Хутір Андренки біля Диканьки

Природні умови. Перш, ніж перейти до історії заселення краю, декілька фраз - про природу, важливих для розуміння виникнення й існування цього населеного пункту.

Хутір розташований у невеликій «висячій» балочці (хтось називав її "Панасівською"), біля правого схилу річки Середня Говтва. Днище цієї балочки зайняте лісом із вологолюбних дерев і чагарників (верби білої й верб чагарникових, осики, тополі чорної тощо). Цікаво, що спочатку був заселений схил північної експозиції, а вже пізніше - південної. Ліс був і джерелом дров, і будматеріалів, і захистом для струмочка та ставочків на її днищі, і пом'якшував мікроклімат. Тому Андренки згадую як РАЙ. Паралельно до струмочка по сухому днищу балки була прокладена нижня дорога, яка йшла із заходу за схід села. Як же там гарно було влітку! Майже навпроти кожної садиби були копанки, де й коноплі замочували, й білизну прали, і капусту в нижніх частинах городів поливали.

Балочка відкривається у бік заплави (днища) річки Середня Говтва, яке було зайняте, переважно, луками (на лучно-чорноземних слабо-солонцюватих ґрунтах). Остепнені та справжні луки використовували як гарні пасовища (можливо колись - і як сіножаті).

Із трьох сторін село було оточена рівниною, яка колись була зайнята барвистими лучними степами, під якими сформувалися чи не найбагатші в Полтавській області чорноземи типові середньогумусні важкосуглинисті потужні. Дернина від високих трав тут була такою щільною, що її розорали, мабуть, тільки в кінці ХVIII століття, - коли винайшли плуга. А до того століттями степи використовувалися як пасовища. Тут кочували племена і народи, кургани - поховання яких ще недавно було помітно недалеко від Андренок, у бік Шишак.

Отже, в цій місцевості лучно-степові ландшафти вододільних плато поєднуються з лучними ландшафтами заплав і заліснених балок.

Історія. Ми навряд чи довідаємося, коли точно виникли Андренки, як населений пункт... На жаль, детальних карт і описів місцевості того часу немає. Та й більш пізньої інформації теж дуже обмаль (одна з причин - географічне положення цієї території, яка була досить віддаленою від значних поселень - центрів розселення).
Наприкінці 18 століття ця балочка розташовувалася на межі земель Решетилівської, Великобудищанської і Зіньківської сотень. Козаки захоплювали не зайняті до кінця 17 століття землі, засновували в балках зимівники, а пізніше - хутори. Не думаю, щоб вони обійшли увагою такий родючий шматочок землі. Навіть упевнений у цьому. Є відомості, що землями в долині Середньої Говтви володіла Диканська козацька громада. Читав, що й козаки і селяни з Решетилівки просувалися благодатними берегами Говтви на північ. І зовсім уже поруч було козацьке містечко Ковалівка на Зіньківшині.

Походження назви хутора Андренки

Прізвище «Андренко» в 18 столітті було поширеним у Диканьці. Тоді родини володіли клаптиками землі, які тільки вдалося захопити, іноді за 20-30 км від власної садиби. Деякі диканчани теж мали ділянки по Середній Говтві. Так що не виключено, що в балочці якийсь козак Андренко з Диканьки міг заснувати окремий хутір. Ці міркування підтверджують слова полтавського краєзнавця Олександра Панкова про те, що в 1760-х роках існував хутір диканських козаків Андренків на річці Середня Говтва, на відстані 15 верст від Диканьки. («Румянцевський опис» може й містить опис хутора в балочці, але … без карти «Генерального межування» прив’язати його до місцевості тільки за описом важко).

Хутір, як правило, починався із однієї садиби. А біля засновника оселилися й інші родини. Поширеними на хуторі були й інші прізвища – Ставковий (село Ставкове розташоване не так далеко, на Зіньківщині), Федотченко, Дейнека, Ландарь (так до 1943 року називався хутір у балочці нижче Андренок; його спалили німці при відступі, і його вирішили його не відбудовувати). У 19 столітті хутори нерідко змінювали назви. А часто мали однакові чи подібні (що спричинювало плутанину). Часто в довідниках Андренки писали як «Андрєєнкі» тощо. І таких назв поблизу було декілька.

Як би то не було, на картах і в довідниках за 1850-ті / 1860-ті роки хутір існував.

За списком населених місць станом на 1859 рік в казенному хуторі «Андрєєнкі» («Андрєєнков») налічувалося 8 дворів з 49 жителями (24 чоловіки і 25 жінок). Як бачимо з карти, двори розташовувалися тільки по праву сторону від днища балки. Акцентуємо увагу, що хутір був казенним, тобто НЕ кріпосним, і НЕ мав поміщика. Тобто його населяли, в основному, козаки й казенні селени, які платили податок державі (на відміну від Нелюбівки і Дейнеківки, населених кріпаками).

Звернемо також увагу на проходження доріг. Як бачимо, основна дорога йшла північніше Андренок.

Якщо поглянути на карту другої половини ХІХ ст. поділу Полтавської губернії на волості, то побачимо, що біля Андренок сходилися межі декількох із них. Сусідні села Нелюбівка й Сивці належали до Баляснівської волості Полтавського повіту; землі в кілометрі західніше Андренок - до Баранівської волості, а двох-трьох - до Шишацької волості Миргородського повіту. Андренки, Дейнеки, Мороховці (пізніше перейменовані в Ландарі), належали до Зіньківського повіту (3-й стан).

Хрестили, одружували й відспівували жителів Андренків до 1930-х років у Різдвяно-Богородицькій церкві села Василівки (тепер - Гоголевого). Може й для Миколи Гоголя цей хутір став прототипом для своїх повістей....

Після закриття вказаних церков на початку 1930-х років андренківці їздили до церкви в с. Марченки (згоріла на початку 1960-х років).

1900 рік. Андренки в списку хуторів, які відносили до Середньоговтвянського сільського товариства Орданівської волості Зіньківського повіту Полтавської губернії. На всі хутори (Ярехівка, Гусарівка, Чернещина, Дейнеки, Коротківка, Курбалівка та інші) був один староста.

1912 рік. Андренки, Дейнеки, Чернещина належали до Орданівської волості Зіньківського повіту. У 1912 році в Андренках жило 184 людини. Нелюбівка і Дейнеківка належали до Баляснівської волості Полтавського повіту.

В 1923 році всі перелічені населені пункти увійшли до складу Балясненського району Полтавської губернії, а після його розформування, в 1926 році - до Диканського району Полтавської округи.

За переписом 1926 року на хуторі Андренки було 56 приватних господарств, в яких мешкало267 жителів. Орієнтовно така ж кількість садиб і людей була і перед війною, станом на 1941 рік.

На хуторі Ландарів 1926 році було 10 хат і мешкало 54 людей. Як уже було сказано, після спалення німцями в 1943 році цей хутір не відбудовували.

Хутір Шевченки(інакше – Киргизівка) за переписом 1926 року мав 18 хат і 85 жителів. Після війни його теж не відбудували. В 1960-1980-х роках слідами від тих хуторів залишалися хіба що ставки, в яких купалися андренківці.

У другій половині 1929 року в Андренках був створений колгосп «Трудовик», який очолив Андренко Сава Семенович.

Колгоспний двір до війни і після війни до початку 1960-х років розташовувався в західній околиці села, між двома улоговинами, з яких починалася балочка. Там був млин, корівник, свинарник, конюшня, комора, кузня, клуб.

На початок війни тільки частина чоловіків працездатного віку була призвана в червону армію. Значна ж частина пережила окупацію, працювала на «господарчому дворі», створеному замість колгоспу окупаційною владою. Був у селі і староста (Яків). Частину людей (переважно жінок) окупанти забрали на роботи в Німеччину.

При відступі німецькі війська спалили село (крім декількох хат під залізом, у т.ч. старости). Населення погнали до Дніпра – на будівництво оборонних рубежів. Але наступ радянської армії був таким стрімким, що люди зупинилися на півдорозі. Жінки й діти повернулися на хутір, а чоловіків забрали в армію. Декілька років люди жили в землянках, а з другої половини 1940-х років почали відбудовувати хати (дещо ближче до дороги, порівняно з тим, як вони стояли до спалення).

У 1950 році всі колгоспи Нелюбівки, Дейнеківки, Андренок, Сивців об’єднали в єдиний колгосп імені Фрунзе (який проіснував до 2001 року).

У першій половині 1960-х років ближче до колишнього хутора Ландарі побудували новий бригадний двір (корівник, конюшню, водонапірну башту, яка й досі стоїть), а також будинок клубу; в кінці 1960-х – дерев’яний магазинчик з підвалом. У бригаді було також три польові ланки.

Але від середини 1970-х років поселення почало швидко занепадати. Хоч ще стояло 30 хат і жило біля 100 людей. Звичайно і в 1950/1960-х роках люди, особливо – молодь, досить часто залишали село, їхали на «Цілину», на підприємства Полтави, чи на навчання. Але особливо швидко занепад хутора розпочався після того, як доярок перевели на тваринницьку ферму в Нелюбівку. Ще біля півтора десятка років замість корівника діяла кролеферма, після неї – пташина ферма (качки і гуси). Був закритий клуб (його використовували для розміщення улітку працівниць, які приїжджали із Закарпаття на прополку буряків, а також для солдатів, яких залучали на вивезення урожаю з колгоспу). У другій половині 1980-х років закрили і магазин (час від часу завозячи хліб автолавкою).

На середину 2010-х років, зі смертю декількох останніх жителів-пенсіонерів, населений пункт фактично припинив існування.

Але його колишні жителі дуже любили свій хутірець за його природну і людську красу. Декілька разів влаштовувалися свята села (востаннє – в 2013 році), привозили на зустріч дітей, онуків і правнуків.

Запрошуємо на презентацію фільму «Андренки» (автор – краєзнавець Ярослав Єнко) о 13:00 10 січня 2024 року в Полтавській обласній бібліотеці імені І.П.Котляревського, 4-й поверх (зупинка транспорту «Краєзнавчий музей / будинок побуту»).
ФБ-група села: 

https://www.facebook.com/groups/1399367230251487