ПНПУ імені В.Г.Короленка: роздуми після виборів ректора
Нещодавно закінчився другий тур повторних виборів ректора Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка. Переможниця цих виборів - професорка Марина Гриньова поки що приймає привітання, і до реального керівництва цим найстарішим у Полтаві закладом вищої освіти ще не приступила. Тому нижче - роздуми й щодо недавнього минулого закладу, і пресингу, який спостерігаємо стосовно всіх педагогічних працівників.
Чи не найголовніше завдання в освітній сфері – це боротьба з культурою токсичної продуктивності. А ПНПУ імені В.Г.Короленка за останні 9-12 років мав токсичне середовище, яке не сприяло результативності освітньої й наукової діяльності; призвело до витіснення із закладу викладачів, які не могли нормально працювати в цьому нездоровому середовищі.
Як на мене, то головним завданням нового керівництва мала б бути детоксикація освітнього середовища в університеті. Бо мабуть саме зараз, в умовах неймовірного навантаження на викладачів гарним керівником буде не той, хто розставляє навколо себе церберів, які охороняють його особистий спокій. І не підлабузників, які говорять тільки приємне для його вуха. А той, хто поважає і захищає викладачів, бере на себе відповідальність і як може - огороджує їх від зайвої бюрократичної суєти й бюрократів. Бо "навіки переляканий" викладач не може бути ефективним ні в організації освітнього процесу, ні в науковій роботі; навряд чи підготує "не переляканого" педагога.
«Культура токсичної продуктивності» - це ще відносно новий термін, але в нашому суспільстві з радянських часів начхати на людину. Не лише посттоталітарне суспільство не цінує людину, а дуже часто ми не цінуємо і самі себе. Зокрема, робимо те, що не сприяє нашому емоційному та психічному здоров'ю. Найсумніше, що часто вчимо цьому і власних дітей, і здобувачів освіти, і молодих викладачів - моделюючи для них відповідну поведінку. Так відбувається передача естафетної палички «травм поколінь».
Ми запрограмовані на те, щоб зробити якомога більше. Важко, але треба переробити свою свідомість так, щоб у ньому утвердилась проста думка: люди працюють, щоб жити, а не живуть, щоб працювати.
Якщо ви сприймаєте як належне похвалу, на кшталт “викладачі - супергерої”, то ви «годуєте звіра, який вас же й пожирає» і запускаєте механізм власного нещастя. - Таке кажуть там, на Заході, розуміючи необхідність змін в освіті, аби нормалізувати життя викладачів/учителів. Вони пишуть про «токсичну продуктивність праці в освіті» від якої треба негайно відмовлятись.
• Твоя понаднормова робота – це не привід для пошанування, а системна проблема, яка призводить до професійного вигорання педагога.
• Лозунг: «викладання - це все моє життя» є ментально ущербним.
• Настав час припинити розглядати понаднормові роботи (на кшталт т.зв. "виховної) як "ознаку доблесті".
• Перевтома не зробить вас кращим викладачем і вченим. Тож, не треба жертвувати своїм фізичним і психічним здоров'ям. Ви заслуговуєте на баланс між роботою та особистим життям.
• В освіті існує токсична культура в якій перепрацювання асоціюється з хорошим викладачем-виконавцем (їх так любить і заохочує начальство).
• Треба припинити романтизувати шалений темп роботи та стійкість викладачів.
• Якщо в закладі освіти ви робите все можливе і неможливе, це означає, що ви не дбаєте про себе. А якщо ви не піклуєтесь про себе, то незабаром не зможете піклуватися ні про кого.