Розмір тексту

Розхристані думки з приводу і без (шляхи до справжности). 1 част.

міркування стосовно архітектурної самоідентифікації полтавців

повний текст на Google.Docs

Аксіоми

1. Слава ЗСУ  /усе, що ми можемо робити сьогодні (дискутувати, вирішувати, затягувати з рішеннями) можливе тільки завдяки компетентності і самопожертві ЗСУ (і кожного захисника і захисниці)/

2. Полтава була, є і буде /нагадування про гіперболізовану оцінку деяких випадкових моментів в історії поселення/

3. Істина вирішується не більшістю голосів  /про об'єктивність  істини і її непідвладність навіть високопоставленим особам з гучними регаліями/

Мені однаково

Мені однаково чи перейменують вулиці в Полтаві, чи ні. Мені однаково чи перенесуть (чи знесуть) московитські меморіали, чи ні.

Бо у цій війні головне - свідомість. Свідомість кожного з нас. А вона може існувати при будь-якому розкладі вулиць, світильників на них, якості покриття, за будь-яких пам'ятних знаках і т.ін.

Все зло і недоліки сьогодення - коріняться в нашій з вами свідомості. І саме ми винні як в досягненнях, так і в упущеннях, ба більше, у тих страшенних подіях, які супроводжують наш сьогоднішній щоденний побут.

Так Війна прийшла до нас саме завдяки нашій свідомості. 

Зло зрозуміло нашу недолугість і вирішило скористатися цим. 

Звичайно, після 24 лютого 22 - все стало на свої місця (як мені здається). Ми допустили зросійщення свого життя, допустили зросійщення душі і побуту.

У кожного свій рахунок з руzzкім wіром. Хтось просто незадумуючись вчив російську мову з другого класу, та вимушено навчався у вишах суто російською, хтось захопився золотим чи срібним "вєком" віршування, когось привабила поетика прози чи ще якась лиха скотина.

Кожен по різному впустив у себе те, що 24 лютого стало на порозі зеленим чоловічком з автоматом на грудях із заявою, що “Асвабадітєль прішьол”.

Але, незалежно від власного рахунку, вже як рік є об'єктивний світовий рахунок рузміра. 

Головним, що постало після 24.02. вже в категоричній імперативній формі - “убить у сОбі москаля”

Саме це і є головним у боротьбі за свідомість не тільки полтавців і полтавок, а і всього українства (та, навіть, людства). Саме це є дружньою рекомендацією кожному мешканцеві. 

Велика російська культура показала, що ця самоназва абсолютно не відповідає дійсності ні в одному параметрі. В цілому - культура так і не змогла забезпечити підготовку розумно налаштованих особистостей на своїх теренах для критичного ставлення до дійсності. Ба більше, культура дозволила зробити себе зброєю в поневоленні інших культур (чи навіть знищенні). 

Рік війни довів, що вона є культурою на підтанцьовках у фашистського режиму Росії. Особистостей культура не породжує. Якщо там і є якісь виступи, то вони більше пов'язані із проникненням тих особистостей в інші культури, запліднення нерузькими ідеями, і тоді вже, реальний прояв можливо російськомовної особистості.  

Саме ми допустили, що художники можуть возсідати на прапорі України, саме ми допустили, що лідери думок можуть дозволяти собі говорити з нами “удобним для ніх язиком”. 

У цьому винен кожен, своєю терпимістю до будь-яких проявів московського духу (як тепер стало зрозумілим - антагоністичного духу).

Ні, я не закликаю до переходу на українську. Робіть як забажаєте. Але майте на увазі, що це росіяни самі довели всьому світові, що зло, заздрість, ненависть і вбивство говорять саме російською (не тільки мовою, але й культурою).

Тому я пропоную одне, але для кожного: у світі згідно з різними оцінками існує 5-7 тисяч мов. Тому підійде будь-яка, окрім рашистської. Вибір у кожного безмежний. І можливості відкриваються цікавезні. Хто найбільше був заглиблений у рузькомірну дійсність - той має найбільші перспективи розвитку. Але - щомоментно ВБИВАТИ В СОБІ МОСКАЛЯ

Особливо це стосується депутатського корпусу, оскільки не всі питання треба вирішувати загальним голосування. Депутати особливо мають подолати в собі московські наративи. Якщо такого не відбувається - то тоді треба подумати про складання із себе повноважень. 

При самостійній роботі по винищенню в сОбі московщини, рузькомірщини мають бути і питання для самоконтролю. Вони є. Зараз я вам представлю.

  • Якщо у вас закипає кров від вирізаного Батурина - значить ви на правильному шляху.
  • Якщо вам усвідомлення того, що творять рузькомірні окупаційні війська в Україні заціплює ваше мовлення російською - ви на правильному шляху. 
  • А якщо ви прочитали Шевченка (Тараса Григоровича) і прийшли в Холодний Яр (не пам'ятаю -  у Горліс-Горського чи у Шкляра виписаний образ такої людини) і готові битися з московітами - ви можете виконувати депутатські зобов'язання (чи просто бути самодостатньою людиною).

Бачите, все дуже просто, - вбивайте москаля в собі і тренуйте любов до нового суспільства, що зароджується в Україні.

Як тільки на одне з питань немає відповіді правильної - народжуйтеся заново, читайте правильні книжки, споглядайте-думайте-міркуйте і, - знову тестові питання. 

Це не питання норову - “що мені наравиться”. Це питання вибору розумом пріоритетів свого розвитку. Саме розумом. 

Взагалі, якщо розмірковувати загальними категоріями, то сьогодення характеризується протистоянням розуму і тупості. І якщо  розум, як поняття, має науковий вжиток, то тупість - ще в процесі освоєння. Потрібно розрізняти глупоту, дурість, тупість. Поки що філософського розуміння немає. Але дещо є.  (див. Інтроекція. РОЗУМ - ТУПІСТЬ). Найхарактернішим є те, що поведінково тупість не приносить нічого і нікому ніякісінького прибутку. Вона є абсолютно пожираюче начало. 

Але, ми ж про монументи….

Тож чим можуть допомогти зміни розташування монументів у формуванні свідомості політичного українця? Тут все дуже просто. Зрозуміти щось, це вибудувати в логіці понять відповідність дійсності. Тож і архітектура має відповідати поняттям, логіці понять, бути розумною. І, якщо архітектура протирічить поточним розумінням, вона (архітектура) має бути змінена. 

Таким чином стає зрозумілим моє наступне волання

Та не однаково мені

Що ж створюють ці політично заангажовані маркери попередніх епох? Аксіоматичне поле звичного буття. Ми просто ходимо мимо них (роками, тисячами разів), просто не задумуючись звемо звучним словом Слави монумент, приплітаємо сюди якусь героїку. І на певний момент вони здаються нам “своїми”, що виросли разом з нами, всотані нами з молоком матері і т.д. і т.п. Ці форми стають начебто нерозривними з нашим життям. Нам їх стає жалко, а посягання на них - це як посягання на щось своє, рідне. Наявність їх переходить у звичку - як вживання горілки, токсичних чи наркотичних засобів. Кажуть, що звичка - друга натура

Тут немає іншого способу, як включати розум і називати речі своїми іменами. І тільки через зусилля над собою можна дійти до правильного розуміння, що це і що з цим робити. Так і зароджується, і розвивається розум. Саме так і треба вчиняти.

І, коли ви підключили розум, правильно все назвали і описали, у вас виникне питання: А яка є необхідність цих монументів? Саме таких і в цьому місці та ще в цей час? Для чого залишати нащадкам ці химери минувшини, що таким залишенням ми хочемо сказати? Глибинно, культурно, змістовно. Хочемо передати, що всі вулиці сходяться до центру, до Петрової слави? Передаємо, що ми згодні, що частиною НАШОЇ історії є Слава російського царя? І що ми толеруємо діяння які призвели до війни на винищення нас як суспільства і держави? Ми це хочемо сказати, залишаючи незмінними ці монументи? 

- і що ж ми хочемо передати наступним поколінням? Що перемога петра над карлом у центрі життя, туди ведуть усі вулиці, це велич, що навіть орли зевеса підкоривши кладуть вінки? Це вирішення всіх проблем і вічне наступне буття (уроборос)?

Так, можливо, і бачилося років двісті тому. Та, не так склалося, як гадалося. От під те, що зараз сталося і треба змінити РОЗТАШУВАННЯ монументу Краху (дійсно краху, бо  тоді - краху українським тогочасним надіям і сподіванням, а сьогодні - краху того, що тоді так незаслужено захмарно злетіло). Так що, точно Монумент Краху!

Тож, якщо зрозумілим і безповоротнім є прощання із руським міром в собі, таким же невідворотнім є така реконструкція нашого буття, щоб було зрозумілим - нам не по дорозі з цим, так би мовити, міром. Монументи встановлюють для нащадків. От ми і маємо однозначно вибудуватися (а не тільки висловитися) стосовно перебування московщини на наших теренах (якщо вже і є, то де, в якому місці, і ЩО ми цим воліємо).

Концепція переносу монументів

Для Полтави поточна ситуація має суттєвий глибинний смисл. Перемога Петра 1 в Полтавській битві розпочала той цикл розвитку, що завершується прямо зараз. Можете порівняти ті цілі, які ставив Петро 1 і те, що зараз має росія. Усе, ВСЕ до грама, втрачено:

  • європейський шлях - змінився на протилежний
  • вихід до Балтійського моря - море стало внутрішнім морем НАТО
  • вся землі колишньої Шведської імперії, або в НАТО, або на шляху до НАТО
  • повна втрата росією суб'єктності і перетворення на васала східної імперії

Залишається дивуватися, як європейці ще в ті часи розгледіли, що прорубував у Європу саме вічко для спостереження, а двері, вочевидь, були, що тоді, що зараз - відкриті на схід.

РАМКОВА КОНВЕНЦІЯ Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства передбачає, що культурна спадщина “охоплює всі аспекти середовища, які виникли в результаті взаємодії в часі між людьми та місцями”. 

Зараз саме завершується той цикл розвитку держави російської, злету якого був поставлений у Полтаві монумент. І говорити суто про тодішній момент буде неправильним.

Тому, історична місія полтавців - відобразити у перенесенні трьох монументів в таке місце і так, щоб вони відобразили поточний завершальний момент імперіалістичного розвитку росії.

Дуже правильною є ідея, що ці монументи - наші трофеї. Така точка зору правильно фіксує, що це є чуже нам, не наше. Але сказавши одне, треба мати мужність сказати і інше. Трофеї - це не те, що висить на стіні, це те, що повернуто на боротьбу з ворогом (в усякому разі таку логіку сповідують збройні сили). Тому і з монументами треба вчинити так само - поставити їх, їхнє розташування і т.д. на службу нашому суспільству, культурі.

Де все розпочиналося - там все і має завершитися

Власне сьогоднішній занепад державності російської починався саме тоді. Я не знаю якою ціною завершиться оформлення останніх днів цього трьохсотлітнього циклу, але ясно одне - петрівські марення стосовно своєї держави скінчилися. 

То і треба занепад - у западину

У Полтаві є відповідне місце. Воно зовсім поруч із полем битви і може підкреслити чим все завершилося. 

Місце - вхід у дендропарк із вулиці Лугової. Знаходиться в низині (орел так і не злетів) зверху можна ще й арку пішохідну зробити (з'єднати два схили парку) і розгледіти орла зверху. А розвернути монумент саме так, щоб орел обов'язково пробував летіти в напрямку колишньої баталії. 

Десь у дендропарку розмістити і інші два монументи (щоб було що, при нагоді, розповідати екскурсоводам). Єдина умова, щоб на хвіст леву можна було б сідати. Це обов'язково і непохитно. І, щоб вони створювали трикутник (може колись він і стане домінантним у парку).

Але цього для сьогодення замало. 

Не вистачає ще одного пам’ятника. 

Нащадкам від нащадків.

Нащадкам переможців тодішньої баталії від нащадків переможених тоді.

Можна б було провести і конкурс, і т.ін. Але, і до ворога треба прислухатися і вміти його слухати. Зважаючи на те, як нащадки колишніх переможців ставляться до такого витвору людської культури як унітаз (від “Яни-Капу” до розстріляних під Києвом керамічних витворів - де виною було одне, їхня наявність навіть у сільській хаті) - нащадки переможців волають, щоб навпроти центрального входу в дендропарк (але через залізницю), власне - на полі, поруч з редутами (в полосі відчудження залізниці, якщо поля займати не можна) - встановити здоровенний (там же люблять все царатно-велике) Унітаз (висотою метрів тридцять, можна у розрізі, щоб хоч якийсь толк був). І, задля демонстрації роботи системи (в педагогічних цілях, наприклад) - щодня спускати воду під повідомлення про те, скільки їхня батьківщина (чи матьківщина) у цей день року пустила “в расход” своїх громадян, техніки і т.ін. Якщо це зробити в певний визначений час - екскурсії просто можна збирати під цей момент. 

До речі, орел із зевсами (знизу - на гору) буде теж вказувати на цей завершальний для композиції монумент.

Таким чином, комплекс пам'ятників буде майже довершеним.

НАТОМІСТЬ

Стосовно Корпусного саду

Мені зовсім не до вподоби, що взагалі відсутня концепція цього саду. Це не парк для громадян, це, скоріше, місце де 8 вулиць сходяться (чи починаються?) натякаючи на якусь центровість того, що стоїть посередині, кінець кінцем, натякаючи на одну особу російської історії.

Як зробити парк відвідуваним, а не просто прохідним? Як зробити, щоб люди не просто затримувалися в ньому, а приростали знаннями, душею, ідеями? Де б можна з толком і смислом було б прогулюватися з дітьми і щоразу бачити щось нове і повчальне?

Саме відповідаючи на ці питання (та ще й на противагу того, що там знаходиться) народилась інша концептуальна ідея парку.

Полтавщина славиться людьми, не однією якоюсь особою, а тими, хто прославилися і в науці, і в педагогіці, і в розбудові держави, військовій справі, і в мистецтві, і в інженерії, архітектурі, в усіх напрямках розвою людського духу. І саме від цих людей розходяться на всі вісім вулиць хвилі добра, краси, розуму і дій. 

Але знаки (меморіали) розкидані по всій області (а то і відсутні). А що як створити Сад Божественних персон (як перегукується з започаткованим вже монументом Григорію Савичу, і як він доречно стоятиме збоку - “світ ловив, та не спіймав”)

Меморіальний парк - своєрідний парк-панперсонія (пантеон - то про божества, а у нас - про персон), де зібрані натяки на значущих персон із історичної Полтавщини.

Дуже хотілося б побачити як, наприклад, на лавці сидить і читає Б.Келлермана юний Сашко Шаргей (і буде у місті для однієї людини з двома іменами - два пам'ятники, що так підкреслять саморозірваність його шляху); побачити десь серед дерев Дмитра Іваненка (батька), який тягне за руки Дмитрика і Оксанку (які стануть: один - фізиком надсвітового рівня, а інша - дитячою письменницею, а батько неймовірно переймався олюдненням своїх чад), скам’янілим смичком (чи клавішею фортепіано) натякнути на сімейство Едлічки…  Десь точно має бути стелла про розстріляне відродження (полтавський рахунок). Можливо знайдеться місце і для А.Макаренка у якого на руках сидить хлопчик - Володька Чоломій….  /така зустріч була у будинку Данилевських, коли Макаренко заїжджав до них прямуючи до Ковалівки, а в гостях була Євгенія Хомівна  (мама майбутнього конструктора) разом із сином/ 

Десь похнюпився біля кіоску з газованою водою Олександр Білаш (якого не прийняли до музичного училища і він прямує на вокзал на потяг до Києва), а перед ним - молоді кучеряві ясени із зеленим листям під снігом (то буде попереду, а зараз - в руках картонний з діркою посередині квиток на потяг). А поруч кружляє в гаю багряний лист (легковісна конструкція із круговертю багряного цвіту) спрямовуючи думки на Дмитра Луценка. Десь на одному із входів саду зустрічаємо Соломона Нахумовича, який іде чи то послухати чергову розповідь Тев'є, чи то втихомирити Тев'є і Менахем-Мендла (так і хочеться побачити як архітектори вирішать проблему - показати за зовнішньою грубістю образу чуттєву, тонко організовану, добру душу) … Десь точно має бути Юрій Тимошенко, який, показучуючи на школу де вчився, запрошує свого друга Єфима (Юхима) до річечки, що назавжди увійде в історію гумору і сатири… Десь посадити за один стіл Симона Петлюру і П.Скоропадського. Десь - родинні читання у сімействі Драгоманових … Б.Мартос, М.Міхновський, Г.Писаренко, Іцхак Бен-Цві, В.Симоненко ….. (багато імен можна оглянути саме тут)

Це я так - для затравки. А насправді - треба розробити концепцію такого парку. Продумати систему відбору імен для меморії. Залучити архітекторів (цілий факультет, за згодою, звісно) до розробки різних оригінальних (найоригінальніших) просторових рішень. 

Туристична привабливість буде вже на рівні концепції. А процес поступового наповнення - можна перетворити в постійне масово відвідуване дійство.

Стосовно Монументу Краху

  1. зайняти правильну позицію і називати його адекватно до місця в нашій історії (зазначимо побіжно, що називати його так, як зараз, - то вже участь у гібридній війні на боці агресора). Для кожного українця (а після 24.02.2022 - для кожного на планеті земля, окрім рашистів) - це є Меморіал Краху (нагадування про крах надій розвитку українського етносу у державу), краху, який завершується прямо зараз війною русського міра проти України і українців як політичної нації, того краху, що зараз призводить до погроз ядерної війни у всьому світові.
  2. Пропозиція - нічого на його місці не ставити - просто площа (але не просто)
  3. На легких, ажурних похилених напівкруглих арках  (що йдуть вздовж Соборності, але не перекривають її) підняти оглядовий майданчик (за площею не меншою за існуючу площу під монументом, з прозорою підлогою)  на висоту пташиного польоту (щоб видно було і Диканьку) - “Полтавська панорама”
  4. відвідуваність можна проектувати шалену
  5. можна доповнити маятником Фуко (який періодично буде монтуватися), можна фантазувати про різні 3D проекції від верхньої до нижньої площі
  6. За ще більшої фантазії (і за потреби розширення парку-панперсонії) - можна уявити конусну піраміду легкої конструкції із пішохідними ярусами і т.ін.

(див. також  - Інтроекція. Уроборос, Інтроекція. Три варіанти для колони в класицистичному стилі)

Відвідуваність парку точно зросте, а туристична привабливість просто зашкалюватиме.

Монумент Келіну

Що ми маємо: музей космонавтики з одного боку алеї і Університет імені Кондратюка з іншого. На місці сьогоднішнього просто проситься монумент найціннішому в доробку Олександра Шаргея-Юрія Кондратюка - Монумент трасі Кондратюка (Per Aspera Ad Astra)

  • на масивному постаменті - великого розміру куля (Земля)
  • із Землі виходять і повертаються із легкого, але міцного матеріалу - конструкція, що зображує шлях польоту на Місяць і повернення на Землю
  • на конструкції шляху тримається і сам Місяць

Пропорції Землі і Місяця можна дотримуватися. Пропорцію відстані від Землі до Місяця можна взяти іншою.

Якщо зробити Земну кулю такою, що може обертатися - це буде плюсом.

Але це ще не все.

Оскільки Україна уже в проекті “Артеміда”, та, зважаючи на визнану роль Кондратюка у першому в історії землян польоту на Місяць - попросити у НАСА шматок Місяця, який вмурувати в постамент цього монументу (якщо буде узгоджено, то, можливо, і дозволити торкатися до Місячної тверді будь-кому. Адже полтавці так звикли в цьому місці:  “візьмеш в руки - маєш вєщь”)

Заодно можна зарезервувати місце і під уламок з Марсу. Такий вийде - монумент у розвитку.

І, ще одне. За словами Валентина Петровича Глушка у книзі Юрія Кондратюка є від 3 до 27 різних науково-технологічних інженерних піонерських розвідок. Кожній з них можна присвятити щось на алеї, яка веде від цього монументу до Технічного Університету. Сама собою вийде алея досягнень Кондратюка, що веде до закладу його ж імені.

Відпочинок Петра

Оскільки у когось із захисників існуючого монументу приваблюють пірамідні властивості цього монументу, то поставити на цьому місці чотирикутну піраміду (за висотою не меншою існуючого монументу). А от всередині піраміди - Монумент соціальному пріапізму

Якщо ви прочитаєте, що таке пріапізм, і перекладите на соціальні мотиви, ви зрозумієте концепцію памятника:

  • невеличка (висотою до 50 см) фігура, що одягом, лицем і поставою нагадує того, хто тут начебто відпочивав
  • з нього з потрібного місця з під комзолу стирчить пріапова гордість (метрів 1,5 - 2)
  • гордість догори все збільшується настільки, що на верхній частині можна вже демонструвати (полтавці ж весь час шукають, що там в променях сонця можна побачити десь на граніті) портрети тих, кого МКС визнає відповідальним за завершальний етап імперії (можна демонструвати лазерним проектором, можна зробити при природному світлі з різних точок, то вже архітектори скажуть як доцільніше). Одним словом сучасна інсталяція
  • за бажанням відвідувачів може включатися славень харківських фанатів
  • меморіальний комплекс ще можна назвати “Який початок - такий кінець

декілька експериментальних визначень 

Соціальний пріапізм - тривала та болюча ерекція націоналізму (джингоїзму/шовінізму) що не супроводжується потребами розвитку суспільства чи потягом до істини та вдосконалення особистості

або так (на вибір)

Соціальний пріапізм - тривала та болюча ерекція імперського великодержавного джингоїзму (агресивна форма націоналізму з гіперболізованим войовничим патріотизмом у поєднанні з авторитаризмом і пропагандою ідеї національної винятковості), що не супроводжується соціальною необхідністю чи потягом до соціального розвитку та розвою людини як особистості.

Інтроекція. Про дискусію

Недолугість влади в прийнятті рішення стосовно монументів царської доби, які є відвертими маркерами московщини, привели до взагалі гіпертрофованого обговорення цієї проблеми. 

Питання стосовно цих монументів не питання архітектури. 

Це питання - проблеми цілі  нашого розвитку, цілі нашої культури, питання наших ідеалів і їх формування, - є проблемою зовсім іншого розгляду. І вирішувати цю проблему потрібно теж на такому - ЗАГАЛЬНОМУ рівні. 

Все, що стосується вироблення позиції особи, суспільства до наявного стану речей - це не є питання архітектури.

Не можна, щоб наше майбутнє визначали ті, хто звик дивитися на людей крізь каміння (чи інші чітко розраховані будівельні конструкції). 

Саме через те, що влада затягнула неймовірно, призвело до того, що отримали зразки професійного кретинізму: коли архітектори, пам’ятникоохоронці, митці почали розповсюджувати свою професійну точку зору на невластиву їм галузь.

Саме депутатам територіальної громади необхідно правильно поставити принципові питання, дати на них такі ж  принципові відповіді, а тоді дати завдання архітекторам, історикам та ін. на розробку обґрунтування. 

В Полтаві склалася якась зовсім дивна ситуація. Маючи усі підстави бути лідером і дороговказом у звільненні від московської ідейної навали, вже півроку немає рішення.

Інтроекція. Депутатам

Особлива відповідальність на особах представницької демократії, на депутатах. Ми, виборці, можемо бути ким завгодно, а от ви, депутати, маєте чітко слідувати наративам державної політики. Ми вас для того і обрали, щоб ви розібралися в хитросплетіннях політики і прийняли правильне рішення.

Звичайно, ви маєте можливість бути популістом - людиною, яка просто слідує вподобанням громадської думки і не несе відповідальності за формування громадської думки, за її розвиток, за її освіченість і мудрість.

Зараз, під час війни, вам стало легше. Подивіться на крайні (15.03.23) соціологічні дослідження

Найбільшою і беззаперечною довірою володіють ЗСУ (93,1%)

Місцева рада (баланс довіри/недовіри) - плюс 24,0 %

Політичні партії - мінус 41,6 %. 

Я б сказав простіше - “Як не знаєш, що робити, - дивись на ЗСУ”. Це особливо стосується ставлення до руського міра, але виручить і в багатьох інших ситуаціях.

А що ж з партіями? Партії (усі цілком) - лідери антирейтингу. Все зрозуміло. Україна - країна героїв, лідерів, персон. Ми дуже чітко розуміємо, що таке персональна відповідальність, персональна самопожертва, персональна компетентність. Тому вам, як депутатам, дуже легко щось просувати і робити до тих пір, поки ви не поєднуєте свою діяльність із тією партією (і немає значення з якою), яка вас же і висунула в депутати. Ось таке протиріччя сьогодення. Поки ви висуваєте щось і пропонуєте - виборці можуть оцінити результативність вашої пропозиції, її розумність чи ницість. Але, як тільки ви пропонуєте те саме і підписуєтеся своєю ж політичною партією - ви одразу ж попадаєте в антирейтинг. Та із партій, яка першою зрозуміє як їй вчиняти в цій ситуації - принесе найбільше користі суспільству не тільки сьогодні, але й у процесі відбудови (після війни).

Але депутатам можна сказати одне - виступайте, вчиняйте, дійте  від себе, пропонуйте САМІ (тим паче на рівні територіальних громад). Це і відповідальність підвищена, бо ви самі маєте розібратися і своїм (а не партійним) розумом дійти до потрібних рішень і обгрунтувати їх не своїми хотєлками, а розумною доцільністю. 

Інтроекція. МОВА

Всі мови мають бути у вільному доступі кожному. Власне я за рівноправність мов. Історичну рівноправність. Якщо українська мова заборонялась протягом останніх понад 300 років, то тепер черга російської. На триста років вилучити її з обігу на нашій території (а після того, що творить держава з такою ж назвою - по усьому світові). Власне, такий шлях вже пройшла латина, німецька в якості імперських мов. Вочевидь, така ж доля і в російської (навряд чи любителі мандаринів матимуть привід для вивчення російської, швидше навпаки).

Зважаючи на інтенсивність спілкування, можна лише рекомендувати перевіряти вилученість російської набагато частіше, аніж це робилося стосовно української.

Чи втрачаємо ми щось від цього? Так, звичайно. Але, використовуючи образ Сергія Притули про асенізаційну діжку з декількома діамантами, згоден - я не маю наснаги вишукувати там ці діаманти. Паралельно зазначу, що, якщо це справжні діаманти, для культури світу вони не будуть втрачені. За триста років історики розберуться

Інтроекція. РОЗУМ - ТУПІСТЬ

Сучасне протистояння рузького міра усьому світові у найзагальніших мисленнєвих категоріях можна охарактеризувати як протистояння розуму і тупизни. Тупість в якості поняття не надто досліджене на всезагальному рівні (потрібно ще заглибитися в розрізнення таких антиподів розуму як  розсудок, глупота, дурість і тупість), та все ж є і певні результати.

Зокрема, у статті професора Берклі Карло М. Чіполла “Основні закони людської тупості” вказується на характерні особливості поведінки тупих (які є скрізь і всюди):

  • Тупа особа - це особа, яка спричиняє втрати для інших осіб або груп осіб, у той же час не здобуваючи собі зиску та навіть, можливо, зазнаючи втрат
  • БІЛЬШІСТЬ ТУПИХ ЛЮДЕЙ Є ФУНДАМЕНТАЛЬНО І НЕЗМІННО ТУПИМИ - ВОНИ ШКОДЯТЬ ІНШИМ, НЕ ПРИНОСЯЧИ КОРИСТІ СОБІ
  • Тупа істота буде кошмарити вас без жодних причин, без жодних вигод, без будь-яких планів чи схем, і в найбільш маловірогідний час та місце.
  • Не-тупі люди завжди недооцінюють силу шкідливості, притаманну тупакам - БУДЬ-ЯКІ СПІЛЬНІ СПРАВИ ЧИ СОЮЗНИЦТВО З ТУПИМИ ЛЮДЬМИ - ЦЕ ПОМИЛКА, ЯКА ВАМ ДОРОГО КОШТУВАТИМЕ
  • Тупа особа є найбільш небезпечною з усіх осіб, що означає, що тупа особа небезпечніша за бандита

Що ж робити?

  • У КРАЇНАХ, ЩО ПРОГРЕСУВАЛИ, РОЗУМНІ ЛЮДИ СПРОМОГЛИСЯ ТРИМАТИ ТУПИХ НА ПРИВ’ЯЗІ

Тож, єдиний спосіб побудувати суспільство на принципах розуму, взяти під жорсткий  контроль тупих.

2 частина. Продовження

Про автора

Сергій Бондаревський

Сергій Бондаревський

Небайдужий полтавець

4
Останні публікації:

Полтавщина:

Наш e-mail:

Телефони редакції: (095) 794-29-25 (098) 385-07-22

Реклама на сайті: (095) 750-18-53

Запропонувати тему