Розмір тексту

#ТАРАПУНЬКА: версії походження назви струмка

Тарапунька – ряд струмків у ярах Павленківської балкової системи в Полтаві, які зливаються в один під західним схилом Монастирської гори. В наш час він впадає до Ворскли в районі "Зеленого острова".

У письмових джерелах про Полтаву гідронім «Тарапунька» трапляється з другої половини XVII століття. Нижче ми викладаємо 9-10 версій походження назви (з коментарями: акцентуючи увагу на найбільш ймовірних і пояснюючи, чому інші є менш вірогідними).

«Тарапуньками» називали не тільки ці, але й інші струмки в Полтаві - наприклад той, який протікає Бойковим яром. А Є.Капчинська називала «Південною Тарапунькою» навіть струмок, що тече Мазурівським яром (хоч історичні докази цьому нам невідомі). Тобто для мешканців Полтави «Тарапунька» - це не скільки назва конкретного струмка, стільки термін загальний, що означає річечку взагалі (як і термін «Рудька»).

Назва «Тарапунька» не є унікальною тільки для Полтави, і це важливо для пояснення її походження. На Полтавщині є ще 5 Тарапуньок або близькі до неї назви: біля с. Микільське поблизу Полтави; в селищі Опішня, басейн Ворскли (трапляється в публікаціях її назва як «Тарапулька»); протока Тарапунька неподалік сіл Кибинці й Шарківщина на Миргородщині; в селах Великі Будища (притока р. Грунь) та Римарівка колишнього Гадяцького району, басейн Псла (Тарапунка). Поблизу північних меж Полтавщини, біля с. Ладьки в Роменському районі Сумської області, - історичної Полтавщини, - є річечка Тарапуня (ще писали назву цієї річечки як Тарапунья). За повідомленням Д.Деркача, невеликий струмок під назвою Тарапунька протікав ще відносно недавно й у с.Більськ Котелевської громади.

І окремо, біля міста Кам’янки Черкаської області є притока р. Тясмин – річечка Тарапунка або Тарапутка (тече й через урочище Тарапун, яке належить до Холодноярських лісів).

А ще далі, на сучасних картах Кубані (етнічних українських землях) є річечки Тарапанка і Суха Тарапанка — притоки Бейсуга.

Розпочнемо зі статті кубанського краєзнавця Євгенія Сидорова [] про останню назву, оскільки вона дає уявлення про трансформацію гідроніму за відносно короткий проміжок часу: «На старих картах назву цієї річки писали у такому вигляді: Торопянка, Торопанка (в першій половині ХІХ ст.), а вже в другій половині ХІХ – на самому початку ХХ століття писали: Тарапянка, Тарапянька, Тарпанка, Тарпянка. На картах 1920-х років назва вказана: р.Тарапянка, а при укладанні карт 1930-х/1950-х років закріпили спотворену назву: Тарапанка. Отже, наведений історичний ряд зміни гідроніму демонструє, що первинною була назва Торопянка — швидка, кваплива річка».

Не виключено, що ця назва була перенесена на Кубань переселенцями з Полтавщини в кінці ХVIII – на початку ХІХ століть, і спочатку носила назву Торопунька, а в подальшому назва була спочатку зрусифікована укладачами карти на Торопянка, і далі пройшла етапи спотворення до Тарапанка.

Поки що залишимо на опісля аналіз гідроніму з Черкащини, бо його походження може бути й інакшим, ніж Тарапуньки / Тарапунки / Тарапуні / Тарапульки з Полтавщини.

1) Ця версія походження гідроніму Тарапунька здається нам найбільш ймовірною. Історик Полтави М.В. Лятошинський пояснює походження назви від давньоукраїнського розмовного «торопитися» – поспішати, в сенсі: «швидко текти». Отже, первинна назва річечки – Торопунька. А вже пізніше відбулася трансформація з –о на –а, й у вимові, публікаціях і на картах закріпилася назва Тарапунька (за аналогією з кубанською Торопянкою).

Цю версію, як основну, підтримують у публікації Юрій Шаповал і Станіслав Шаповал: «Вірогідно, що цей гідронім утворився на основі словотворчого елементу тороп (в укр. лексиці – торопун, торопець, торопчій, торопко, тощо, в рос. „торопиться” – спішити). До словотворчої основи тороп був долучений український словотворчий елемент -ун в значенні „он, он то, он та, он той”: тороп+ун – торопун, внаслідок чого утворилася форма гідроніму із значенням „он той, що спішить”. До утвореної форми гідроніму була долучена флексія -я, яка утворила форму гідроніму жіночого роду з тим же значенням: торопун+я – торопуня. В свою чергу, з часом, на місце флексії -я був долучений український вказівний урізаний займенник ка (яка): торопунь+ка – торопунька, із залишковим пом’якшенням на місці вилученої флексії -я. Реконструкція значення гідроніму Торопунька може бути слідуючою: „он (то) річка, яка спішить, швидко тече”. Сучасна форма гідроніму Тарапунька виникла внаслідок російського впливу, російської вимови гідроніму Торопунька (рос. „торопиться” – тарапітца) у полтавському регіоні». Тобто назва є прикладом полтавського суржика. Плюс до того ж, у ХІХ столітті публікації й карти виконувалися російською.

У словникові російської мови Володимира Даля знаходимо: «Торопленье, торопь» – спех, поспешность, суета …; «торопливый» - слишком скорый, спешливый, … скороспешный [т.4 ,с.385].

• Який недолік має перша версія пояснення назви?

- Її противники пишуть, що Тарапунька – це рівнинна річка, і її течія не така вже й швидка, «тороплива», як у гірських річок. Але так знається нам, - людям, яким є з чим порівнювати. Для жителів Полтавської рівнини струмки були швидкоплинною течією, які «торопилися» від джерел у витоці – донизу.

• Чому ми бачимо перший варіант назви найбільш ймовірним? Бо вважаємо, що гідронім має місцеве походження назви через його локалізацію, переважно, на території Полтавщини з її характерною говіркою, а також через те, що назва, в цілому, відповідає «норову» цієї річечки.

Тарапунька в дендропарку, біля селища Тарновщина, навесні

2) Друга версія пов’язує походження назви з переселенцями із Польщі чи українських земель (Прикарпаття), якими Польща володіла ще до 1569 року (у цей рік обманом відібрала в Литви землі й на Лівобережжі Дніпра).

У словнику Бориса Грінченка знаходимо дещо інше пояснення слова «Торопи́тися», а саме: пугаться (лякатися), робѣть (ніяковіти).

— «Чого він торопиться, оцей тороплений кінь?».

Вважаємо, що тут Б.Грінченко пояснює аналог російського «торопеть» (воно є в словникові В.Даля, після пояснення змісту слова «торопить»).

Це пояснення в словникові Б.Грінченка дещо перекликається з другою версією походження гідроніму «Тарапунька» (на наш погляд, вона поступається першій, оскільки не пояснює поширення назви на Полтавській рівнині, та все ж певний зв’язок із першою версією, все ж, прослідковується).

Краєзнавець Володимир Халимон у газетній статті поширює версію про походження гідроніма «Тарапунька» від слова «тарапати» («тарапата»).

Тарапа́та — діалектне слово, що означає: «колотнеча, халепа, клопіт, шум, гриміння» [Етимологічний словник, т.5 с.520]. Існує також вираз: «потрапити в тарапату (тарапати)» — тобто «опинитися в скрутному, безвихідному становищі; потрапити в біду».

— «Ох, а ми за нинішніми пригодами й тарапатами здорово-таки запізнилися на обід, — скрикнув Тоньо» (Іван Франко, III, 1950, 362).

Слово «tarapata» Google-перекладач з польської мови на українську подає як «біда».

Прибічники цієї версії вважають, що назва потрапила в першій половині XVII століття з переселенцями до Полтави із Прикарпаття або самої Польщі, з якими також пов’язують ще й назву Мазурівського яру (Мазурівки).

Чому така «катастрофічна» назва присвоєна струмкові?

- Прихильники цієї версії розмірковують, що під час танення снігів чи сильних дощів річка могла «робити біду, клопіт, шуміти-гриміти», розливаючись і руйнуючи. Мешканці старших поколінь пам'ятають, як ще 50 і більше років тому Тарапунька розливалася так, що діти з протилежного схилу Чамариного яру й Дальніх Павленок не могли певний час добратися до школи, а жителі вулиці Лугової плавили по своєму обійстю на човнах.

Володимир Халимон розмірковує, що місцеві жителі, все ж, частіше називали річку ласкаво — Taрапушка, Тарапатенька, а згодом і Тарапунька.

Ну ... якось ця лагідність не тулиться до біди - "тарапати".

Нам ця версія не імпонує, оскільки не пояснює: чому назва з таким складним походженням з’явилася не тільки в Полтаві, але й в іншим місцях, де балки не мають такого нахилу днища й розмірів, як Павленківська (а то й взагалі протікають по низовинній заболоченій місцевості). Та й немає гідронімів із подібними назвами ні в Польщі, ні на заході України.

Між іншим, найближче за звучанням до назви "Тарапунька" є слово Тарапанк (տառապանք) – вірменською мовою «мука, страждання». До «тарапати» / «біди» це слово близьке. Приклад для тих, хто шукає співзвучність гідроніму з іншомовними словами й іноді доходить до абсурду.

3) Третя версія будується на ось цій тезі зі словника Б.Грінченка:

- Тарапунька, ки, ж. Раст. Cucurbita Pepo Var Citriformis. [Т. 4., С. 247].

Цей варіант потребує пояснення й уточнення. Слово «тараку́тка» чи "таракуцька", що має румунське (молдавське) походження, в українській мові трансформувалося на «тарапунька». І знову таки – гра слів (близьких за звучанням), як і в попередньому випадкові, яка навряд чи пояснює походження гідроніму.

Тараку́тка / тарапунька – «сулія з гарбуза». Очевидно, мова йде про рослину із родини гарбузових – лагенарію (Lagenaria siceraria), — пляшковий гарбуз або тикву, яку використовували для виготовлення ємкостей у степових місцинах (де бракувало деревини). Колись тикву після очищення та висушування використовували як ємність для збереження харчів (олії, солі, крупи, насіння) та як посуд. Ця рослина і вироби з неї давно відомі на території України. Але якось пов’язати цей предмет із річкою – проблематично. Бо це не рослина річкових чи балкових низин, і не дикоросла (введена в с.-г. культуру, походить із Африки). До речі тиква – українська назва цієї рослини (тому що дехто сприймає його як русизм, – неправильне використання слова «гарбуз»).

4) А тепер повернемося до річечки Тарапунка / Тарапутка в урочищі Тарапун, яке належить до Холодноярських лісів біля міста Кам’янки Черкаської області (притоки р. Тясмин). Ця місцевість кам’яниста, й назва може мати інше походження – від слова «тарапан». Тарапан – слово з тюркських мов (у т.ч. кримсько-татарської), й означає кам’яне чи дерев’яне корито, в якому давлять (топчуть) виноград; тобто давильня для винограду. Ну … погодьтеся, що для полтавських Тарапуньок аналогія дуже віддалена. А ось для черкаської Тарапунки / Тарапутки, в руслі якої є кам’яні заглибини, схожі на тапаран, ймовірність більша. Дехто вважає, що татарське «тарапан» могло трансформуватися в українське «тарапун» / Тарапунька. До речі, прізвища Тарапун, Тарапан, Тарапанов не рідкісні (рідко – Тарапунько).

5) Неодноразово доводилося читати публікації з версією, що Тарапунька – то трансформована народною етимологією назва струмка тюркськими мовами: Карапулька → Тарапулька → Торопунька → Тарапунька.

Для довідки: Карапу́лька — ліва притока річки Лугань, басейн Дону. В перекладі словосполучення «кара пулька» – «чорний порох». Дуже відомим є слово «карапуля», «карапулька» — зменшувально-ласкальне від слова «карапуз» (дитинча), теж тюркського походження.

Вірогідність такої трансформації існує, але її важко довести прикладами. Десь, та й залишилася б початкова назва на Полтавщині. Але ні, наведений приклад Карапульки зі сходу України є одиничним.

6) У брошурі дослідника-аматора Валентина Стецюка “Сліди прадавнього населення України в топоніміці” читаємо, що назву невеличкої річки Тарапунька можна вважати іранського походження (сарматського чи аланського) і перекласти як “Чорний гриб”, бо в усіх іранських мовах tar(a)означає “чорний”, а pongo, ponka, fank - будь-який маленький круглий предмет (наприклад, озерця на днищі балки).

Відомо, що в Поворколлі до Х ст. н.е. племена – носії північно-іранських мов, контактували зі слов’янами. Але, на наше переконання, гідроніми невеликих водотоків навряд чи в нашому краї зберігаються так довго (на відміну від гідронімів більших водотоків), оскільки між Х і XVII століттями плинність складу населення не дозволяла їх зберегти.

Та й за змістом ця версія виглядає непереконливою.

7) Філолог Костянтин Миколайович Тищенко у статті «Слід чингізидів у топонімії Лівобережжя» пов’язував назву річечки Тарапунька зі словом «тарапун», але толком не пояснює його походження (чи то аланського, чи то давньомонгольського, чи уйгурського), з натяком, що то – «голова».

А філолог Юрій Карпенко виводить слово, як наслідок видозміни імен Фарафон – Ферапонт (Грецьке: therapon , род. п. therapontos — слуга.) – Терапонт – Тарапун (звідси – Тарапунька) – як приклад субституційних змін канонічних особових імен із звуком -ф в українській мові.

Ми схиляємося до версії М.В. Лятошинського (Торопунька - Тарапунька). Причому, «Тарапуньками» називали й інші струмки в Полтаві. Але з метою уникнення неоднозначності, пропонуємо гідронім застосовувати тільки для назви струмків на днищі балок Павленківської ерозійної системи в Полтаві.

Посилання на це джерело й автора при використанні обов'язкові!

Тарапунька в Чамариному ярі (колишнє передмістя Павленки)

Про автора

Леонід Булава

Леонід Булава

Краєзнавець, географ

74
Останні публікації:

Полтавщина:

Наш e-mail:

Телефони редакції: (095) 794-29-25 (098) 385-07-22

Реклама на сайті: (095) 750-18-53

Запропонувати тему