Вулиця на честь видатного педагога Полтави

Ким же був Павло Голобородько? Нижче –  біографічний нарис укладений автором цієї статті.

ГОЛОБОРОДЬКО Павло Григорович (1881 – після 1930), – учитель, директор гімназії  й  школи на Павленках, громадський діяч.

Закінчив кадетський корпус і Дерптський (Юрьєвський, Тартуський) університет. Був викладачем реального училища в Катеринославі (нині – м. Дніпро).

У 1912 році закінчив у Санкт-Петербурзі при військовому окрузі педагогічні курси з підготовки кандидатів на вчительські посади в кадетських корпусах і призначений на посаду викладача історії Полтавського Петровського кадетського корпусу. На початку 1916 року мав чин надвірного радника. 

Після Лютневої  революції 1917 року П.Голобородько бере активну участь у роботі українських учительських громадських організацій. У кінці того ж року товариство «Просвіта» і козацька громада передмістя Полтави Павленки добилося відкриття української гімназії, як закладу середньої освіти. Активним учасником її створення і єдиним директором був П.Г. Голобородько. Після загибелі влітку 1918 року першого міністра освіти УНР І.М. Стешенка, гімназію назвали його ім’ям. 

 У журналістських публікаціях набуло поширення твердження, що гімназія розташовувалася в будинку по Павленківській площі №6. Насправді ж вона розташовувалася у двоповерховому будинку колишньої дворянської богадільні на Павленках по вулиці Бокова №17 (зараз на цьому місці територія Турбомеханічного заводу). Кошти на оренду й утримання школи були виділені земством, а частково зібрані місцевою громадою. У зверненні до Павленківської козачої громади від 13.10.1918 р.  бачимо заклик до викупу землі й побудови власного, пристосованого до навчання і відпочинку дітей будинку  на Павленківській площі (там, де з 1961 р. діє школа №9).

У 1920 році комуністичною владою українська гімназія реорганізована в звичайну "трудову"  школу №5, а П.Г. Голобородько продовжував працювати її завідувачем до літа 1927 року. Проживав із родиною за адресою школи (вул. Бокова №17). У цій же школі-семирічці учителькою працювала його дружина з 1913 р. – Голобородько Людмила Митрофанівна (1879-1927) і її рідна сестра Петренко Наталія (1892 р.н.), а також чимало учителів - українських патріотів (наприклад, батько відомого актора "Тарапуньки" Трохим Тимошенко, філолог Майфет, історик Данішев  та інші).

З 1921 року був членом української громади Свято-Покровської церкви на Павленках. К.І. Товкач, з яким він був у дружніх стосунках, і теж жив на Павленках,  характеризує П.Г.Голобородька як людину філософсько-релігійного світогляду, близьким до толстовського «не спротиву»; далеким від політичної боротьби.

Про школу на Павленках, яку очолював Павло Голобородько і про нього самого  так згадує класик української педагогіки Г.Г. Ващенко: «Це був видатний і талановитий педагог-ентузіаст. Таких же ентузіастів-педагогів він запросив і на учительські посади в свою школу. Остання мала своє особливе, чітко визначене обличчя. В основу навчання і виховання у своїй школі Голобородько поклав ідею естетизму. Школу в Павленках можна з повним правом назвати творчою школою. Навчання і виховання провадились у ній не за прийнятими шабльонами, а за методами, ґрунтовно продуманими педагогами. При цьому Голобородько і його співробітники розумно використовували ідеї західноєвропейської і американської передової педагогіки. Всі ідеї Голобородько переробив відповідно до національних особливостей українського народу і до історичних завдань. Учні виховувались у дусі високого християнського гуманізму на українських національних засадах. Але школа виховувала не тільки учнів, а й доросле населення Павленок».

У другій половині 1920-х років розпочалися репресії проти української інтелігенції й освіти. Над школою повис Дамоклів меч. Фактично він висів над нею й раніше. У червні 1927 р. П.Г. Голобородько був заарештований (на вчительських зборах діяльність Голобородька з колективом була названа контрреволюцією). Його теща О.Г. Петренко подала клопотання, і через два тижні він був звільнений з-під варти. Але змушений був залишити Полтаву й шукати роботу. На півроку влаштувався викладачем Куп’янського педагогічного технікуму. Але 15.03.1928 року знову заарештований і до осені 1930 року перебував під слідством у тюрмі Харкова.  О.Г. Петренко знову й знову  клопотала про його звільнення. 

Про подальшу долю Павла Голобородька поки що довідатися не вдалося. Г.Г.Ващенко писав, що його було заслано на Урал (але ця інформація не достеменна).