Каплиця Юрія-Переможця (Зіньківська,16)

Передісторія й історія зведення каплиці.

У червні 1909 року в Полтаві відбувалися урочистості з нагоди 200-річчя Полтавської битви. В заходах взяла участь і делегація виборних селян від Полтавської губернії. Їхній табір розмістили на південному краю поля цієї битви. Там же перед ними виступив імператор Микола ІІ, який прибув на урочистості.

Ця земля на той час належала вихідцеві із давнього Павленківського козацького роду Петрові Власовичу Божку (його батько був старостою Покровської церкви на Павленках, і за побудову її споруди із цегли в 1903 р. отримав від царя звання почесного спадкового громадянина). Цю землю П.Божко надав у тимчасову оренду, а пізніше ділянку під каплицю продав місту по 60 рублів за квадратний сажень. 

Громадськість міста вирішила увічнити цю подію спорудженням меморіальної каплиці. Для цього у 1910 році Полтавське губернське земство оголосило творчий конкурс на проектування каплиці. В умовах конкурсу (у числі 44 часопису "Зодчий" від 31 жовтня 1910 р.) було наголошено на викорис­танні «малоросійського» стилю, себто українського модерну. На конкурс запрошувалися відомі архітектори і творча молодь, студенти Петербур­зького інституту цивільних інженерів, члени гуртка любителів української архітек­тури. Комісія суддів архітектурного конкурсу складалася з шанованих членів суспі­льства: губернський предводитель дворянства, князь М. Щербатов, гласний Ф. Ме­льников, гласний, інженер М. Боярський, київські архітектори В. Городецький і О. Кобелєв.

1 березня 1911 року оголосили результати конкурсу, а в числі 19 часопису "Зодчий" від 8 травня 1911 р. були опубліковані проекти-переможці конкурсу. Першу премію отримав проект С. П. Іванова, другу – Ігоря  Кальбуса, третю – Олексія  Лінника. Каплиця була споруджена на вул. Зіньківській (1911-1914 pp.) за проектом тоді студента І. А. Кальбуса - уродженця м.Ромни, сина естонця-лютеранина, який на той час проживав у Полтаві, в домі відомого громадського діяча Бужинського. Є версія   причетності Кальбуса  до проекту й побудови Вознесенської церкви на Кобищанах. Земство надало перевагу проектові Кальбуса ще й тому, що студент (який через бідність не міг завершити навчання), за невеликі гроші, згодився довести його до завершення.

І.А. Кальбус був не тільки автором проекту каплиці, але й виконавцем робіт із її спорудження (яке сильно затягувалося, тому він вчасно не отримав диплом інженера).

26.06.1914 р. каплиця була  відкрита. 
Будівля мурована, баштоподібна, квад­ратна у плані, з двосвітловим просто­ром в інтер’єрі. Каплиця встановлена на дво­ступінчастому гранітному стило­баті, ос­новний об’єм увінчується полі­гональ­ними щипцями. Внутрішній про­стір ка­плиці перекрито сферичним залі­зобе­тонним куполом, що знаходиться між цегляними щипцями стін. На купол спи­рається залізобетонний барабан. Наме­товий шоломоподібний купол був вкри­тий позолоченими мідними лис­тами. Увінчувала споруду главка з ажу­рним хрестом. Барабан під нею був по­мере­жаним підкарнизною лиштвою, складе­ною з кольорових плиток поді­бно до плахти у шаховому порядку.  Цегляні стіни були обличковані керамічною пли­ткою, прикрашені трикутними по­лив'яними плитками, майоліковими вставками, квітчастими композиціями типу «вазон» біля наріжних кутів.     

      Окрасою будівлі є монументальні майолікові художні панно на щипцях фасадів: обабіч чотирьох порталів – вісім панно «Вазон»; на західному щи­пці – панно «Спас з янголами» (Христос сидить на троні, біля його ніг два коліноп­реклонені янголи, що склали руки на грудях. Ця сцена замінила передбачене в прое­кті зображення зустрічі царя з селянами); на північному та південному щипцях – панно «Шестикрилі серафими» (пара серафимів з переплетеними крилами); на схід­ному щипці – панно «Вазон з деревом життя».  Панно виконані в Опішні за екскізами й під керівництвом Юрія Лебіщака.

 Рожевий колір граніту стилобату й обли­цювання нижньої частини, барвисті керамі­чні плитки і майолікові орнаме­нти на стінах, мозаїчна підлога, надфронтонні розписи та золочена покрівля створю­вали яскравий об­раз споруди, яка поєднала традиції народної архітектури з ідеями українського архітекту­рного стилю, а також мотивами північноро­сійської архітектури. Саме це поєд­нання стилів надає будівлі унікальності та особли­вої виразності. Невеличка за розмі­рами вона водночас монументальна і тенді­тна, статична й стрімка