П.А. ФОН-ГАРНІЄР: біографія, родина

Народився П.А. Фон-Гарнієр 1(13) грудня 1864 року в місті Катеринославі Російської імперії (тепер – місто Дніпро). У різних документах прізвище його і його рідних писалося з деякими  відмінностями: Гарньє, Гарньєр, Гарнієр. У дореволюційних друкованих джерелах [1] прізвище писалося повністю як «фон-Гарнієр» чи «Фон-Гарнієр» (за його автографом – Paul vоn-Garnier), а в довідниках Полтави початку ХХ століття розпочиналося на букву «Ф».

Про батька П.А. Фон-Гарнієра – Антона Амандовича Фон-Гарнієра,  відомо  з «Формулярного списку про службу» від 1883 р. [14]. Згідно цього документа, Антон Амандович Фон-Гарнієр народився в 1830 році (за іншими даними – в 1828), походив із іноземних дворян  римо-католиків (підданих Прусського королівства). За традицією, в Російській імперії дворянство європейських монархій визнавалося і зберігалося за їхніми носіями. Але у родословних книгах дворян Катеринославської й Чернігівської губерній цього роду немає. Це означає, що по батьківській лінії рід не мав маєтків (земельних дач), і його слід віднести до служивого дворянства. 

Проведені генеалогічні розвідки (за різними джерелами) свідчать, що уродженець невеликого поселення Langendorf у Верхній Сілезії, яке входило в кінці ХVIII століття до складу королівства Пруссія (зараз – на території Польщі: село Wielowieś  в Сілезькому воєводстві) – Аманд фон Гарнієр (Amand von Garnier, 1795-†1861) – батько Антона Фон-Гарнієра (і дід П.А. Фон-Гарнієра), у першій половині 1830-х років виїхав із Сілезії в Росію разом із родиною (синами Антоном і Ніколаєм). Спочатку він був на службі у князів Кочубеїв у Диканьці неподалік від Полтави, а потім управителем маєтку великого князя Михайла Миколайовича в селі Грушівка (Скадовський район Херсонської області), де очевидно й помер [17]. 

Графського титулу в цієї лінії Гарнієрів не було (не підтверджується жодним із джерел). У Верхній Сілезії відома родина фон Гарньє-Турава, яка з 1841 р. отримала титул графів. Та Аманд Фон-Гарнієр до цієї лінії не належав (це його далекий родич по іншій лінії). Дворяни von Garnier є в списку прусського дворянства, але без графського титулу (один із них – німецький генерал-кавалерист часів Першої світової війни – Отто фон Гарнієр, якого в Полтаві дехто безпідставно асоціював із П.А. Фон-Гарнієром). 

Внучка П.А. Фон-Гарнієра  Вікторія Олександрівна в мемуарах указала, що предки її діда походили з міста Безансон у Франції [5]. Цей родинний переказ, в цілому,  підтверджується: предки Гарнієрів (Гарньє) орієнтовно до початку ХVIII століття жили у Франції (перший відомий предок – Жан-Батіст де Гарньє, 1650-1729). Одна із ліній родини, як  вже було вказано, переселилася в Сілезію. Засновником цієї лінії був дід Антона Фон-Гарнієра (прадід Павла Антоновича Фон-Гарнієра) – Антон Андреас Йозеф Валентін фон Гарнієр (1754-1837, Langendorf). 

Прізвище Фон-Гарнієр в джерелах ХІХ - початку ХХ століть трапляється і в Україні, у т.ч. серед лікарів. Це – потомки Аманда Фон-Гарнієра.

Освіту Антон Фон-Гарнієр отримав у Катеринославській губернській гімназії в 1846 році. У 1857 році прийняв російське підданство в Павлоградському земському суді Катеринославської губернії. У 1857 р. вступив у перший шлюб. У 1862 році наказом міністра фінансів Російської імперії призначений старшим ревізором Акцизного управління в Катеринославі. Аналогічну посаду він посідав і в Чернігові, куди, очевидно, переїхав у кінці 1860-х, взявши другий шлюб. Станом на 1883 рік мав чин колезького асесора (присвоєний за вислугу років у 1881 році), що орієнтовно відповідає військовому званню капітана чи майора. На 1883 рік в сумі отримував 1000 рублів окладу й 1400 рублів інших  прибутків за рік. Зважаючи на чисельність родини, за таким доходом її не можна віднести до багатої, швидше – типової для чиновника середньої ланки.

У 1876 році за добросовісну службу був нагороджений орденом Святого Станіслава ІІІ-го ступеня. Такий чин та нагорода давали право і на особисте дворянство. Помер А.А. Фон-Гарнієр на початку ХХ століття (1910?)  в Чернігові.

Антон Фон-Гарнієр у першому шлюбі (1857 р.) з Александріною Ловат мав трьох дітей: Дмитра (1860), Миколу (1862) і Павла (1864, народився в Катеринославі). Їхня мати була православною, як і всі діти від першого шлюбу. Вона померла в кінці 1860-х років. Отже, П.А. Фон-Гарнієр, не дивлячись на етнічне німецьке походження батька, був православним, а значить за тогочасними правилами міг вважатися  росіянином (про що й читаємо в біографічній згадці про нього в емігрантських джерелах).

Від другого шлюбу з прусською підданою лютеранського віросповідання Амалією Мартинівною мав теж трьох синів: Аманда (1871-1934), Гуго або Георгія (1872-), Антона (1875-) і доньку Вікторію  (1882-). Як і чоловік, друга дружина після шлюбу і діти від неї були записані в римсько-католицьке віросповідання. Всі сини записані дворянами (отже, дворянство Фон-Гарнієрів було спадковим).

Відомо, що обох старших братів П.А. Фон-Гарнієра  арештовували за революційну діяльність. Дмитро Антонович навіть не встиг через це закінчити навчання в чернігівській гімназії й у 1879 році був висланий на поселення в Архангельську губернію, а пізніше в Пензу. Микола Антонович у 1883 році вступив на медичний факультет Київського університету, в 1884 році брав участь у студентських заворушеннях, був заарештований. Але очевидно, закінчив університет і працював за фахом, оскільки в 1914 році мобілізований до армії як лікар-дерматолог. Відомий революціонер, а потім – чекіст  Олександр Миколайович Гарнієр (1896-1921) – його син. До 2016 року іменем останнього була названа вулиця в містечку Корюківка на Чернігівщині.

Але повернемося до біографії Павла Антоновича  Фон-Гарнієра. Він, як і брат Микола, закінчив  гімназію в Чернігові і вступив на медичний факультет Харківського університету. Студентські роки давалися Павлові нелегко. Навчаючись, ще мусив і працювати, проте грошей все одно не вистачало. Часом цілий день доводилося перебиватися шматком хліба та пучком редиски – писав він онуці Вікторії в 1942 році [5]. 

Перебуваючи в еміграції, Павло Антонович розповідав архімандриту Рильського монастиря Климентові, що будучи ще студентом, брав участь у рятувальній операції людей з поїзда, в якому перебувала й царська сім’я – імператор Олександр ІІІ і його син, майбутній імператор Микола ІІ. Поїзд зазнав аварії південніше Харкова в 1888 році, біля станції Борки (нинішнього села Першотравневе Зміївського району) [16]. Із цього повідомлення попередні біографи П.А. Фон-Гарнієра роблять висновок про протекцію Миколи ІІ лікареві, який допоміг царській родині. Але джерел підтвердження самого факту і міркування про протекцію ми не знайшли.

У 1891 році П.А. Фон-Гарнієр закінчив університет і отримав диплом лікаря. Відповідно до випусків  «Російського медичного списку» на 1895, 1897, 1900 і 1902 роки, після закінчення навчання принаймні до 1902 року працює молодшим лікарем 212-го Бахчисарайського резервного піхотного батальйону (місце його проживання – Сімферополь). У 1900 році на цій посаді переведений в чин надвірного радника. 

На початку 1890-х Павло Антонович одружується з Євдокією Миколаївною (уродженою Ушаковою), із родини купця й землевласника. У Сімферополі народжуються їхні доньки – Нонна (1893-1971) і Муза (1898-1974).

На початку 1900-х років Євдокія Миколаївна отримує спадок від батька готівкою, а також землі на Донбасі, які родина здавала в оренду для видобутку вугілля (акціонерному товариству Костянтинівських залізопрокатних заводів). В 1916 році родина Фон-Гарнієрів відсудила в цих орендарів понад 43 000 рублів неустойки по договору (щоправда, вже після смерті Євдокії Миколаївни).

У 1903 чи 1904 році переїжджають у Полтаву, де за  гроші дружини купують садибу площею 5 га з готовим будинком 1860-х/1870-х років побудови  (нині – вул. Покровська №38). Після переїзду в Полтаву лікарської практики він не мав, а займався облаштуванням помістям, жив як  рантьє. Про його благочинну діяльність із архівних джерел нічого не відомо.

Стрімко, як для новоприбулого в Полтаву, змінюється і його соціальний статус. Вже в 1905  році П.А. Фон-Гарнієр – гласний Полтавської міської думи на наступні 4 роки (пізніше призначається ще на один термін, до 1913 р.). Виборів гласних, як нині депутатів,  на той час не було, їх призначала із свого кола певна соціальна група, яка мала фінанси й володіла нерухомістю.  Він був членом санітарної ради при міській управі, та членом Товариства любителів мисливства (майже відразу по приїзду); не тільки любителем пополювати, але й інших радощів життя. Він був досить відомою особистістю на Павленках до Першої світової війни. Місцеві жителі називали його «барином» і навіть дещо демонізували. Згадують його німецьку скрупульозність у побуті, охороні помістя. Північна (стара) частина будинку виглядає як місце для комфортного родинного проживання. З південного боку до неї зроблена велика прибудова вже в 1920/1930-х роках.

Але спокійний період життя закінчився з початком Першої світової війни, коли П. Фон-Гарнієр був  мобілізований до армії (бо був військовим лікарем на початку кар’єри). 

Дружина П.Фон-Гарнієра в 1914 році купує по вулиці Олександрівській будинок у К.О.Невіандта (в якому зараз розташовується міський відділ Державної реєстрації актів цивільного стану, вул. Соборності №8). Але невдовзі Євдокія Миколаївна помирає. Павло Антонович  ще раз одружився (ми не маємо інформації про другу дружину; знаємо тільки її ініціали:  Н.С. Фон-Гарнієр).

У 1920 р. його будинки конфісковано більшовицькою владою (нині в його колишньому помісті по вул. Покровська №38 розташований Полтавський обласний центр технічної творчості учнівської молоді). На той час  П. Фон-Гарнієр служив в російській білогвардійській армії Денікіна, яка вела боротьбу і проти Української Народної Республіки, і проти більшовиків. Його доньки також служили в армії Денікіна  медсестрами.  Восени 1920 року П. Фон-Гарнієр захворів тифом і був евакуйований до Константинополя. 

Доньки ж біля двох років перебували в Криму (Сімферополі), де, очевидно, в них залишалися родичі по материнській лінії, а в 1922 році повернулися в Полтаву, жили по вул. Покровській (Войкова) №33. У цьому будинку донька Нонна з чоловіком А.Савицьким прожили до вересня 1943 року. У 1938-1941 роках медсестра Нонна Савицька була два рази під арештом, у т.ч. за переписку з батьком-емігрантом [7, 12, 13]. Після війни родина Савицьких жила в місті Дрогобич, де й закінчився їхній життєвий шлях.

Друга донька П.А. Фон-Гарнієра – Муза Павлівна (1898-1974), теж медсестра, вийшла заміж за сина колишнього полтавського чиновника, етнічного німця – Олександра Міц, і прожила в його домі по вул. Покровській №53 до кінця життя (за виключенням 1942-1945 років, коли родина була вивезена до Німеччини) [5]. Родина Міц мала двох доньок – Вікторію  (1928-2011) і Вероніку (1932-2013). 

Правнучка П.А. Фон-Гарнієра і донька Вікторії Міц – Олена Сергіївна Рагуліна, заслужена працівниця культури України, художня керівниця Полтавського центру палацу дитячої та юнацької творчості (спортивно-танцювального центру «Акцент») зберігає родинні фото і документи. Ми їй щиро вдячні за люб’язно надану можливість ознайомитися з цими документами.

Та завершимо розповідь про Павла Антоновича Фон-Гарнієра після евакуації із Новоросійська (за іншими даними – з Криму [3]) в Константинополь у 1920 році. Він певний час перебував у таборі в Галліполі, потім перебрався до Болгарії й станом на осінь 1925 року був складі Алєксєєвского артилерійського дивізіону російської білогвартійської армії під керівництвом генерала М.М.Зінкевича. Із 1932 року оселився в Рильському православному монастирі, й працював там лікарем [2]. Остання інформація від нього отримана родичами в 1944 році (коли він вже перебував на покої, у віці 80 років). Із його листів і листівок можемо судити про нього, як людину скрупульозну, з багатою складною мовою, яка отримує задоволення від нових досить скромних умов життя і продовжує в міру сил працювати. Після 1943 року в монастирі працював вже інший лікар із білоемігрантів. Як відомо, у вересні 1944 року в Болгарію увійшла радянська армія. Монастир діяв до початку 1960-х років, а потім на деякий час був закритий. Наш запит до канцелярії Рильського монастиря щодо долі П.А. Фон-Гарнієра з вересня 1944 року залишився без відповіді. Тому ми поки що не знаємо, де й коли він помер і похоронений.

Отже, життя Павла Антоновича Фон-Гарнієра поділялося на ряд чітко виражених відрізків: 1) раннє дитинство у Катеринославі з матір’ю; 2) шкільне дитинство в сім’ї батька й мачухи в Чернігові; 3) студентська юність у Харкові; 4) початок медичної кар’єри в Таврійській губернії (Криму); 5) цивільне життя «барина» й гласного думи в Полтаві до 1914 року; 6) військового лікаря царської армії у роки Першої світової війни, повернення у її кінці до Полтави; 7) у Військових силах півдня Росії (денікінській армії) в 1919-1920 роках; 8) життя в еміграції з 1920 року.

У 2016 році вулиця Менжинського була перейменована на вулицю Графа фон Гарнієра (у числі 108 інших назв вулиць) [8]. Таке рішення, зумовило негативну реакцію від товариства «Просвіта» [4], та від відомого історика В.Я. Ревегука [10].  Згідно розпорядження міськвиконкому, назва вулиці має бути змінена (оскільки особа П.А.Фон-Гарнієра не відповідає вимогам Закону України 2012 року  «Про присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій» та Закону 2023 року про деколонізацію назв).

Джерела:

1. Алфавитный указатель к Справочным книжкам и Адрес-календарям Полтавской губернии. «Ф».   - Фон-Гарниер Павел Антонов.: 1907 – пол. 23, 24, 107; 1908 – пол. 26, 90, 119; 1909 – пол. 26; 1910 – пол. 34  // http://histpol.pl.ua/ru/?option=com_content&view=article&id=11700
2. Белоэмигранты в Болгарии. Воспоминания / Под ред. В.В.Чумаченко, П.В.Чумаченко, С.А.Рожкова. М.: Новые печатные технологии; Синержи, 2013. 794 с. (С. 313 – о П.А. фон-Гарниере)  https://elan-kazak.org/sites/default/files/IMAGES/ARHIV/emigrant/chumachenko-/chumachenko-.pdf
3. Волков С.В. База участников белого движения. С.91(Гарниер Павел Антонович) // http://swolkov.org/2_baza_beloe_dvizhenie/pdf/Uchastniki_Belogo_dvizhenia_v_Rossii_04-G.pdf
4. Грицун Роман. «Ляп декомунізаторів». У Полтаві одну з вулиць назвали в честь російського білогвардійця. 26.05.2016 // https://tribuna.pl.ua/news/lyap-dekomunizatoriv-u-poltavi-odnu-z-vulits-nazvali-v-chest-rosijskogo-bilogvardijtsya/
5. Миц Виктория Александровна. Был у него когда-то край родной // Дорога длиною в жизнь. Часть 1. [Немецкая евангелическо-лютеранская община города Полтавы]. – Полтава, 2004.  С.17-27.
6. Павленки (Історичний район Полтави) https://www.facebook.com/groups/193759971716837/?ref=bookmarks(теги: Покровська і Гарнієра вулиці).
7. Передерій Л. Лікар фон Гарнієр, якому належало кілька будинків у Полтаві, був вигнанцем і помер у монастирі в Болгарії  // Вечірня Полтава. 2016. 20 квітня. - С. 10-11.
8. Про перейменування топонімічних назв, демонтаж меморіальних дощок та зображень комуністичної символіки у місті Полтаві. Розпорядження голови Полтавської обласної державної адміністрації 20.05.2016 № 207 //  http://www.adm-pl.gov.ua/sites/default/files/207-2016.pdf
9. Петиція№93 про перейменування вулиці Жовтневої вулицю графа Фон-Гарнієра у м. Полтава. Окара Михайло Йосипович. Опублікована 21.04.2016 р.https://old.petition.rada-poltava.gov.ua/petition/view?id=113
10. Ревегук Віктор. Декомунізація по-полтавському: імена героїв радянського тоталітаризму змінили героями царської Росії (роздуми краєзнавця - історика) // Інтернет-видання «Полтавщина», 26 вересня 2016 року. https://poltava.to/news/40165/
11. Розум Олександр. 20 апреля 2016 г.https://www.facebook.com/groups/119182775138989/search/?query=%D0%93%D0%B0%D1%80%D0%BD%D1%96%D1%94%D1%80&epa=SEARCH_BOX
12. Сезин Сергей Юрьевич. Дочь генерала (о Н.П.Савицкой, урожденной фон-Гарниер) // http://samlib.ru/s/sezin_s_j/dochgenerala.shtml
13. Справа №5767 УГБ Полтавського УНКВС за звинуваченням Савицької Нонни Павлівни в злочині, передбаченому ст. 54, пункт 10 КК УРСР. 1938-1939 рр.
14. Формулярный список о службе старшего ревизора управления акцизными сборами Черниговской губернии коллежского асессора  Антона Амандовича Фон-Гарниера, 7 августа 1883 года (Особистий архів О.С.Рагуліної).
15. Фон-Гарнієра А.П. садиба.

https://www.facebook.com/search/posts/?q=%D0%9E%D0%BA%D0%B0%D1%80%D0%B0%20%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE&epa=SERP_TAB

1. Холодюк Анатолий Григорьевич. Болгарский архимандрит Климент  Рильский // https://proza.ru/2018/03/03/1869.
2. Genealogisches Handbuch der adeligen Häuser. Adeligen Häuser B Band VII. 1965. S. 75, 79, 81-82.