Розмір тексту

Половки - приклад топонімічного курйозу

Назва житлового масиву "ПОЛОВКИ" є історичним та філологічним курйозом (анекдотичним результатом нерозуміння походження цієї назви). Чому – йтиметься далі. Це далеко не поодинокий приклад того, як географічні назви та назви вулиць виникають унаслідок анекдотичних ситуацій. Іноді такі анекдоти породжувалися фантазіями пересічних мешканців (у нас люблять вигадувати пояснення тому, чого не знають), а іноді навіть тими, хто не мав би фантазувати.

Назви, народжені внаслідок анекдотичних казусів, у більшості випадків, можуть далі існувати. ЯКЩО вони не суперечать законодавству. Зокрема, Законам України, які коротко йменують «Про декомунізацію» (2016), «Про деколонізацію топонімії» (2023) та «Про застосування української мови як державної» (2019). А назва вказаного житлового масиву "Половки" якраз і потребує об’єктивного аналізу на предмет відповідності вимогам цих Законів.

Декомунізація і деколонізація - це імперативна вимога ЗАКОНІВ. Всі топоніми й геоніми, які підпадають під вимоги Закону мають бути перейменовані. Чи це назва  балки, чи  містка, чи мікрорайону!

А тепер – по суті: Звідки взялася назва «ПОЛОВКИ»?

Відразу ж зазначу: розглядати вигадані версії (міфи й казки, які так полюбляють окремі пересічні полтавці й полтавки), ми не будемо, оскільки для них немає документальних підстав. Та й не хочеться згадувати всує людей, які ці міфи поширювали. Бо комусь із них +\- 90, а хтось вже пішов засвіти.

«Вул. 1-ша імені Половки», «Вул. ім. І.Половки» - такі записи назви читаємо в документах 1930-х…1950-х років. Пізніше десь у бюрократичній машині «ім. І.» хтось вирішив вважати зайвим, і виключив із назви вулиці. Таким був загальний тренд.
Отже, вулиця ім. І.Половки з 1930-х років існувала в межах Юрово-Некрасівки, яка до 1929 року офіційно вважалася передмістям Полтави. Але й до офіційного приєднання колишнього хутора Юрівка і робітничого селища Нєкрасово до Полтави ця територія де-факто розглядалося як передмістя, але в складі Полтави (як видно із перепису населення 1926 року). Так от: за переписом 1926 року в Юрівці офіційних назв вулиць НЕ БУЛО взагалі. Але очевидно, як і скрізь, були неофіційні (народні) назви кутків чи вулиць.
На старовинному плані Полтави й околиць (1798 року) одне із верхів’їв Пушкарівської балки в межах нинішньої Юрівки підписане, як Коновалівська балка. Хто був той Коновал чи Коновал(ов) - відомостей знайти не вдалося. Швидше за все, першопоселенець чи землевласник. Так от: ця вулиця Коновалівська й отримала офіційну назву «…ім. Половки». У 1930-х / 1960-х роках вона починалася від вул. Ю.Коцюбинського і упиралася в тодішню вулицю Головка (йшла паралельно до залізниці). На плані Полтави 1932 року ця вулиця вже позначена:

Фрагмент плану 1932 року, з аннесеною вул. ПолОвки.

Із 1929 року, після офіційного приєднання колишніх передмість до Полтави, почалося офіційне найменування вулиць і провулків (свідчення тому – матеріали перепису мешканців до місцевих виборів 1930-го року). Якраз у 1928-1929 роках пройшла всесоюзна кампанія виявлення і вшанування колишніх партизанів та підпільників, які в 1917-1920-х років загинули в боротьбі за радянську владу. За розпорядженням із Москви, на їхню честь мали бути названі колгоспи, підприємства, вулиці й провулки. Навіть уявити собі не можна, що в кінці 1920-х та в 1930-х роках якась вулиця могла бути названа НЕ «на честь борця за радянську владу»! Тож вулиці на Юрівці «імені Половки», «імені Глаголя», «імені А.Головка» тощо - безумовно належать саме до цієї категорії.

 Але архівні документи за другу половину 1920-х – 1930-ті роки втрачені (частково – внаслідок чисельних більшовицьких «чисток» архівів, а більшою мірою – в 1941-1943 роках, коли архів із Полтави не був повністю евакуйований, і місцеве населення та окупанти вільно брали бОмаги на розпал печей). Тому архівні документи, в яких було б зареєстроване перейменування, не збереглися. Про те, що воно майже зі 100%-ю вірогідністю було більшовицьким, можемо судити тільки в контексті подій того часу. Ні мені, ні архівістам-попередникам не вдалося знайти жодної об’єктивної інформації про І.ПолОвку. ПолОвка (з наголосом на другий склад) – не таке вже й рідкісне українське прізвище. Мав знайомого – професора геології ПолОвку, і добре знаю праці професора-метеоролога ПоловкА (очевидно, що прізвище другого - ПоловкО, – похідне від ПолОвки).

Непрямим свідченням того, що ця вулиця названа в честь комуніста, свідчить її перейменування під час німецької окупації на вулицю Юрівську. Тоді ще пам’ятали справжнє походження назви.

Ще в 1988 році тоді студентка-історик, а зараз – шановна вчена-архіваріус Краєзнавчого музею Світлана Яковенко (тепер – Капко) на основі власних досліджень опублікувала з колегою статтю в полтавській газеті, яка містить один спогад, і один документ:
- «За свідченням корінної полтавки Любові Михайлівни Голікової, у роки встановлення радянської влади жив у Полтаві активіст-більшовик Половок чи Половка, виступи котрого пам’ятають старожили. У 1919 році його закатували денікінці, а в 1936 році іменем Половка було названо одну з вулиць на Юрівці, а в 1970-х - мікрорайону, який пізніше стали називати Половками»;
- Молоді дослідниці виявили в одній із садиб документ зв 1936 рік про перейменування вул. Коновалівської на вул. Половка. Єдине, з чим не згоден: у 1930-му році нова назва ВЖЕ була (про це незаперечно свідчать матеріали до виборів кінця 1930-го року).

Із назвою вулиці на Юрівці більш-менш розібралися.
А тепер – про курйоз: як назва невеликої вулиці на Юрівці трансформувалася в назву новобудови – великого житлового масиву, який будували на території тодішньої Супрунівської сільради, й тільки в 1984 році офіційно приєднали до міста Полтави?

Хто запропонував цю назву мікрорайону на початку 1970-х – невідомо (проект готували й узгоджували ще починаючи з 1962 року). Очевидно, ця назва з'явилася тоді, коли недовга вулиця імені І(вана) ПолОвки на Юрівці була продовжена до новобудови цього мікрорайону. Чому продовжили цю вулицю за межі тодішнього міста і назвали так мікрорайон – хіба тодішніх керівників міста слід запитати. Очевидно тому, що назва вулиці через Юрівку, якою їздили на новобудову, комусь запала в душу. Впевнений, що той, хто запропонував назву цього мікрорайону, не відав – звідки взялася назва вулиці ПолОвки .
Як ствержує місцевий житель Анатолій Рябуха: «Вулиця Половки ще в 1974 році закінчувалась біля Нафтобази й вулиці Яблунева і впиралася в садок радгоспу Шевченка. Тільки в кінці 1975 та на початку 1976 вона була прорізана через садок, а також через селище Рябухи (було знято декілька будинків по вулиці Польова) - до повороту від залізничного переїзду (тепер шляхопровід, що збудований у1978 р.). І тільки потім понад селищем Рябухи пролягла вулиця Великотирнівська до Пушкарівки – зупинки «Бібліотека». А в 1984 році дорога продовжена до Шилівки (до мікрорайону Сади)». За проектом, у новому житловому масиві мало проживати 75-80 тис. жителів (що більше кількості населення середнього міста – Лубен чи Миргорода). Але остання черга мікрорайону, яка передбачала повне знесення садиб колишнього села Пушкарівка, так і не була завершена.
Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 21 вересня 1984 року: "Включити житловий масив Половки площею 529 гектарів до складу території міста Полтави» (опубліковано у виданні «Відомості Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки», 02 жовтня 1984 року. № 40. С. 914).

Філологічний же казус полягає в тому, що прізвище ПолОвка (наголос на другому О) безпідставно трансформували у "ПоловкИ". Бо для слуху українця (який легко адаптовує і переінакшує незрозумілі географічні назви) вул. / мкрн "ПоловкИ" з наголосом на останньому складі звучить більш звично, ніж "вул. / мкрн. ПолОвки".

Стверджую (на підставі опрацювання архівних і великої кількості картографічних матеріалів): НІКОЛИ НЕ ІСНУВАЛО на тому місці хутора чи села з назвою «Половки».

Отже, висновки:

1)Поселення (хутора, села, урочища) з назвою «Половки» на місці сучасного житлового району ніколи не існувало. Якщо десь у публікаціях Ви на таке й натрапляли, то знайте: це є неправдою.

2) Більша частина земель сучасного житлового масиву у кінці XVIII – XIX століття належала дрібним землевласникам села Пушкарівка, а також поміщицької родини Щербакових / Абази, родини Дьякових і дрібних полтавських чиновників. Вони використовували це плоске плато під орні землі (тільки лісові ділянки біля Говтвянчицького яру і в самому яру належали державі, - як лісове урочище «Ігнатьєвскоє»).
Станом на початок 1970-х років ділянка в межах Супрунівської сільради належала великому радгоспу імені Шевченка й використовувалася під сади та поля. Південна частина мікрорайону була під садибами мешканців старовинного села Пушкарівка; крайня східна – села Рябухи (при будівництві частково було знесене Рябухівське кладовище); крайня північно-західна примикала до села Супрунівка, а південно-західна частина - прилегла до села Яр (попередня назва – «Мала Пушкарівка»).

3) Питання – перейменовувати житловий масив «Половки», чи ні, - тепер належить до компетенції обласної влади.
 Завдання дослідників – надати владі для обґрунтованого рішення об’єктивну інформацію. 
Як законослухняний громадянин, прийму будь-яке законне й виважене рішення влади. Для мене не буде трагедією (поразкою), якщо влада вирішить залишити існуючу назву. Але буде дуже прикро, якщо переважна частина мешканців цього мікрорайону й Полтави й надалі буде вірити міфам, а не логіці й фактам. 

Нинішня міська влада навіть від постановки цього питання самоусунулася (і не тільки в цьому). Їхні попередники теж нічого не зробили, щоб унормувати назви історичних районів, мікрорайонів і кутків Полтави, та чинити відповідно до Закону України «Про географічні назви» (2005, в редакції 2023 р.). Влада багатьох обласних центрів цю роботу виконала, й назви всередині міста внесені до Державного реєстру географічних назв.

Полтавська військо-цивільна адміністрація після 28 квітня має вирішити:

- ЧИ ВІДПОВІДАЄ НАЗВА «ПОЛОВКИ» ВИМОГАМ ЗАКОНОДАВСТВА (В ЧАСТИНІ ДЕКОМУНІЗАЦІЇ й ДЕКОЛОНІЗАЦІЇ ТОПОНІМІЇ), й прийняти рішення. Якщо таке рішення не буде прийнято, то тоді з кінця липня 2024 року це питання може розглянути комісія при Українському інституті національної пам’яті. Рішення і обласної, і національної комісій є обов’язковим до виконання, і міський голова (в.о.) має видати відповідне розпорядження. І не тільки з приводу назв мікрорайонів, але й тих вулиць, які ця влада протизаконно не хоче перейменовувати. 

4) Зміна назви житлового масиву НЕ тягне за собою матеріальних наслідків, пов’язаних із цим перейменуванням (бо деякі люди або від нерозуміння, або  під впливом московських ІПСО та бажання "каламутити воду" поширюють чутки саме про таке). Ні в паспортах, ні в будь-яких інших юридичних, у т.ч. правовласницьких документах назви мікрорайону / кутка міста НЕ ЗАПИСУЮТЬ. Тому зміни в документи вносити не потрібно. А ось на карти Полтави, в назви зупинок транспорту їх вносити доведеться (в разі перейменування, звісно).

5) Громадяни, які керують групами в соцмережах мкрн. Половки, провели опитування мешканців стосовно його назви. Їхній результат:


 

Про автора

Леонід Булава

Леонід Булава

Краєзнавець, географ

71
Останні публікації:

Полтавщина:

Наш e-mail:

Телефони редакції: (095) 794-29-25 (098) 385-07-22

Реклама на сайті: (095) 750-18-53

Запропонувати тему