Покровська церква на Павленках

Перша дерев'яна цер­ква на Павленках збудована ще в ХVІІ столітті (спалена татарами в 1693 році). Тоді Павленки розташовувалися там, де зараз дендропарк.

 Друга церква Пок­рови Пресвятої  Богородиці збудо­вана в селі Павле­нки у 1707 році. Вона стояла на бровці схилу Павлен­ківської балки й висо­чіла над селом, яке тоді  роз­ташовувалося на днищі цієї ба­лки (у наш час  на місці церкви – гаражі й господар­ські споруди Полтавської сільськогосподарсь­кої дослідної станції імені М.І. Вавилова). Це була триверха, де­рев’яна споруда в українсь­кому стилі. 1709 року окремо від неї  по­будовано дзвіницю, яку 19.06.1822 року зруйнувала буря. Споруда церкви перебудовува­лася в 1756 і 1830 роках.  

Відомо, що ділянка церкви, у т.ч. будинок для церковнослужителів,  були пере­дані в пам’ять про предків, поміщиками Тарновськими. Під церквою була усипальниця Тарнавських - вихідців із полтавської козацької старшини.

Після насадження кріпосного права (1785-1791 роки) більшість козаків перебралися із Павленківського яру (в якому зараз - дендропарк) до Чамариного яру, ближче до Полтави. Хутір Чамарин Яр спочатку перейменували на Павленський Яр, а в 1820-х/1830-х роках він  розрісся і перетворився на передмістя Полтави - Павленки. Колишні ж Великі Павленки обезлюдніли; їх стали називати Малими Павленками, Дальніми Павленками або Тарновщиною (за прізвищем поміщиків - найбільших землевласників, маєток яких у кінці ХІХ століття купив  відомий хірург М.В.Скліфосовський, який здавав його під дачу жителям столиць; будинок досі існує серед дендропарку).

Після скасування кріпосного права, на початку 1860-х парафіяни передмістя Павленки звернулися  з проханням про перенесення церкви на нове місце (із села Дальні Павленки – в передмістя Полтави Ближні Павленки), мотивуючи це тим, що храм знаходиться на значній віддалі від передмістя. У 1863 році Синод дав дозвіл на перенесення церкви. Необхідну суму на побудову храму, а та­кож будинків для священика та причту з ділянками та городами парафіяни зо­бов’язалися виділити з власних коштів та плату за оренду громадських земель.

Місце для спорудження нової будівлі було виділено на віддалі однієї версти від попередньої церкви, – на   Павленківській площі. Стару церкву розібрано «по ветхості», і в квітні 1864 року кафедральним протоієреєм Бутовським проведено закладку храму на новому місці. Через п’ять місяців будівництво було завершено, а 30.09.1864 року Полтавський архієпископ Іоанн освятив новозбудовану церкву. Це була одноверха, в одній зв’язці з дзвіницею, споруда. І дзвіниця, і церква були дерев’яними, «холодними» (не опалювалися). 

А на місці старої церкви, над могилами Тарновських, було поставлено невелику  капличку (остання згадка про неї - 1919 року). У 1919 році ця ділянка була націоналізована, а каплиця, очевидно розібрана. Півтора гектари володінь церкви були передані Дослідній станції.

Закладка нової кам`яної церкви на Павленківській площі відбулася 05.05.1902 року, а вже 28.09.1903 року єпис­коп Полтавський Іларіон освятив новозбудований храм. Довідник «Полтав­щина» визначає архітектурний стиль нової Покровської церкви як псевдоруський. Відомий полтавський історик Л.Падалка говорить про неї: «По своей архитектуре являет живой укор современному церковному зодчеству». В.О. Мокляк архітектурний стиль визначає як еклектичний, а В.О.Трегубов «у стилістиці неороманти­зму з використанням володимиро-суздальських мотивів».

Збудували кам’яну церкву за проектом полтавського єпархіального архітектора Сергія Васильовича Носова (найбільш відомі його проекти – нинішній будинок СБУ та собор Різдва Богородиці в Козельщині). Висота дзвіниці становила 16 сажнів (біля 35 м); у плані храм був хрестоподібним, в одній зв’язці зі дзвіницею. 

Будівництво обійшлося в 35 тис. рублів, у т.ч. 9 тис. – як компенсація за відчуження церковної землі (кладовища) при спорудженні Київсь­кого вокзалу. При храмі діяла жіноча церковно-приходська школа (цей будиночок досі існує, і в ньому зараз діє група продовженого дня школи №9). 

Церква побудована із червоної цегли (не оштукатурена), в одній зв’язці із дзвіницею. Дзвіниця цієї церкви орієнтована входом на захід – вихід у бік вулиці Зіньківської, на яку тоді виходила Павленківська площа, що була значно більшою, ніж сучасний Павленківський парк.

Павленківська парафія українізувалася другою в Полтаві (після парафії Воскресенської церкви), вже в 1920-му році. Вона була найбільшою в Полтаві.
Радянська влада закрила церкву біля 1935 року. Через деякий час церква була зірвана вибухівкою, а перед Другою світовою війною знесений і цвинтар східніше від неї.

В роки німецької окупації (1941/1943 рік)  в будинку колишньої церковно-приходської школи було відкрито службу Української автокефальної   церкви. У 1945 році і ця будівля була відібрана владою (під один із будинків школи №5).

На початку 1950-х років на Павленківській площі посадили парк, а на місці церкви встановили літній кінотеатр і естраду (причому сцена естради установлена на місці вівтаря колишньої церкви). Дивіться виконану мною реконструкцію: