Сади і парки поміщицьких садиб XVIII – початку XX століття у Полтаві

Граф Лев Кирилович Розумовський – син останнього гетьмана Війська Запорозького фельдмаршала Кирила Розумовського, успадкував величезний маєток «Карлівка» та інші маєтки в Полтавській губернії (відібрані у 1743 році в опального фельдмаршала Мініха), в тому числі 18,5 га – у верхів’ях Бойкового яру в Полтаві.  Із цієї загальної площі біля 12 га займав сад у модному тоді англійському стилі, з дачним будинком (див. вище фрагмент плану 1841 року, з підписами автора).

Після смерті графа в 1818 р., його вдова  Марія Григорівна Розумовська (1772-1865), уроджена княжна В’яземська, дачею користувалася рідко. Будучи благодійницею, в 1844 році вона підписала дарчу на ці землі архієпископу Гедеону, – керуючому архієреєві Полтавської єпархії. У тому ж році, за  Указом Священного Синоду, був закладений будинок-резиденція архієрея, пізніше – церква при ньому й будинок духовної консисторії (в основних рисах, збереглися).  А парк Розумовських із того часу стали називати Архієрейським садом  (як можна зрозуміти, фактично лісопарк перетворили на переважно плодовий сад). У наш час збереглися фрагменти цього саду на території спортивного ліцею. 
Попри легенду, ботсад педуніверситету не є частиною цього саду.

Сад Семена Михайловича  Кочубея, 1778-1835 – дійсного статського радника, першого полтавського губернського маршала (в публікаціях помилково його приписують власникові Диканської економії С.В. Кочубею), на початку ХІХ століття займав верхню частину нинішнього парку «Перемога». За пропозицією генерал-губернатора О.Б. Куракіна, сад був проданий ним місту для влаштування міського саду. На плані вище показане його розташування станом на 1841 рік (19) відповідно до Інституту шляхетних панянок (17) та Інститутського проспекту (в наш час – просп. Віталія Грицаєнка). І цей парк був розбитий в англійському стилі – з використанням особливостей природних ландшафтів і їхньої рослинності. 

Парк родин Чарнишів – Скліфосовських існував на плато – північному продовженні Монастирської гори, між будівлями поміщицького двору і майданом біля Соборно-Богородицької церкви села Яківці. Найбільш рання згадка про парк і єдину в окрузі оранжерею, яка належала генерал-майору у відставці, великому землевласникові Осипу Чарнишу, відноситься до кінця  XVIII – початку XІX століття. У 1884 році цю садибу у його спадкоємця В.В. Чарниша й прилеглі землі купив видатний хірург  Микола Скліфосовський, який назвав її «Відрада»; суттєво розширивши насадження плодовими садами, виноградниками, хмільниками. Після його смерті в 1904 р. садибою й великою економією (біля 672 га) володіла його дружина Софія Олександрівна. У 1920-му році садиба була конфіскована радянською владою; на її базі організували радгосп (пізніше увійшов до складу Інституту свинарства) і колгосп. Парк і сад вирубали, а їхньому місці – садиби мешканців мікрорайону «Дальні Яківці». 

У 1906 р. Софія Скліфосовська подарувала 122 га своїх володінь доньці Тамарі (в заміжжі  Терській), – як весільний посаг. До цих володінь належав колишній будинок поміщика П.П. Тарновського, який досі існує на території дендропарку, створеного на колишніх землях Тарновських – Терських. У т.ч. «Тамарівський ліс», який у наш час називають Яківчанським або Шведським. У 1909 році, з дозволу власниці, вихованці Кадетського корпусу проклали в ньому пейзажні алеї, перетворивши ліс на лісопарк. Його південна частина була вирубана німецькими окупантами в 1941-1943 роках.

Існували й інші поміщицькі сади й парки (зокрема, в помістях Пінкорнеллі / Мясоєдових та Гуссона на Павленках, Милорадовичів на Рибцях, Дейка на Юрівці, Любощинських у Мазурівському яру тощо).

Література (посилання обов'язкове):

1. Булава Л.М. Колонія і прилеглі до неї території. – Полтава, 2024. 288 с.
2. Булава Л.М. Топонімія Полтави. – Полтава, 2023. 152 с.
3. Булава Л.М. Маєток Яківці («Відрада») у власності Скліфосовських // Монастирська гора, Яківці, Шведська Могила та Поле Полтавської битви.  – Полтава, 2024.  С. 34-40.
4. Булава Л.М. Павленки і Тарновщина. – Полтава, 2023. 518 с.