024 році – другу чергу.

В кінці 2010-х років товариство «Полтавтрансбуд» розпочало створення житло­вого комплексу «City Park».

· На Затуринський промвузол у північно-східній частині Полтави у 1990-х було перенесене ливарне виробництво ПТМЗ. Планувалося сюди перенести й інші виробництва, звільнивши 10,8 га території під житло­вий ком­плекс.

· У листопаді 2022 р., за клопотанням Державного бюро розслідувань, було накладено арешти на майно концерну «НIКМАС», зокрема на два за­води в Су­мах та Полтаві (підстава: економічне співробітництво з підприємст­вами РФ в умовах агресії, розв’язаної останньою проти України в 2014 р.). Станом на 2025 рік підприємство фактично припинило   виробничу діяльність.