2-га черга перейменувань вулиць Полтави: ПОЛІТИКИ.

1 група геонімів: ПОЛІТИКИ (назви, "недоДЕкомунізовані" в 2016 році).

У 2016 році тодішня місцева влада не тільки не виконала вимоги Закону про декомунізацію, а й навпаки - назвала декілька вулиць на честь діячів, щодо яких у статті 3, пункт 6 названого Закону вказано:
6. Забороняється присвоювати юридичним особам та об’єктам права власності імена або псевдоніми осіб, які обіймали керівні посади у комуністичній партії (посаду секретаря районного комітету і вище), вищих органах влади та управління СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних або автономних радянських республік....

 Анатолія Кукоби вулиця.
До 2016 року носила назву вул. Пролетарська;
до 1930-го - Ново-Ніколаєвська.
Одна із найстаріших в історичному районі Полтави - Подолі.

Кукоба Анатолій Тихонович (1948-2011) — міський голова Полтави (1990-2006). Секретар Полтавського міськкому КПУ наприкінці 1980-х років. Відношення населення  Полтави є дуже неоднозначним і до результатів його діяльності, й до способу перейменування попередньої назви на його честь. Вулиця має бути перейменованою згідно з Законом «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів …», 2016 р., що не передбачає винятків. Закон потрібно виконувати - подобається це комусь, чи ні. 
Родина Анатолія Тихоновича теж мала б зрозуміти: його імені краще забезпечити покій. Скасування назви вулиці не заперечує інші форми меморіалізації особи: є два пам'ятники йому. Є книги, є спогади.

Від групи експертів була пропозиція перейменувати на вул. Подільську.

Лідова вулиця (в центральній частині Полтави).
Колишні назви вулиці: Ново-Кременчуцька; недовго носила назву Просвітянська.

Лідов Петро Олександрович (1906-1944) – військовий кореспондент газети "Правда". Перейменувати як названу на честь кореспондента головного органу більшовицької партії, який випадково загинув у Полтаві. Вшанування відбулося не за подвиг, а за посаду - журналіста головної партійної газети СРСР.
Його могила в Полтаві вже є меморіалізованою (охороняється як пам'ятка).

• Два із декількох варіантів можливої нової назви:
  Вулиця  «Просвіти». У 1918 –  1921 роках ця вулиця була осередком української національної освіти і просвітництва. У будинку №9/12  діяв Учительський інститут, перейменований у 1919 році на Педагогічний. Його директор Олекса Левитський був одночасно й керівником полтавської «Просвіти»; тут розташовувався  її керівний орган. Під керівництвом О.А. Левитського, зусиллями інших діячів «Просвіти», був відкритий Історико-філологічний факультет, який у 1919 р. ненадовго, але став Полтавським університетом (його ліквідувала в серпня 1919 року російська окупаційна влада, а в квітні 1921 р. радянська влада об’єднала факультет з педінститутом у Полтавський інститут народної освіти, який діяв до 1930 року). Полтавська "Просвіта" видавала україномовні книги, підручники, займалася українізацією освіти. Але в 1922/1923 рр. була розгромлена радянською владою.
  Вул.  Олекси Левитського. Левитський Олекса Августинович (1872 – 1947). У 1895 році закінчив історико-філологічний факультет Новоросійського університету (Одеса). Працював учителем гімназій, земських шкіл (у 1896-98 у с. Рибці). Другий директор Полтавського учительського інституту, викладач педагогіки та української мови (09.1917-08.1919), голова товариства «Просвіта» у Полтаві (з 10.1917), перший декан історико-філологічного факультету (09.1918-08.1919), ініціатор і фактичний керівник Українського Університету в Полтаві.

Півненка вулиця (район Полтави  "Рогізна").
Колишній провулок Мокрий.

Із 1920-х років провулок (тепер – вулиця), носить ім’я полтавського  залізничника, який у 1918 році загинув біля станції Якимівка, захищаючи радянську владу. Пропонується перейменувати, оскільки цей геонім втратив актуальність, прославляє особу (навіть без імені), що боролася за встановлення комуністичного режиму.

Один із запропонованих нами варіантів нової назви: Стефана Таранушенка вулиця. Професор Стефан Андрійович Таранушенко (1889-1976) – доктор мистецтвознавства, видатний знавець української старовинної архітектури, музейник, учасник пам’яткоохоронного руху. Завдяки його 5 тис. фото, ми знаємо, як виглядали в 1920-х роках цивільні  будівлі й церкви (у т.ч. пізніше знищені), зокрема, в Полтаві й на Полтавщині. Директор музею українського мистецтва в Харкові. У 1933 р. заарештований «за український націоналізм». Після відбуття 3-х років у концтаборі, йому дозволили повернутися в Україну тільки після смерті сталіна. 

Полόвки вулиця.
(До 1930-х років - вул. Коновалівська, в межах приміського села Юрівка).

Названа в 1920-х роках на честь більшовика І. Полόвки, розстріляного денікінцями (судячи з публікацій у пресі 1980-х років).  Достеменна інформація про цю особу відсутня в архівах.

Запропонований варіант нової назви (попередньо отримав підтримку громадськості): Чумацький Шлях вулиця. Ця протяжна вулиця  чимось нагадує Чумацький Шлях – тривалу подорож за сіллю, рибою тощо, який тягнувся чи не від Балтійського до Чорного моря. Одна із його гілок проходила  і Полтавою. Тож пропонована назва є романтично-історичною.

Сакко вулиця. Колишня Петропавлівська (до кінця 1920-х рр.).

Сакко Нікола (1891-1927) – північноамериканський робітник-анархіст італійського походження. Разом з Бартоломео Ванцетті був засуджений на смертну кару. Цей об’єкт топоніміки є яскравим втіленням радянської практики пропаганди. Не комуніст, але, як писали більшовики, "класово близький".

Запропонований ще навесні 2022 року Захисниками України варіант нової назви: Охтирський шлях вулиця  –  на честь захисників Охтирки, які не дали просунутися російським загарбникам на територію Полтавської області.

Степана Кондратенка вулиця.
До 1965 року - Привокзальна площа (біля Київського вокзалу).

Кондратенко Степан Федорович (1906-1942) – секретар Полтавського підпільного обкому КП(б)У. Вважаємо, що вшанування відбулося тільки завдячуючи посаді секретаря Полтавського підпільного обкому КП(б)У, який не спромігся організувати партизанського руху на Полтавщині. Перейменувати на підставі законодавства про декомунізацію. Його могила вже меморіалізована (охороняється як пам'ятка, Законом).

Найоптимальніший варіант нової назви - вулиця  Київська. 
Оскільки розташована біля Київського вокзалу.

Федора Моргуна вулиця. Історичний район - Німецька Колонія.
До 1920-х років - вулиця Кірочна (на ній з 1830-х років діяла німецька лютеранська кірха). До 1999 року називалася вул. Крупської; в 1930-х роках нетривалий час носила ім'я тодішнього наркома освіти УРСР - Затонського.

Моргун Федір Трохимович (1924-2008) – перший секретар Полтавського обкому КПУ (1973-1988), перший голова Державного комітету СРСР з охорони природи, член ЦК КПРС у 1976-1990 р.; після 1991 р. -  письменник, академік Української академії аграрних наук, пропагандист концепції екологічного землеробства ("поле без плуга").
 На його честь у 1999 році вулиця названа прижиттєво, що суперечило й тодішньому законодавству. Назва підлягає перейменуванню відповідно до Закону «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». Цей Закон не передбачає жодних винятків.
І знову ж таки: ніхто не заперечує проти об'єктивної оцінки діяльності Федора Моргуна в книгах і статтях,  пам'яті про нього.

Можливі варіанти нової назви для вул. Федора Моргуна:
Кірочна вул. – повернення історичної назви вулиці, пов’язаної з розташуванням тут лютеранської кірхи – першої культової споруди в «Колонії німецьких фабрикантів» (як офіційно називали цей район, відведений для проживання і виробництва сукна переселенцями із німецьких земель, переважно лютеранської віри).

Родини Волкенштейн вул. Ця родина німецького походження залишила помітний внесок в історії Полтави і країни. 
Олександр Олександрович Волкенштейн (1851, С.-Петербург – 1925, Полтава)  – лікар,  громадський діяч. Виступав за автономію України. Займався правозахисною діяльністю. Один час захоплювався ідеями Л.Толстого. Через знайомство з О.Волкенштейном у Полтаву перебралися В.Короленко, М.Скліфосовський,  Г.Мясоєдов та інші діячі російської науки і культури. Його смерть вже за радянських часів зумовила траур в усій Полтаві. Його перша дружина Людмила Олександрівна була відомою діячкою народницького руху.  Після її висилки на Сахалін чоловік поїхав із нею. Внук – Сергій Сергійович Волкенштейн (1900, Полтава – 1977, Москва), виховувався в родині доньки М.В. Скліфосовського. Герой Радянського Союзу, генерал-майор артилерії, учасник вигнання німецьких окупантів із Полтавщини, викладач.

Яценка вулиця.  Історичний район Полтави -  "Сінна площа".
До 1965 року мала назву: провулок Київський.

Яценко Григорій Федотович (1910-1942) – із 1931 р.  на комсомольській і партійній роботі; заступник редактора газети "Більшовик Полтавщини", секретар підпільного обкому КП(б)У, загинув унаслідок карального рейду окупантів на території Гадяцького району в січні 1942 року. Його вшанування в політичній кампанії до 20-річя Перемоги відбулося тільки завдячуючи посаді секретаря Полтавського підпільного обкому КП(б)У, який не спромігся організувати партизанського руху на Полтавщині. Могила Г.Ф.Яценка меморіалізована -  у числі пам'яток, що підлягають охороні. Вважаємо, що цього відзначення цілком достатньо.

Можливі варіанти нової назви для вул. Яценка - на честь одного із діячів українського національно-визвольного руху рубежу 1910-1920-х років.

Вулиця Йосипа Гофмана (яка з 1968 по 2016 рік носила ім'я Володимира Затонського, як у 1930-х - нинішня вулиця Федора Моргуна),  НЕ включена до перейменування, і залишається в резерві (можливо в майбутньому - на честь одного із загиблих Захисників України).
Цю назву пролобіював у 2016 році колишній міський голова Полтави п.Матковський.
Гофман Йосип Давидович  (1925-2015) – учасник Другої світової війни (1942-1945),  був присутнім на Нюрнберзькому процесі, як охоронець  прокурора від СРСР СРСР Руденка. Після війни – політпрацівник. Очолював ветеранську організацію Єврейської общини Полтави, був директором її правління, автором книг і статей у єврейській пресі.