Критичний погляд на книгу С.Аранчія «Ветеринарна медицина Полтавщини на межі віків» Ч.2

Перейдемо, власне, до книги. Що в ній критичного?

Викликає запитання і жде виправлення невдала сама назва: «Ветеринарна медицина на межі віків». Яких віків ? На сторінці 2 написано, що « монографія висвітлює діяльність ветеринарної медицини Полтавщини від губернської ветеринарії до ветеринарної медицини двадцятого – початку двадцять першого століть … » . На сторінці 14 бачимо: Розділ 1 Народна ветеринарія Полтавщини до створення губернії. Матеріал розділу викладений без певної системності, але починається із пастухівства, яке зароджувалося біля 130 віків тому. Пів сторінки присвячено коновалам, які, в числі інших народних фахівців щодо лікування людей і тварин, допомагали братам нашим меншим на території теперішньої Полтавщини із третього – п’ятого століть, тобто понад 1500 років.

Причому коновали були двох видів: вільно практикуючі і працюючі в установах, переважно в земських, тобто з’явились в обмеженій кількості після створення земства. Таблиця 4 підтверджує, що в період із 1850 по 1914 роки в губернії коновалів серед ветеринарних фахівців уже не було. Правда, чомусь не було і, наприклад, військових ветеринарів тощо. На рис.2 приведена сумка коновала кінця Х1Х століття. Якраз в цей час коновалів уже витіснили із урядових і земських установ дипломовані ветеринарні лікарі і фельдшери. Дякуючи піонерським знанням історії редакторів книги,лише сумка, можливо нарисована, залишилась на згадку про коновалів.

В розділі 2 туманно розповідається про губернську ветеринарію і земські реформи до 1917 року ХХ століття. Приведене в заголовку розділу «ХХ століття» тут потрібне як зайцю стопсигнал. І школярі, які вчать історію, знають, що 1917-й рік є лише в ХХ-му столітті і ні в якому іншому. Відчувається, що слабо володіють матеріалом і автор та укладач книги, і ті хто писав цей розділ і, тим більше, редактори. Їм всім треба було б перед роботою над розділом ознайомитись із книгою (1). Можливо, що їм не дав це зробити сучасний український патріотизм, бо книга то російська. Вірно, але лівобережна територія України тоді була в складі Російської імперії. В названій книзі (1) приведено, що в ті часи її ветеринарія була розпорошеною. Окремо функціонувала урядова ветеринарія, земська, міська, військова, ветеринарія державних кінних заводів та окремих землевласників і приватних осіб. Між губернською і повітовою ветеринарією суттєва різниця була лише в тому, хто її фінансував. Немає згадки і про заслуги найпередовішої в той час земської ветеринарії. А вони є і дуже суттєві. По-перше, оперативне впроваджування в виробництво досягнень науки і практики. Це є біологічні методи боротьби з інфекційними захворюваннями тварин (щеплення вакцин проти сибірки, бешихи свиней тощо), діагностичні засоби (туберкулін, малеїн) та комплексні методи боротьби із чумою ВРХ і пошесним запаленням легень ВРХ тощо. По-друге, земство забезпечило безплатне лікування тварин власників. По-третє, ввело систему ветеринарних установ: ветеринарна дільниця, ветеринарна лікарня, ветеринарний пункт, які збереглися навіть за радянської влади і ін. Змінювали лише їхні назви. Пишу про це детально, щоб уберегти від «туманної» інформації науковців та студентів, які візьмуть в руки цю книгу. Дані рис. 4 -фальшиві. Зв’язків чи підпорядкувань між названими там видами ветеринарії тоді не було.

Назва розділу 3. Ветеринарія Полтавської губернії кінця Х1Х початку ХХ –го століття – невдала спроба завести в оману наївного читача. В ньому описуються події в губернії в межах перших років Радянської влади. Якраз в цей час, як свідчить табл.5, Прилуцький округ був рекордсменом за кількістю ветеринарних установ: 31 ветеринарна лікарня, 9 ветеринарних амбулаторій і 5 ветеринарних пунктів. Насправді там було всього 3 ветеринарні лікарні.

Розділ 4. Ветеринарія Полтавщини в роки Другої Світової війни. Чомусь ветеранів цієї війни перенесли в розділ 5, та до них приєднали ветеранів праці, правда, тільки Полтавської області і далеко не всіх. Цим підпільні трудяги- редактори зробили зразу дві великі помилки через піонерські погляди на історію рідного краю. Вони сплутали, вважаючи рівнозначними, поняття Полтавщина і Полтавська область. В поняття Полтавщина входить територія, яку мала Полтавська губернія. Із 1803 року в її складі було 15 повітів, які є зараз в складі областей: Полтавської ( Гадяцький, Зіньківський, Кобеляцький, Кременчуцький, Лохвицький, Лубенський, Миргородський, Пирятинський, Полтавський, Хорольський),Черкаської ( Золотоніський) , Харківської ( Костянтиноградський ), Київської ( Переяславський), Чернігівської (Прилуцький) і Сумської ( Роменський) областей. Тому зазнали нехтування багато учасників війни та ветеранів праці. 

Розділі 5. Викладений безсистемно. Шість учасників (тут їх названо оригінально - « ветеранами» ?!) Другої Світової війни з описом їх біографій і заслуг. Для чотирьох із них приведено і портретні фотографії, а для двох-немає. Чому? Невідомо. Знову безсистемно впереміжку 7 ветеранів праці і три учасники війни, які були і ветеранами праці. Не ясно за яким принципом виділили цих 16 осіб. Далі виясняється, що в розсипку майже в кожному із 25 колишніх районів є ще чимало учасників війни і ветеранів праці. Треба вважати, що ці люди чомусь віднесені до «другого сорту». Чи як розуміти подібний поділ? М’яко кажучи несправедливо. На сторінці 380 описана коротенька біографія і приведена фотографія ветеринарного санітара з села Савенці Оржицького району Бабака Демида Івановича. Він закінчив військові курси і став лейтенантом. Його рота, наступаючи під вогнем ворога, переправилась через Дніпро нижче Кременчука, зайняла і утримала дуже важливий плацдарм на правому березі. На жаль, її командир Бабак Д.І. загинув, повоювавши всього два роки . Йому було лише 32 роки. Він посмертно отримав звання Героя Радянського Союзу. Так хто він: учасник чи ще і ветеран війни та якого він сорту?

В частини номінантів дуже слабкі аргументи на звання ветерана, приведені в книзі. Так, на сторінці 68 приведені дані про Педору В.Г. Я його знав і можу сказати, що він був хорошим спеціалістом і доброю людиною. Де він зараз? Таких не закінчених біографій приведено дуже багато. А опис його заслуг дуже короткий: брав участь в оздоровленні ВРХ від туберкульозу в 176 господарствах ( скільки оздоровив ?),впроваджував лікарські препарати і рослини та ресурсозберігаючі технології ( які ?). Ці ознаки можна виявити майже в усіх практикуючих ветеринарів області.

Сторінка 90. Третій абзац знизу: що за слово –зосібна?

Розділ 7.Ветеринарна медицина Полтавської області 60-90-х років ХХ століття. Хіба ці роки знаходяться на межі століття ? Як цього вимагає назва книги. Рисунок 31: немає градації осі ординат. Тому неможливо визначити кількість хворих на ІАР свиней. Рисунок 32: не зрозумілий, бо дрібні знаки і не контрастні.Рис33. браковане фото Андріяша Л.Т. (див. додаток 2). Його тут не взнає ні він сам себе, ні його рідна мати. Це оригінальна новинка редакторів лише цієї книги і не вона одна-див. додаток 2.

Рисунки 35 – 39- багато людей, але ні одного ідентифікованого і не на всіх є дата фотографування. Таких рисунків в книзі багато.

Нарешті добрались до « межі століття» -розділу8. На сторінці 98 повідомлено, що в 1965 році на Полтавщині повністю ліквідовані сап коней, короста, бешиха свиней і, навіть, інші інфекційні хвороби тварин, але які? Секрет. Зате багато зробили для ліквідації туберкульозу ВРХ і ІАР свиней, що « яскраво» показано на сірих рисунках 30 і 31. Але на сторінці 104 є чесне зізнання- спорадичні випадки бешихи свиней все таки ще є. 

Прийнято, що таблиця в тексті повинна мати назву жирним шрифтом, головку, рядки і стовпці ( боковик і графи чи колонки).Кожна графа має заголовок, в якому може бути підзаголовок. Заголовок графи пишеться із великої букви, а підзаголовок- із малої, якщо він є продовженням заголовка чи з великої, якщо має самостійне значення (2).У книзі цей стандарт таблиць грубо порушений: у всіх назви не жирним шрифтом, а значна кількість взагалі не мають заголовків, чи їх мають, але підзаголовки довільно підписані із малої чи великої літери. Наочний приклад - табл.12, підзаголовки підписані в залежності від того, що прийшло в голову редактору: із великої літери в четвертій графі і один підзаголовок з великої, а інший з малої. Цей « новий» підхід, на жаль, буде і далі. 

Табл.13.для чого в її назві і боковику подавати одне і теж, та ще і відносити птицю до тварин? Не ясно, що за цифри зверху кожної графи. Можливо роки? Рис.40. « ветеринарна лікувальна робота» - на тваринах чи птиці ? Табл.14.помилка,як і в табл.12. Табл.15 та 16 в назві треба добавити «і птиці». Табл.17. в другому рядку: пропущена грошова одиниця.Табл.19.птиця віднесена до тварин.Табл.20.в боковику молоко з великої літери, а інші показники з малої. Чому? Табл.21.виправити, бо «загибель тварин» є заголовком графи із підзаголовками: «абс. число» та «відсоток».Табл.22.в назві пропущено слово « кількості», в заголовку «роки» треба з великої букви, видалити нумерацію рядків, бо вони не потрібні і є лише в цій табл.; в її назві є повідомлення, що дані « за 1988- 2000 роки », а в самій таблиці їх приведено лише за 1988,1990 і 2000 роки.

Сторінка 116. на рис. 46-47.люди в білих халатах щось роблять біля корови і підпис рисунку пояснює , що це « сервісна ветеринарна послуга». Виникають два запитання. По перше, сервіс – service в перекладі із англійської мови означає « послуга», « обслуговування». Так що з урахуванням перекладу названа фраза звучить як « послуга ветеринарна послуга». Це « масло - масляне» гуляє на декількох сторінках книги. По-друге, із перекладу видно, що це якраз приклад «послуга … послуга » ?

Сторінки 119-123 присвячені професору Л.І. Нагаєвій, яка винайшла «Вакцину рідку адсорбовану інактивовану проти лейкозу ВРХ». Хочу підкреслити, що це вимагає дуже багато кропітких досліджень і нервів. Вакцину почали готувати в лабораторії спеціально організованого Науково-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю « Лейкопол (Лейконад)». Вона знаходилась на території Головного управління ветеринарної медицини Полтавської області. Якість вакцини випробували в 1994-1995 роках. Її захисна ефективність складала 83-85 %, а економічна - 320 гривень на кожну тварину, якій її щепили. При її застосуванні в комплексі з іншими заходами до 2006 року оздоровлено від лейкозу 12 із 23 господарств, неблагополучних щодо лейкозу ВРХ. НВТ «Лейкопол» ще розробляв методи і засоби діагностики (можливо, лейкозу ВРХ) та виготовляв препарат біпол, як повідомляється на123 сторінці, незамінний при лікуванні тварин із деякими хворобами. Треба лише добавити : в комплексі із іншими заходами. На тій же 123 сторінці повідомлено, що оздоровлено від лейкозу ВРХ 139 господарств, правда, невідомо за який рік.

В 2021 і 2022 роках з допомогою серологічних досліджень ( в поєднанні РІД та ІФА) в області виявлено 1030 голів ВРХ, хворих на лейкоз. Їх виявили в 5 спеціалізованих господарствах , а в приватних – в 13 районах області (3).

Так от, в книзі повідомили, що вакцина Л. Нагаєвої ефективна. Але чомусь обійшли гробовим мовчанням про те, що вона і далі потрібна для запобігання лейкозу ВРХ і боротьби з ним в Полтавській області і в усій Україні, а лабораторія НВТ «Лейкопол» не працює. Її приміщення « під зав’язку» заповнене працівниками Держпродспоживслужби. Чому? Лабораторію закрили. Зате залишився найбільший за розміром- понад чотири сторінки опис біографії Л. Нагаєвої- доктора медичних наук, заступниці із науки її директора. На додачу ще показано її в трьох фотографіях поганенької якості. На рис.508 є ще одне фото Л. Нагаєвої і С. Аранчія . Ні один ветеринар не удостоювався такої честі. Причина зрозуміла – вона була науковим керівником кандидатської дисертації С. Аранчія.

Рис.52 має ляп: « інституту біології і штамів мікроорганізмів» ще не було в Україні і не передбачається. Є « Державний науково - контрольний інститут біотехнології і штамів мікроорганізмів».Рис.51 в підпису: після слів « з виробництва» і « з науки» треба поставити крапку з комою(;), а не лише кому, бо не ясно у кого яка посада. На сторінці 121 в третьому абзаці знизу є фраза « совєтського союзу» - з малих букв і, якщо це на російській мові, то треба видалити твердий знак. 

Розділ 9. В книзі1 історія кожного із 25 районів області починалася красиво оформленою першою сторінкою, на якій були основні цифрові дані про район, фото і прізвища самих відповідальних за ветеринарію осіб в ньому: начальника підприємства і директора лабораторії ветеринарної медицини та рисунки формою подібні рисункам 62 і 63, які приведено на сторінці 133.Але їх підписи змінено не в кращу сторону. Таких пар ще буде аж 24- по всій книзі. В тексті пояснень до них немає, посилання як і є то фальшиві. В підпису рис.62 (та ще в 24) закрався ляп: « динаміка руху» в перекладі означає « рух руху» чи « зміна руху». Виникає запитання; якою частиною тіла ВРХ змінювали свій рух і який його вид за фізіологією - на місці чи послідовний. Треба добавити уточнення і все стане зрозумілим: «кількості поголів’я».

Знову ляпи: на сторінці 134 в першому абзаці під табл.25 написано, «А.М. Шкодіна», а в наступній строчці вона вже «Олександра Михайлівна», а в табл.25 вона ще і « Олександра Мартинівна». І все це на одній сторінці !Таке враження, що її редагували бездумно: що спало на думку, те і поставили. Так як вірно її називали? Чи це не одна людина ? Із табл.25 не ясно, хто ж був директором лабораторії в період із 1970 по 2002 роки включно. Чи в цей час вона була на замку?

Випущену і гучно рекламовано книгу С. Аранчія на конференції (4) спочатку я вітав, що, нарешті, вона побачила, як кажуть, світ. Але коли ознайомився з тим, що там залишилося від книги 1 і в якому вигляді, тобто екземпляра, задуманого Сергієм Васильовичем, рішив детально ознайомитись з усім вмістом на 607 сторінках з метою допомоги наступним її редакторам чи редактору, що краще, при перевиданні без багатьох « гріхів». Звичайно, якщо звернуться до мене за допомогою в спасінні книги, як до викладача, що 26 навчальних років читав студентам факультету ветеринарної медицини ПДАА предмет «Історія ветеринарної медицини». Назбиралось лише серйозних зауважень на 22 рукописних сторінках- ціла брошура. Я приводжу їх лише до 134-ї сторінки опублікованої книги. Чому? Достатньо для реального уявлення про якість книги. Далі читача жде лише невтомне тиражування помилок. Тому хочу спасти від них шановного читача. Але в порядку виключення хочу звернути увагу читача на рис.177 і 178., де показані ветпрацівники Кобеляцького району. Так, Горбатенко І.С. на рис.177 є ветфельдшером не існуючої в районі Семенівської дільничної ветлікарні, а на рис.178 – він уже працівник Світлогірської ветлікарні. Подібний випадок із Квіткою Б.М., Піроговим Ю.А. і Цюх Н.І. То вони в неіснуючій в Кобеляцькому районі Оржицькій ветеринарній дільниці, то одночасово і в Орлицькій ветдільниці.

Погляд на матеріали розділів 15 і 17 ще додатково буде. Кріпіться. Їм попало від редакторів найбільше. Далі акцентуємо увагу лише на загальні і найбільш невдалі дані цього «твору».

За поговіркою: « Яблуко від яблуні недалеко падає». Щось подібне і з нашою історією. Нагадаю, що в кожному із колишніх 25 районів був призначеним свій « історик», який набив руку переважно в написанні місячних і річних звітів про свою роботу чи установи, в якій він працює. Тому над даними із районів ще треба було попрацювати досвідченішим « історикам», як із книгою(5), яку готували чотири досвідчені ветеринари- редактори. Матеріали до варіанту книги 1, судячи із приведеного раніше, редагував член Національної спілки журналістів України І. Копотун. Але до ветеринарії він мав оригінальне відношення- його зять, С. Аранчій, був ветеринаром. І крапка. Тому в книзі 1 були тисячі всяких помилок. Ситуацію «виправила» В. Аранчій, яка є економістом і про ветеринарію мала уявлення аж в межах розмов із своїм чоловіком, С. Аранчієм. Нарешті книга пережила ще один болючий удар. Її редагуванням доручено зайнятись аж трьом ветеринарам і, що важливо, під жорстким керівництвом самої В. Аранчій. Необхідно зауважити, що ці ветеринари ні одного дня не займались ветеринарною практикою, зате були слухняними особами, дуже залежними від В. Аранчій. Вони не знають людей, про яких пишеться в книзі. Тому декількох із них хрестили як попало.

( Продовження буде).

Посилання

1. Никитин И.М.,Калугин В.И. История ветеринарии.- М.: Агропромиздат,1988.

2.Оформлення таблиць.https://nauka.udpu.edu.ua/wp-content/uploads/2013/03/5.3.-Oformlennya-tablyts.pdf.

3.Поширення лейкозу серед поголів’я ВРХ у Полтавській області/О. В. Тітаренко , П. О. Зерко , О. Б. Киричко , М. О. Петренко . Вісник ПДАА. 2022. № 4. С. 230–238..

4. . Всеукраїнська науково – практична ветеринарна конференція у ПДАУ. https.://www.pdau.edu.ua/news/vseukrayinska-naukovo-praktychna-veterynarna-konferenciya-u-pdau.

5. Аранчій С.В. Історія ветеринарної медицини Полтавщини. Полтава; Полтавський літератор,1998.-232 с.

Додаток 1

Оригінальні фото(рисунки) « шедеври», які можна побачити лише в цій книзі. Вони найбільше « просяться» пройти кваліфіковане редагування

Голова Асоціації ветеринарних спеціалістів Полтавської області                     Василь Бердник