Червоний Шлях.

Розпочинаю оформлення зібраних раніше матеріалів у нову книгу - ілюстрований довідник про історичні райони, мікрорайони й кутки Полтави.

Розпочну з трьох "проблемних" районів: Червоний Шлях, Половки, Вороніна.

"Проблемні", бо формально їх потрібно б давно перейменовувати (відповідно до вимог декомунізаційного і деколонізаційного законів).
 "Проблемні" - бо серед мешканців цих районів (і не тільки) навіть постановка питання викликала шквал демагогічних заяв, образ і навіть погроз. На жаль, і керманичі мікрорайону  "Червоний Шлях" та деякі депутати закликають не виконувати вимоги Законів України про декомунізацію та деколонізацію топоніміки.

Здорова психічно людина за своє природою має відчувати свою правоту й самоповагу. Але дуже часто це намагання перетворюється на нездорове. Бо для самооправдання вигадуються міфи й легенди, які агресивно заміщають у свідомості реальність.

Останнє бачимо з комуністичними топонімами.

Селище залізничників "Червоний Шлях" було зведене на незаселеній до того ділянці Монастирської Гори.

Це був один із проектів комуністичного будівництва. І в цьому немає нічого поганого, бо після революції населення Полтави зросло майже удвічі (селяни кидали свої хати й масово перебиралися до міста; а ще на початку 1920-х відбулося масове переміщення населення із голодних російських губерній у Полтаву, де життя було, все ж, ситнішим).

У кінці 1925 року на Монастирській горі виділено 52 десятини  пустуючої землі для  будівництва робітничого селища залізничників. У 1926 році будівництво розпочали (далеко не всього селища, а лише його "зразкової" частини - Першої і Другої вулиць). У тому ж 1926 році новобудова отримала назву "Червоний Шлях". На той час слово  "червоний" (від червоного кольору більшовицького прапора) - використовувався скрізь і всюди. Виходив журнал "Червоний Шлях"; поруч, на Яківцях, на місці садиби Скліфосовських, організували радгосп "Червоний плугатар". 
"Червоний Шлях" - це назва, яка одночасно вказує і на професію (шляховик), і на протидію релігії (поруч ще діяв монастир), і на червоний (кривавий) більшовицький шлях у побудові  нового суспільства.
 У 1935/1936 роках уклали новий проект розширення "Червоного Шляху", але до 1941 року не встигли завершили його будівництво. 
У 1941-1943 роках селище дуже постраждало і від бомбардувань (спочатку німецькою, а з липня 1943 року - радянською авіацією). На відміну від більшої частини Полтави, 21-22 вересня 1943 року тут відбувалися безпосередні зіткнення німецьких і радянських військ.

Після війни мікрорайон розширювався з різною інтерсивністю, й нинішніх контурів набрав тільки на межі ХХ - ХХІ століть.

Щоб б порадив "червоношляхетним" протестантам?

- Просто визнати, що до середини 1920-х селища не існувало, і воно створене за радянських часів, унаслідок реалізації декількох проектв забудови. І що його назва таки - це один із прикладів комуністичної риторики.

А визнавши цей очевидний факт - рухатися далі.
Може й погодитися на назву мкрн. "Шляхетний" :)

Ніколи не був фанатиком, і носієм ідеї "До основанья...". Бо в радянські часи побудовано чи не більшу частину мікрорайонів Полтави. Це факт, і з ним ніхто не сперечається (тільки дехто стверджує: от якби не комуністи, то нічого б не було побудовано. Неначебто в усьому світі за 80 років НЕкомуністи нічого не побудували в своїх країнах. Але так людей виховували: що ВСЕ робиться тільки під керівництвом КПРС.... І воно глибоко засіло в мізках, та передається дітям, внукам і правнукам).

Багатьом, хто не хоче змінювати радянсько-російську свідомість, саме під гаслами "руйнуєте побудоване комуністами" вигідно клеймити всіх, хто намагається донести до них історичну правду, в усіх її вимірах.

- Цілком згоден із тим, що нинішні покоління мешканців селища не асоціюють його назву з більшовицькою риторикою 1920-х /1930-х років. Зокрема тому, що навряд чи в селищі проживає багато його старожилів, чи потомків першопоселенців 1920-х. Тому НЕОДНОРАЗОВО закликав актив мікрорайону до зустрічі для розмови. Але чомусь відповіді не отримував. А жаль. Взаємопорозуміння і компроміс - то конструктивно. Вперта міфотворчість і конфронтація - деструктивні.

Отже, робітниче селище "Червоний Шлях" почали будувати  в 1926 році, як складову частину міста Полтави, на експропрійованих радянською владою монастирських землях. 
Як окреме поселення воно раніше не існувало.

У 1920-х роках радянська влада масово будувала на експропрійованих у землевлаників землях робітничі селища (це - назви частин міста, які збереглася досьогодні).

Крім Червоного Шляху, прикладами колишніх робітничих селищ є Ельяшевичі (нині - Ляхівка), Нєкрасово (нині - частина Юрівки), Лісок, частково - Климівка, а також селище Майське (тепер район колишнього ПТК), Зіньківське селище (район Зіньківського переїзду), Божківське селище (тепер неформально називається "Район Училища зв'язку"), селище за Київським вокзалом та інші.