14 квітня 2022 р. - 60 років від часу створення ДЕНДРОПАРКУ в Полтаві

Коротка довідка. Офіційна назва: Полтавський міський парк.

Належність до категорії об’єктів і територій природно-заповідного фонду: Парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення (єдиний у Полтаві заповідний об’єкт національного рівня). 

Площа парку = 124,5 га.

Яким органом і коли наданий заповідний статус:
Постановою Державного комітету з охорони природи УРСР №25 від 27 липня 1977 р. (на той час мав назву «Дендропарк на Полі Полтавської битви»).
Нинішній статус затверджено  Постановою Державного комітету УРСР по екології і раціональному природокористуванню №18 від 30 серпня 1990 року.

Чому  цей парк називають дендропарком?

Дендропарк – це об’єкт більш високого рівня заповідності, ніж парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва (за переліком 1990 р.). Дендропарк і планувалося створити (що відобразили в назві при проєктуванні і в заповідному статусі за 1977 р.). Але  в 1990 році цей вищий статус не був затверджений, і парк отримав нинішню офіційну назву.

Назва «дендропарк» – значно коротша і традиційно використовується полтавцями. Отже, «Полтавський дендропарк» – це неофіційна назва цієї території.

Коли  розпочалося створення парку?

Розбудова парку почалася за рішенням виконкому Полтавської міської ради від 04 квітня 1962 року «Про утворення на території міста дендропарку». 

А 13 і 14 квітня 1962 року  три  тисячі полтавців  (учні, студенти, працівники підприємств, установ та організацій) вийшли закладати дендропарк. За два дні на 17 га було посаджено 30 тисяч дерев. Біля насаджень були діжки з водою, з жителі міста поливали кожну рослину. Згодом для поливу з’явився каскад нових ставків (на додаток до давно існуючих). 

Хто був ініціатором створення парку?
Головний архітектор Полтави Лев (Арія Леон, Арьє-Лейб) Семенович Вайнгорт (1912-1994). Впроваджувати плани головного архітектора взялася інженер-дендролог Яніна Яківна Яценко (1926-2016), під керівництвом ландшафтного архітектора Віктора Володимировича Жихарєва. 

З якою метою був створений парк?

Парк був створений з метою «тихого відпочинку» населення. Тому малі архітектурні форми його засновники передбачали створювати зі стовбурів дерев, які засохли. Станом на 1990 рік (коли парк був зданий в експлуатацію), в ньому налічувалося 6 дерев’яних місточків, 8 майданчиків для вогнищ, понад 30 лавочок із дерева, які стояли в місцях активного відвідування людьми.

Провідна ідея планування території при створенні парку:

Жодних споруд і конструкцій із бетону, металу та інших матеріалів у парку не мало бути (в тому числі – покриття стежок штучними матеріалами). Мережа стежок була збережена такою, якою вона була до створення парку. До 1990 року раз на рік здійснювалося їхнє розрівнювання за допомогою грейдера. Всі алеї й дороги парку – прогулянкові; рух транспорту по них був, на думку проєктувальників, неприпустимий.

Якою була територія парку до його закладення в 1962 році?

Парк створений у межах Павленківської балки (на стародавніх картах вона підписана як «Павленський яр»). Балка розпочинається із чотирьох відвершків - ярів, у яких над глиною виклинювалися підземні води й б’ють джерела. Струмочки, що починалися із цих джерел, текли по їх днищах і зливалися в єдиний струмок – Північну або Тарновщинську Тарапуньку, яка текла далі у східному напряму, по дну досить широкої вже балки. На ній створений каскад ставків. Балка і територія дендропарку закінчується там, де струмок круто повертає на південь, і зливається зі струмком, який бере початок біля Дальніх Яківців (далі струмок називають просто Тарапунькою, а долину, по якій він тече – «Здихальним яром»).

Як видно із планів часів Полтавської битви (1709 р.), схили балок були покриті лісом. Залишком кленово-липово-дубового пралісу є Шведський (інакше – Яківчанський) ліс. Його включено до складу дендропарку (хоч на нашу думку, він мав би стати його заповідною зоною з вищим ступенем охорони). Є й менші за розміром ділянки природної лісової рослинності. Але більша частина балки на час закладки штучних лісових насаджень була безлісою й використовувалася як пасовище з деградованими після лісовими луками й лучними степами.

В 1660- х роках у балці були засновані козацькі хутори. На кінець ХVII століття це вже було козацьке село Павленки, з церквою в його центрі. У кінці ХVIIІ століття, після ліквідації автономії України, майже всі землі села стали власницькими (роздані поміщикам із числа колишньої козацької старшини). Більша частина павленківських козаків переселилася в Чамарин яр (з початку ХІХ століття він став йменуватися передмістям Полтави – Павленки, або Ближні Павленки). Найбільшими землевласниками у межах Павленківського яру були поміщики Тарновські (які ведуть початок від полтавського сотника Івана Тарновського). За прізвищем власника, маєток у балці отримав назву «Тарновщина». Зараз Тарновщина (до 1950-х років – хутір Дальні Павленки) – селище в складі Полтави.  

Кому належить територія парку?
Підпорядкований Полтавській міській раді (догляд нині доручено комунальному підприємству «Декоративні культури»); створена також адміністрація парку, хоч не впевнений, що після інсульту його директора п. Шлафера вона працює. І не впевнений, що в її штаті є фахівці - дендрологи й ландшафтні дизайнери.

Дендропарк за шість десятиліть став улюбленим місцем відпочинку населення. На жаль, в останні роки він зазнав техногенного впливу, який був категорично неприйнятним для його засновників. І не зовсім  місцем «тихого відпочинку». А його окремі куточки, на жаль, дуже занедбані.
З точки зору автора, Полтавський міський парк мав би стати одним із ядер Полтавського національного природного парку. Крім нього, в Полтаві й біля неї є ділянки, які теж могли бути б включені до складу національного парку (садиба Мясоєдових, Дослідне поле, агробіостанція ПНПУ, парк коледжу аграрного університету тощо).

Парк спланований за ландшафтним принципом (див план нижче)

Кожна його частина мала бути аналогом певної природної (ландшафтної) зони, з підібраним для цього складом дерев і чагарників.
1) Українська діброва – розташована між західним від вершком балки і древнім Тарновщинським кладовищем. До війни це була південна частина Шведського лісу.

2) Бузковий гай.

3) Долина біля дачі Скліфосовського (колишнього помістя Тарновських), зі ставками, луками й розрідженими невеликими гаями з дерев і чагарників.

4) Шведський (або Яківчанський чи Тамарин) ліс, в якому ростуть занесені до «Червоної книги» рослини.

5) Лісостеп (біля житлової забудови з 1950-х років - «Ближніх Яківців»).
9) Рослинність східноєвропейської тайги на «холодному» затіненому схилі північної експозиції – з березовим і ялиновим лісами; нині перебувають у занедбаному стані.