Єдлічки: родина композиторів і музикантів.

В історії культури й музичної освіти Полтави помітний слід залишила ро­дина Є́длічка (чеськ.: Jedlička; нім.: Jedliczka) – чехів, вихідців із  Кук­лени (Kukleny, тепер у складі міста Градець-Кралове). Чехія (як королівс­тво Бо­гемія) тоді була в складі Австрійської імперії, належала до «німецького світу». 

Молодше покоління Є́длічків народилося в Полтаві. Старше покоління родини (Вацлав і Алоїз) перебралося до Полтави в 1848 р. – тоді, коли ще в місті існувала Німецька Колонія та була відносно чисельною лютеранська громада. Є́длічки не жили на Колонії, але були пов’язані з лютеранською громадою, оскільки саме в копіях метрик Петропавлівської кірхи нами була виявлена генеалогічна інформація, яка до цього не була використана в публікаціях про членів родини. Ми лише побіжно згадаємо про епізоди життя членів родини не полтавського періоду (вони  широко висвітлені в публікаціях, указаних в кінці нашої статті), та зупинимося  на інформації, яку  почерпнули із копій метричних книг, а також на тих нових невияснених питанням родоводу Єдлічок, які постали після цього. Аналіз їхньої творчості залишаємо фахівцям.

Венцеслав Венцеславович Є́длічка (зросійщено: Вячеслав Вячеславович) народився 17/29 вересня 1817 року в містечку Кук­лени; помер 19 листопада 1880 року в Полтаві. Піаніст, музичний педагог та громад­ський діяч. Впродовж 1839–1841 років на­вчався в Празі у Вищій техніч­ній школі, мав і гарну музичну освіту. З 1844 року мешкав на Полтавщині, де концертував, працював учителем музики в має­тках полтавських поміщиків. Був знайомий з Тарасом Шевченком, з яким зустрічався 1845 року в селі Веселому Подолі на Полтавщині. Із 1848 р. до відставки в 1879 р. був головним викладачем музики в Полтавському інсти­туті шляхетних дівчат. Автор ряду музичних творів. Разом із братом організу­вав у Полтаві чесько-польский хор, до репертуару якого вхо­дили також росій­ські і українські пісні в обробці Алоїза Єдлічки.

У метричній книзі кірхи Петра і Павла в Полтаві (яка діяла на початку Кірховського провулку Німецької Колонії) натрапляємо на запис:

Венцеслав Йозеф Єдлічка (Wenzeslaw Joseph Jedliczka) 02 квітня 1852 року вступив у шлюб із пані Наталією Емілією Кюн (Demoiselle Natalie Emilie Kühn).

Наталія (183? – 1902), – донька німецьких колоністів у Полтаві: Heinrich Theodor Kühn та Agnes Kühn (уроджена Leschke), народжена до 1833 року, тому відомостей про її рік народження немає в записах цієї кірхи. 

Запис у метричній книзі про смерть 07(19) листопада 1880 р. в Полтаві «от нервного удара» австрійського підданого колезького асесора і кавалера Венце­слава Венцеславо­вича Єдлічка, 63 роки, який залишив після себе дру­жину Наталію Андріївну, уроджену Кюн, синів Венцеслава, Отакара-Ніко­лая, Во­лодимира, Святослава і доньку Алісу. Тіло віддано землі 10 (22) ли­стопада на Полтавському приходському кладовищі, по хорошему. Цей запис про смерть зроблено в метричній книзі Полтавського римсько-католицького приходського костьолу за 1880 рік ксьондзом Мацієвським.

Тещею Венцеслава була Агнеса, уроджена Лешке. Попередні полтавські біографи Єдлічок називали старосту Колонії Юліуса Ле­шке тестем Алоїза. Це не так: він був дядьком дружини. Отже, в родинних стосунках Єдлічки та Лешке, як бачите, були. Дружина Юліуса – Анна Лешке, орендувала сукняну фаб­рику   поміщика Аркадія Родзянка у Веселому Подолі. Домашнім учителем в цій родині з 1844 р. працював і Єдлічка. Було газетне повідомлення від 1854 року про конфлікт між Анною Лешке і родиною Венцеслава Єдлічки, та згадка про борг у 300 рублів, які позичила Анна на обжиття Єдлічок у Пол­таві.

Що відомо про дітей Вацлава й Наталії Єдлічок? (Прізвища писали як Єдлічко):

В’ячеслав В’ячеславович Єдлічко (1857, Полтава – 1919, Омськ), закінчив юридичний факультет Санкт-Петербурзького університету (1881). У 1893 р. вінчався з землевласницею Софією Бестужевою (1872-?), але шлюб тривав 5 років і був бездітним. Духовна консисторія при розлученні засудила В’ячеслава Єдлічку до довічного безшлюб’я. Служив у різних частинах імперії. Остання посада (з 1912 р.)  – голова судової палати в Омську, в чині таємного радника (з 1914 р.). Меценат і збирач творів мистецтва, створив товариство його поціновувачів у 1916 році. Подарував музеям Омська свої колекції.

  Святослав В’ячеславович Єдлічко (1874-1951) теж, як і брат, був юристом. Зокрема, прокурором Бакинського окружного суду, статським радником, в 1910-ті роки служив заступником прокурора Московського окружного суду. Мав дружину Антоніну Андріївну, доньку Наталію (1909-) і сина Святослава.
       А ось доля ще одного сина – Отакара-Миколи В’ячеславовича Єдлічка (1862-1892), трагічна. Він закінчив Воєнно-медичну академію в Санкт-Петербурзі, працював земським лікарем у Хорольському повіті Полтавської губернії, й загинув у віці 30 років, як написано в метричній  книзі церкви села Покровська Багачка, "від пострілу" (убитий на дуелі).

    Володимир Єдлічков (так записано в метриці), народився 24.09.1868 року і був хрещений в римо-католицькій церкві Полтави. Закінчив Воєнно-медичну академію в Санкт-Петербурзі, працював головним лікарем Червоного Хреста, в 1920-х викладав у медтехнікумі м. Таганрог, де й помер у 1938 році.

  Володимир-Генріх  (08.08.1867 р.н., записаний у метриці як Гедлічко, під цим же прізвищем батьків), народився на рік раніше; помер малюком.

Є метричний запис за 1859 рік  в костьолі м. Полтави про народження в іно­земців австрійських підданих законного подружжя Гендлі­чков (!) Венцеслава і Наталії доньки Єлизавети, яка не дожила до часу смерті батька.

   Те ж стосується запису про народження 2 червня 1874 р. у Вацлава і Наталії сина: Станіслава-Леонарда Єдлічкова, що помер у дитинстві. 

  Перед ним, у 1871 році народився Станіслав Єдлічков, але помер через рік.
Як тільки в метриках не записували це прізвище!

      На Смоленському лютеранському кладовищі Санкт-Петербургу збереглась мо­гила дружини Венцеслава – Єдлічко Наталії Андріївни (померла 26.11.1902).

Поруч із матір'ю похоронена Єдлічко Аліса В’ячеславівна (Jedliczka), 03.03.1864 – 23.9.1884, випускниця Полтавського інституту шляхетних панянок 1881 р..  Алісса Гедлічко (так записано в метриці) народилася в Полтаві, хрещена в римо-католицькому костьолі 14.03.1864 р. Причому, хрещеним записаний її дідусь – Генріх (Андрій) Кюн(Кін).

Алоїз Венцеславович (В’ячеславович) Є́длічка народився 26 грудня 1821 року (як і старший брат, у Hradec Králové, в родині кравця); по­мер 27 вересня 1894 року в Полтаві. Музичну освіту здобув у Празь­кій консерваторії  (1837–1842). Алоїз Єдлічка був людиною ба­гатог­ранної художньої обда­рова­ності та ки­пучої діяльності і майже півсто­ліття невтом­ної праці віддав служінню украї­нській музич­ній культурі. Педагог, піаніст, фольклорист, хор­мейс­тер, композитор, співак, культурно-громадський діяч — він був музи­чним еруди­том, організову­вав музичні ве­чори, брав акти­вну участь у бла­годій­них кон­цертах. До ком­позиторської творчо­сті Алоїз Єдлічка при­йшов через захоплення українсь­ким фолькло­ром. Він упорядку­вав та видав кілька збірок народних українських пісень, в яких було вміщено загалом понад 100 творів.

Алоїз Єдлічка з'явився у Полтаві в 1848 році (чомусь талановитіший мо­лод­ший брат у штаті Інституту шляхетних дівчат три десятиліття числився поміч­ником Венцеслава Єдлічки, та вчителем італійського співу по 1882 рік). На основному мі­сці роботи  йому платили мало, й він змушений був підробляти в багатьох місцях (зокрема, у чоловічій гімназії, на концертах), щоб утримувати родину. Учителем музики в Інституті Алоїз Єдлічка був до 1893 року.

22 січня 1850 року в лютеранській церкві Петра і Павла у Полтаві музи­кант, і з 1848 року - викладач у Полтавському інституті шляхетних дівчат Алоїз Єдлічка (Alois Jedliczka) вступив у перший для обох шлюб із Fräulein (незаміжньою дівчиною) Катериною Геріх (Catharina Guerich) – донькою пас­тора лютеранської конфесії  Карла Геріха (Karl  Guerich*), який  і вінчав їх.

*  Karl Guerich був лютеранським пастором на Полтавщині в  1843-1863 роках.

Дружина стала його помічницею в професії й матір’ю кількох дітей. 

Адрес-календарі Полтави за 1880-ті роки свідчать: дворянка Катерина Карлівна Єдлічко в будинку, де вони жили з родиною на вул. Кобеляцькій, давала приватні уроки музики (від січня 1854 р. мала свідоцтво на право навчання дітей у приватних домах). Судячи з табелю домоволодінь 1882 р., цей будинок був тоді 35-м від початку вулиці, з її непарної сторони.

Вже 9 листопада того ж 1850 р. в цієї пари народилася донька Катерина Аліна Елеонора Єдлічка (Catharine Aline Eleonora Jedliczka), хрещена по люте­ранському обряду 30 грудня 1850 р. в тій же церкві й тим же священиком (ді­дом новонародженої), – у майбутньому піаністка й педагог Катерина Зайцева. 14 вересня 1852 р. народжується друга донька – Алоїзія Софія Юлія Єдлічка (Aloysia Sophia Julie Jedliczka): в заміжжі стане Зекендорф (von Seckendorf).

Катерина Алоїзівна Зайцева (Єдлічко, 1850 – †після 1913), педагог профе­сійна піаністка, музикознавиця, громад­ська діячка. Після ґрунтовної ро­динної му­зичної освіти вступила до Петербурзь­кої консерваторії, яку закін­чила по класу А.М. Єсипової. Працю­вала у за­кладах освіти Полтави: як і ба­тько – викладачкою музики в  Полтав­ському інституті шляхетних дівчат (1876-1911), музичних класах Феофанії Базилевич (викладачка фортепіано, аком­паніато­рка, 1897-1911), фортепіан­них класах А.Душкової-Лєвітіної (ви­кладачка форте­піано, «музичний вико­навець», акомпа­ніаторка, 1912-1913). 

 К.А. Зайцева виховала багато учнів, дала їм путівку в музичне життя. 

  Педагогічну діяльність К.А. Зайцева органічно поєднувала із виконавською. Залишилися численні згадки про її громадську діяльність і доброчинність. Із кінця 1870-х рр. вона проводила у своєму будинку домашні вечори. Згодом ви­ступила ініціатором створення у Полтаві камерного гуртка. Незмінною викона­вицею партії фортепіано була господиня дому – К.А. Єдлічко (Зайцева). Пода­льшу діяльність у ролі ансамблістки вона продовжила у рамках Полтавського музичного гуртка (1889 – 1897), заснування якого – одне із найплідніших за своїми художніми наслідками для музичного життя Полтави починань, а також  новоутвореного у 1897 році музичного салону. Дає сольні концерти, акомпанує виконавцям-інструменталістам всеросійської та європейської слави, працює з вокалістами,  співпрацює  із симфонічним оркестром Полтавського відділення Музичного товариства (під керівництвом Дмитра Ахшарумова). У 1907 році музична громадськість Полтави урочисто відзначила тридцятиріччя  артистично-педагогічної діяльності К.А. Зайцевої.  З 1909 року вона була активною учасницею Полтавського товариства камерної музики.

   У виступах, разом із дружиною, брав участь і її чоловік Семен Григорович Зайцев (друга скрипка). Він також пристойно володів альтом і литаврами.

   Як можна зрозуміти, К.А. Єдлічка і С.Г. Зайцев стали подружжям у 1880-х роках, безумовно зблизившись на фоні любові до музики. Семен Зайцев, як зазначено, походив і купецької родини; працював  помічником касира Полтавського земельного банку.  Місцем проживання родини вказується то будинок Єдлічки по вул. Кобеляцькій (де до кінця життя, 1894 р., жив батько, а потім – мати й брат), то по вул. Стрітенській №43, у будинку Шерстюка. Саме остання адреса вказана місцем проживання С.Г. Зайцева в 1915-1916 роках – як члена правління Полтавського товариства камерної музики.  Після 1913 р. ім’я Катерини Зайцевої  в  довідниках не трапляється. На той час їй було ≈63 роки.

-----

Зайцева Олена Семенівна – дочка Кате­рини Зайцевої та внучка Алоїза Єдлічки. Народилася 16.12.1892  року в Полтаві.  Мама відіграла ве­личезну роль в опануванні своєї доньки навичками про­фесійного піанізму і вплинула на її творчу долю у виборі по­дальшої професії. У 1902 році Олена Зайцева вступає до Му­зичних класів Полтавського відділення Музичного това­риства, які  1 вересня 1904 року були  реорганізовані в Му­зичне училище. 

  У 1912 році, продовжуючи родинну традицію, вступає до Московської консерваторії (клас О.Б. Ґольденвейзера). Випускниця 1916 року, Олена Зайцева отримала золоту медаль консерваторії, яка вручається найкращому  учневі певного (46-го) року випуску, диплом «вільного художника-віртуоза» і лауреатки Імператорської Московської консерваторії з увічненням її імені на «Мармуровій дошці».

   Величезну сенсацію в музичних колах Москви викликала випускна програма О. Зайцевої, яка складалася з сорока опусів, в тому числі тридцяти двох сонат Бетховена та концерту Рахманінова з оркестром.  Відразу ж після іспиту їй було запропоновано виступити у Москві у концертному сезоні 1916-17 року в серії Бетховенських вечорів, а музичне училище Гнєсіних запросило талановиту полтавку на посаду викладача навчального закладу. Хоча перспективи подальшої роботи у Москві були дуже привабливими, проте від цієї пропозиції О. Зайцева з якоїсь причини відмовилась. Вона їде у Полтаву, де виступає в концертах із симфонічним оркестром, дає приватні уроки гри на фортепіано. На початку 1920-х років – Олена Зайцева концертмейстер Полтавського оперного театру. У лютому 1920 року вона вийшла заміж за літератора Михайла Шуковича (1898, м. Брест-Литовськ – 1987, м. Сандвікен, Швеція). У 1923 році їй запропонували стати професором Саратовської консерваторії, але Олена попросила дозвіл на поїздку до Швеції.На наше прохання, відомий шведський учений-архівіст Хокан Генрікссон (Håkan Henriksson) розшукав інформацію про неї, за що ми йому дуже вдячні. 
   Helene Saizeva-Schukowitsch з чоловіком прибула до Швеції 07.10.1923 року. Подали документи на отримання шведських паспортів у червні 1927 року, з рекомендацією колишнього генерального консула Росії у Швеції Теодора Броссета. На цей час подружжя жило в Стокгольмі. 27 березня 1936 року вона дала фортепіанний концерт у малому залі Стокгольмського концертного залу. Подружжя стали громадянами Швеції 10 червня 1936 року. Записана як Helena Schukowitsch (сценічне псевдо – Lola). Після цього подружжя  їздили до Радянського Союзу, але 8 грудня 1937 року повернулися до Швеції і оселилися в невеликому місті Сандвікен (центральна Швеція, лен Євлеборґ). І в Стокгольмі, і в Сандвікені в Олени було багато учнів, яким вона давала приватні уроки. Чимало з них стали хорошими музикантами.

Дітей подружжя не мало.  Гелена Шукович (Олена Зайцева) померла у Сандвікені 8 лютого 1981 року. Напис на моги­льному камені старого кладовища міста Sandviken: 
Helena Schukowitsch (1892-1981), Pianist, Laureat vid. Moskvakonservatoriet: 
Гелена Шукович (1892-1981), піаністка, лауреатка Московської консервато­рії.Швеція, старе кладовище міста Сандвікен, квартал №3, могила №008.

Крім доньок, у родині Алоїза Єдлічки були й сини, про двох із яких відомо.

Алоїзій Алоїзійович (Алоїз Алоїзович) Єдлічко (1867-1933), у 1890…1910-х – податковий інспектор (спочатку в Зінькові, а потім у Хоролі), мав чин статського радника. Помер у Москві, похований на Ваганьківському кладовищі поруч із дружиною Єдлічко Марією Іванівною (1888-1975). 

  Ернест Алоїзійович Єдлічка (нім.: Ernst Jedliczka) народився 5 червня 1855 року в Полтаві. Але запис у метричній книзі ми не знайшли (як версія: його хрестили в католицькій церкві, а її метри­чні книги за 1854-1857 рр. не збе­реглися). Після закінчення Полтавської чо­лові­чої гімназії Ернест вступив на математичний факультет Петербурзького універ­ситету і в 1876 р. закінчив його, та відразу вступив до Московської консерва­торії (по класу фортепіано до Миколи Рубінштейна й Карла Клі­ндворта; у 1880 р. закін­чив її  з ди­пломом); там же й викладав (до 1887), концертував. У 1881 році од­ружи­вся з представницею московської німецької мис­тецької сім’ї, теж випускни­цею Мос­ковсь­кої консерва­торії по класу фортепіано Марією Від­рінг (Wiedring, 1865 —1945). Інформації про дітей у цій родині не маємо.  Від 1888 р. мешкав у Берліні, де викладав в консерваторіях Кліндворта – Шарвенкі (1888–1897), Ште­рна (від 1897). Іноді виступав з концертами, працював як музичний критик.
 

   Помер Ернест Єдлічка 03 серпня 1904 р., похований в районі Tempelhof-Schöneberg, Berlin, ФРН, на кладовищі Alter Zwölf-Apostel-Kirchhof.

Запрошую на презентацію книги.
Посилання на  автора і джерело ОБОВ'ЯЗКОВЕ!