Хто така Софія Скліфосовська?

Він був не тільки видатним лікарем, але й видатним підприємцем-аграрієм,  садівником. У 1880-х / 1890-х роках він купував ці землі біля Полтави у поміщиків, які не могли господарювати по старому, й створив у Яківцях і на Тарновщині зразкове товарне підприємство (багатогалузеву економію), до якої входили декілька ферм (молочна, з розведення племінних коней і свиней),  сад,  виноградник, хмільник з обладнанням для виробництва пива, цегельний завод і багато іншого. Але після другого інсульту в 1900 році змушений був переписати майно на дружину, яка не гірше за нього справлялася  з господарством.

Батько  Софії  - статський радник, викладач училища правознавства в Санкт-Петербурзі в 1848-1863 роках Alexander Cölestin (Олександр Іванович) von Schilder-Schuldner (1813-1879); мати - Katharina Alexandrine von Schilder-Schuldner (1830-1918), уроджена von Hamm, теж аристократичного роду.
У цій родині, крім Софії (Sophia-Anna), були ще син Eduard Cölestin (Eдуард Олександрович) von Schilder-Schuldner (1858-1906) - учений-юрист, член Санкт-Петербурзької судової палати; Olga Wilhelmina von Schilder-Schuldner (в заміжжі - Ольга Олександрівна Ріккер, 1854-1928, дружина Карла Леопольдовича Ріккера, 1833-1895, відомого петербурзького видавця медичної літератури), та Іда Олександрівна Schildner-Schuldner (її доля нам невідома).
Брат батька - генерал-лейтенант Юрій (Георгій) Іванович (Йоганнович) Шільдер-фон-Шульдер - командувач російської армії в війні на Балканах (1877-1878 рр.) з Османською імперією. У цій війні, до речі, брали участь хірург Микола Скліфосовський і його дружина - племінниця командувача, - Софія, яка допомогала чоловікові.
Ні­мецька за походженням і лютеранська за ві­росповіданням родина Шільдер-фон-Шульднер відома в Російській імперії з ХVIII сто­ліття. Очевидно, ця дворянська родина є потомками німецьких лицарів, які створили свої держави-"Ордени" в східній Балтії. Мали невеликий маєток у тодішній Вітебській губернії (у наш час - територія Латвії; не збереглося навіть його слідів). У цей маєток до родичів мачуха віддала дітей лікаря від першого шлюбу (1, 4 і 5 років).
Про обставини другого шлюбу Миколи Скліфосовського із Софією Олександрівною Шільдер-фон-Шульднер існує більше легенд, ніж достовірних відомостей. Єдина версія від біографів: пі­сля смерті першої дружини Софія була гувернанткою його трьох малолітніх дітей ще в Києві (1870 р.). Але маємо великі сумніви в цьому. Бо їй на той час було 18 років. І... не дуже схоже, щоб гувернантка залишила дітей на родичів, а не доглядала за ними сама.

Другий шлюб укладений біля 1873 року. 
Софія Олек­сандрівна була людиною освіченою, любила музику й живопис (як і Микола Васильо­вич).Супроводжувала хірурга на Балканські війни 1876-1878 років. Узимку жила з родиною в Москві, потім – у Петербурзі, влі­тку – в Яківцях. 
У свою чергу, в 1906 році подарувала 122 га із цих земель наймолодшій доньці Тамарі, в заміжжі -  Терській (тепер це західна частина Полтавського дендропарку і села Ближні Яківці – аж до Шведської Могили, включаючи "дачі" - колишній поміщицький будинок Петра Тарновського, який М.Скліфосовський купив у 1896 р.).
Софія Олександрівна спочатку досить жорстко управляла своєю економію, часом використовуючи безкоштовну працю в'язнів пол­тавської тюрми (за що селяни – працівники економії влаштували бунти), але пізніше вже платила найманим робітникам добре.

Софія була матір'ю 6-ти дітей, спільних із Миколою Скліфосовським, та мачухою 3-х його дітей від першого шлюбу. На жаль, 5 рідних дітей померли в дитинстві чи ранній юності, а 6-та - наймолодша донька Тамара народила сина, доля якого нам невідома (останні відомості про Дмитра Олександровича Терського є станом на 1916 рік). 
Із 9 дітей Миколи Скліфосовського тільки Ольга (1865-1960) дожила до глибокої старості. Але й із її 5-ти дітей своїх дітей мала тільки наймолодша, Наталія. І то тільки тому, що виїхала закордон. Зараз прапраправнуки М.Скліфосовського живуть у Шотландії і носять прізвище Біркетт. Правнучка Скліфосовських - Купава Біркетт померла в 2011 р., проживши 97 літ.

Була головою Полтавського Дамського комітету «Червоного Хреста». Виділила землю під будинок для інвалідів і сиріт на «Шведській Могилі». Супроводжувала в ньому царя Миколу ІІ під час його візиту в 1909 році.

21 серпня 1914 р. в Сампсонівському храмі на Полі Полтавської битви Софія Скліфосовська була приєднана до православ’я через миропомазання.

Станом на 1918 рік у її власності залишалося 550 га землі й 46 цегляних господарських споруд. Вона намагалася все це продати у власність Полтави за 120 000 рублів (і таке рішення, в принципі, було прийняте на засідання Полтавської міської думи 25 травня 1918 року). Але реалізувати рішення не вдалося у зв’язку зі швидкими змінами політичної ситуації в місті й державі.

На той час вдова лікаря Скліфосовського вже була серйозно хворою, й по­требувала догляду (найбільш достовірна версія – хворіла на цукровий діабет і його наслідком став некроз пальців ніг). Очевидно, з цим пов’язаний приїзд на постійне проживання із Петрограду до Полтави влітку 1917 року родини її доньки Тамари Миколаївни Терської (1888-1919), яка доглядатиме за матір’ю до останнього свого і її дня....

Мати й донька вбиті анархістсько-бандитським загоном Бибика 4 жовтня 1919 р. у своєму будинку помістя «Яківці». 8 жовтня 1919 р. харківська га­зета «Голос Півдня» надрукувала некролог про поховання 7 жовтня на тери­торії свого маєтку 67-річної вдови професора Скліфосовського та його дочки (відомо­сті про конкретне місце поховання не збереглися, але за переказами – у завчасно підготовленому склепі, біля склепу чоловіка). А 19 жовтня газета «Пол­тавский день» повідомила про панахиду за С.О. Скліфосовською та Т.М.Терською в Архієрейському домі об 11 годині 20 жовтня. 
Нагадаємо, що Полтава від кінця липня до початку грудня 1919 р. була окупована "російсь­кою добровольчою армією", але на території краю бі­льшовицькі та анархістські партизани й загони селян-повс­танців діяли дуже активно, декілька разів нападаючи на місто, грабуючи й убиваючи його мешканців.

Шукаємо спонсорів для її видання достатнім тиражем (від тиражу залежить ціна видання, а значить і доступність для читачів).

Зв'язатися з керівником авторського колективу можна через одну із адміністрованих ним краєзнавчих груп у фейсбуці, або через особисте повідомлення.