Критичний погляд на книгу С.Аранчія «Ветеринарна медицина Полтавщини на межі віків». Ч.1.

Виданий варіант книги жорстко редагований «хірургічним» методом біля 216 сторінок історичних матеріалів, і допущенням в ньому численних прорахунків, неточностей, викладенням таблиць без заголовків, синтаксичних помилок, демонстрації значної частини неякісних фотографій тощо.

Ще греки рекомендували перед тим як виясняти якісь відносини треба визначитись із поняттями, що будуть застосовуватись. Тому ми також спочатку визначимося із поняттям «критика». В залежності від мети виконання вона є трьох видів: по - перше, з метою виправити помилки чи прорахунки; по – друге, показати, що критик краще володіє даними про об’єкт критики і по - третє, очорнити автора чи авторів об’єкту, який критикується. Метою мого критичного погляду на книгу є лише перше твердження.

Історія - наука, яка розглядає минуле, оперуючи даними з історичних джерел, реконструюючи та аналізуючи їх. 

Історіографія — це галузь історичної науки, що вивчає процес чи методи накопичення історичних знань. Історіографія досліджує саму історичну науку, відображаючи її методи і засоби. (12).

Фальшива історія-історія, в якій реальні події підмінені придуманими, залишеними поза увагою, або ж викривленими комусь в угоду (5 ).

В 1998 році вийшла книга С. Аранчія «Історія ветеринарної медицини Полтавщини». Вона була, як відмічає автор, коротким екскурсом в названу історію. Книга, яку побачив світ у вересні 2024 року, фактично є другим виданням, значно розширеним і доповненим. В ній приведені матеріали про зародження, становлення і розвиток колишньої народної ветеринарії, ветеринарії СРСР та ветеринарної медицини України до 2006- 2007 років включно. 

С. Аранчій був талановитим організатором (4), але він не міг так детально знати, що вподовж століть відбувалося в обласних чи районних організаціях ветеринарного профілю. Тому в усі 25 районів була направлена схема викладу матеріалу. Вона включала титульну сторінку району, схематичний план ветеринарних установ, опис в історичному плані їх та фахівців інколи із фотографіями, ветеринарна служба району в 60-ті роки, ветеринарна медицина до реформування тваринницької галузі та наслідки її реформування. Матеріали із районів були зібрані і зведені в одну книгу в твердій обкладинці на 823 сторінках. Умовно назвемо її книга 1, або варіант книги 2010 року. Її сторінка 2 мала вигляд, приведений на рис 1.На прохання автора цей екземпляр книги я також рецензував. Майже кожна сторінка була рясно всіяна слушними правками, зауваженнями і рекомендаціями. Вони були і моїми і інших невідомих мені авторів. 

Відгук був лише одного офіційного рецензента -. В.А. Корнілової, кандидата історичних наук, доцента Харківського державного університету. Він був у книзі на 820-821 сторінках на російській мові і позитивним, але із двома побажаннями, які приводимо на мові оригіналу: «Не понятно по какому принципу составлен список литературы.Так, работы С.К.Рудика идут под номерами 1,2 и 24. Тоже можно сказать и о работах А.Г.Гинсбурга и А.Д.Иванова, И.М.Никитина, В.И.Калугина. И второе пожелание. Если данное исследование заявлено, как научно - популярное издание, то его «Научность» усилили – бы ссылки по тексту, а не только список использованой литературы. Полтава отмечает два прекрасных юбилея:200-летие образования Полтавской губернии и 825-летие Полтавы. Она сама, ее жители и вся Украина получили прекрасный подарок к юбилеям –книгу С.В.Аранчия».

Про ювілейність книги, виданої в 1998 році (1) пише і її автор на четвертій сторінці. Виходить, що рецензія В.А. Корнілової не має ніякого відношення до книги 1.

До речі книгу 1998 року редагувала колегія в складі: В.Г. Погода, О.Г. Донцов, В.М. Шупта і О.С. Сагло. Можливо, що вони в свій час редагували і книгу1.Але офіційно вважалось, що це робив І.А. Копотун із помічницею Я.С. Аранчій, що показано на рис.1. Не було і уточнення, що І.А. Копотун та Я.С. Аранчій є батьком та дочкою В.І. Аранчій відповідно.

Назва книги 1 «Ветеринарна медицина Полтавщини на межі віків» вперше прозвучала в 2010 році із вуст Сергія Аранчія (10), а подібна назва – і в 2011(11). Так що її назва запозичена у морфологів.

Далі книга зникає на понад десяток років. На жаль, 7 березня 2016 року передчасно пішов із життя Сергій Васильович Аранчій. Десь у 2018 чи 2019 роках книгу було повернуто в Полтаву. В. Аранчій просила мене підготувати її до видання. Я погодився, ще не знаючи, що мене очікують нелегкі випробування. Редагував її після роботи в ПДАА вечорами, вихідними і в проміжках між дворазовим захворюванням на КОВІД-19 із двосторонньою пневмонією. Потім три роки хворів бореліозом ( хворобою Лайма). Це суттєво затримувало роботу над книгою, якої там було вдосталь. Прийшлось значно удосконалити володіння комп’ютером, замінити назву книги та зміст викладення матеріалу в ній, два рази направляти в райони для заміни фотографії (рисунки) дуже низької якості та для ідентифікації осіб, які на них були, що рекомендували рецензенти. Багато часу пішло на поліпшення якості багатьох рисунків, особливо тих, на яких показані результати «реформ» в аграрному секторі: запустілі і зарослі бур’янами території ферм та частково чи повністю зруйновані приміщення і літні табори для тварин. 

В проекті другого варіанту книги було два редактори - В.І. Аранчій і В.П. Бердник. Третій, остаточний її варіант мав такий вигляд: Аранчій Сергій, Аранчій Яніна, Бердник Василь. Історія ветеринарної медицини Полтавщини. Під редакцією В.І. Аранчій .- Полтава: . 2021. - 858 с. Із такими змінами розкладу авторів і редакторів на словах погоджувалась В. Аранчій. Але наближення до кінця підготовки книги щодо видання мінялося не в кращу сторону її відношення до мене. Я ж наївно думав, що все іде як і було. Я вірив їй навіть у травні 2021 року, коли вона попросила дати їй для ознайомлення Статут Асоціації ветеринарних спеціалістів Полтавської області та інші документи до нього. Це був початок дій щодо відсторонення мене від підготовки книги. Декілька разів нагадував їй, щоб повернула. Безрезультатно. Відповідала, що я можу їх взяти у Юрія Першина, тодішнього заступника начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Полтавській області Яніни Аранчій. Наступною спробою забрати Статут та інші документи до нього був офіційний лист від голови Асоціації 30.Х1.2022 року № 31, який я заніс у канцелярію ПДАУ в. о. ректора Валентині Аранчій (вх. № 14/01-13 від 30.Х1.2022 року) і через секретаря запропонував зустріч у її кабінеті. Відмовилась. Чекаю відповіді на лист уже третій рік. За законом вона повинна бути протягом одного місяця. Для В. Аранчій закони не писані.

Але повернемось до ключових дат – 15 і 22.02.2022 року, про які вже була публікація (2). На них В. Аранчій, залучивши ще і Ю. Першина, рішила «відшити» В. Бердника від підготовки книги до публікації, бо перед цим я їй повідомив, що в мене залишилось ще роботи на пару тижнів. Вона була впевнена, що я відмовлюсь від їхнього проекту щодо « реформи» Асоціації(2) і одночасно передам їй свої напрацювання, бо в кінці розмови крадькома сказала: надіюсь, що Ваші дані до книги також дасте. Відповідь – це моя інтелектуальна власність і вона залишиться мені. Їй повернув лише ті матеріали, які вона мені давала. Була думка опублікувати книгу із своїми чисельними добавками паралельно, включивши і авторів тодішніх всіх управлінь ветеринарної медицини районів області, які приймали участь в підготовці книги, і, навіть склав їх список. Але досвідчені люди рекомендували зайнятись чимсь кориснішим для мене. Сказали: поки Аранчії матимуть більше, ніж у Вас, грошей і покровителів Ви програєте і залишитесь ще і винним. Погодився. Ждемо кращих часів.

Перейдемо до ознайомлення із виданою книгою. Здалеку вона має приємний вигляд для всіх, крім ветеринарів, які звикли краще сприймати документи своєї спеціальності в обкладинках синього кольору, наприклад Закону України « Про ветеринарну медицину». Це наводить на думку, що до оформлення обкладинки і, можливо, книги приклали руку не справжні ветеринари.

В книзі заявлено, що її єдиним автором є Сергій Аранчій, а упорядником – І.А. Копотун. Вони померли 2016 і 2010 років відповідно. Перший, чорновий варіант книги (книга 1) мав 823 сторінки, а опублікований нині має 607 сторінок. Куди і як зникло 216 сторінок без погодження із автором і упорядником? І що це за матеріал на них? Зникло значно більше. До опублікованого тексту добавлено ще декілька десятків сторінок про осіб і події, які приводяться як такі, що не укладаються в « межу віків», тобто до 2006-2007 років включно. Із приведеного виходить, що, крім заявленого, були ще упорядники. При редагуванні матеріалів книги1 вони застосували перевірений віками метод печально відомого грека Прокруста, який заманював подорожніх і клав на своє ліжко. Коли люди були коротші за ліжко, він видовжував їх, витягуючи, а коли довші, відрубував їм ноги (6,7). Тобто «Книга...», редагована « хірургічно». З історіями і не таке буває.

В опублікований варіант книги ввійшли матеріали книги, яка вийшла раніше (1). Як уже відмічено, в склад її редакційної колегії входили В.Г. Погода, О.Г. Донцов, В.М. Шупта і О.С. Сагло. Двоє останніх живуть, дай бог їм здоров’я, і на сьогоднішній день. Вони мають багатий досвід роботи на ветеринарній ниві, знають багатьох працівників свого фаху, що працювали раніше і працюють тепер. Їм би, як кажуть, і карти в руки. Виникає запитання: чому не доручено їм редагувати книгу? Загадка. Хоч є лише гіпотетична відповідь щодо Василя Шупти. Можливо, що В. Аранчій готувала його до цієї ролі ще декілька років тому, коли вимагала від мене, як голови Асоціації, оплатити йому путівку в санаторій, вартістю 35000 гривень, тобто в 70 разів дорожчою, ніж я мав право це зробити. Як можна інакше пояснити такий рівень турботи за пенсіонера, правда, за рахунок Асоціації, а не Полтавської державної аграрної академії, керівником якої вона тоді була. На моє прохання допомогти в розшифруванні ветеринарних фахівців районів області на десятках фотографій О. Сагло відмовилась та привела переконливий аргумент без права його поширювати.

Залишається секретом, чому Яніна Аранчій ще студенткою допомагала діду, як твердить рис.1, редагувати і перший і останній варіант книги, а її не видно ні в упорядниках, ні в авторах виданої книги. Рідкісна скромність!

Хто ж є реальними істориками, трудягами-редакторами книги? Орієнтовно до них можна віднести 4 особи, тобто ціла команда, на чолі якої стоїть В. Аранчій. Про це свідчить те, що, по-перше, вона раніше уже сама себе просила взятись за цю відповідальну роботу; по-друге, не приведені матеріали про Асоціацію ветеринарних спеціалістів Полтавської області, яка успішно функціонує в області із 1990 року по сьогоднішній день і тільки прихвостні В. Аранчій вважають, що її немає. По-третє, новоспечені історики «забули» включити матеріали першоджерел на теми історії ветеринарної медицини Полтавщини, які публікували В. Бердник, Г. Бурлака і, навіть, офіційний рецензент С. Рудик (14) в період із 1995 по 2016 роки (див. додатки 1, 2 ).

Продовжимо пошук « підпільних» редакторів. За якістю редагування і оперативним виконанням забаганок В. Аранчій вони подібні до піонерів, які на любий виклик, навіть нездійсненний типу: «будь готовий» відповідали: « завжди готовий !». Про « хірургію» в їх роботі уже повідомлялось. Тільки хірурги уміло щось відрізають і кудись пришивають. Старанним виконавцем і досконалим хірургом в даному випадку може бути лише Сергій Кулинич, декан ФВМ ПДАУ. На рис 2 і 3 ( 20) показано, як цінує і береже, наче зіницю ока, екземпляр книги, яку йому публічно подарували. Попробував би не цінити! За межами часової межі ( 2006-2007) регламенту матеріалів книги кооптовано П.І. Локеса (2018) і ін. Їх треба згадати, але було б доцільно це зробити в часовому погодженні із автором і упорядником книги 1, чи в наступній книзі про події в ветеринарії області після 2007 року.

Нарешті про останніх двох редакторів - Наталію Авраменко та Ганну

Омельченко. Їхні фізіономії сяють на рис.2. Виникає запитання: чому вони також одержали по одному екземпляру виданої книги? Відповідь напрошується сама собою, якщо врахувати, що в неї « вкинуто » і також за межами часового регламенту матеріалів книги дані про О.Я. Міланко, їхнього батька. Це дуже похвально, але з іншого боку і ганебно. В матеріалах про ЗНДВС немає в належному місці портретного фото доктора ветеринарних наук Трифона Васильовича Пашова – її засновника, першого керівника, великого вченого і патріота ветеринарії, вмілого дослідника і автора оригінального методу боротьби з інфекційним атрофічним ринітом свиней – лихом свинарства в 50-70-ті роки минулого століття. Про це повідомлялось навіть на конференціях, які проводила Асоціація і ПДАА в її стінах в 2004 і 2008 роках. Вони були присвячені 100-літтю із дня народження Т.В. Пашова і 50-літтю заснування ЗНДВС відповідно. Також було вагоме повідомлення в 2024 році в інтернеті(4) до його 120-ліття із дня народження про нього і його ветеринарну спадщину. Все це не « замітили» редактори, бо автором публікацій був В. Бердник.

Перша книга С. Аранчія (1) починалася коротенькою, ємкою рецензією відомого анатома свійських тварин і історика ветеринарної медицини України професора С.К. Рудика. Рецензію до неї кандидата історичних наук, доцента Харківського державного університету чомусь «приладнали» до книги 1, але, треба віддати належне справжнім редакторам, як кажуть «пустили під ніж» в опублікованій книзі. В ній, власне, на початку приведено згадку про чотирьох рецензентів, із яких тільки один історик- С. Рудик, книгу якого проігноровано, причому про матеріали якраз на межі XIX-XX століть (14).Я знаю Станіслава Костянтиновича як історика ветеринарної медицини і анатома свійських тварин, талановиту людину з великої букви. Допускаю, що книгу він не читав і чомусь погодився на використання в ній свого авторитетного імені. Мені дуже не хочеться пов’язувати цю книгу з його ім’ям. Разом з тим згадаймо, як греки поступали в такому випадку: « Платон мені друг, але істина дорожча» (18).

Зате там фігурувало ще два «універсали», які були і в редакційній команді - професор С. Кулинич і доцент Г. Омельченко. Далі приводяться спогади, але не про матеріали книги, а лише про її автора- С. Аранчія, шести шановних людей, в числі яких і «універсал» професор С. Кулинич. Він один із них, який детально знав, що книга пройшла замовну « санітарну обробку» за методом Прокруста, але, як і всі, в відгуку хвалив лише автора. Позитивну характеристику про С. Аранчія я також уже публікував (4).Чому всі обійшли, як індуси корову, вважаючи її святою, матеріали книги? Можливо, що, по-перше, не читали (і як би вони її читали: відгуки і книга опубліковано одночасно ! ) і не порівнювали книгу 1 і виданий її варіант, якому влаштували « обрізання»; по-друге, на декого діяла адміністративна залежність від В. Аранчій, бо вона і зараз ходить в начальстві, як перший проректор та голова вченої ради ПДАУ; по - третє, піонерська звичка із совкових часів – « всегда готов !». Такий початок цієї книги запозичено із книги І. Копотуна (8), «почесного» упорядника книги, яку аналізуємо. Чи вірно брати взірці із літературно- публіцистичної повісті в книгу із претензією на історичну тему? В усякому разі нічого подібного я не знайшов в відомих істориків Г. Кониського, І. Крип’якевича, М. Грушевського навіть в його 11 томах та 12 книгах « Історія України-Руси» тощо. Значить, автори, які правдиво і вірно описують історичні події та впевнені в своїх діях, не потребують відгуків чи підтримки зі сторони авторитетів та поділу відповідальності з ними за, м’яко кажучи, неправдивість історії.

Крім проігнорованих праць , приведених в додатку 1, на «смітник» історії ветеринарної медицини Полтавщини викинуті красиво оформлені перші- другі сторінки кожного із 25 тодішніх районів області, можливо, через надто високу складність їх редагування. На жаль викинуті і всі рисунки ( фото), які яскраво свідчать про жахливі наслідки для тваринництва так званих « реформ» в аграрному секторі: зарослі бур’янами території ферм, пусті чи зруйновані приміщення для тварин, тощо. Це те, що Сергій Васильович хотів показати нащадкам для можливого осуду чи суду над недолугими, тогочасними чиновниками держави. Їх аграрні « реформи » продовжують і зараз творити руйнівні наслідки ( 16,17 ).

Нарешті приводимо і лист головного лікаря державної ветеринарної медицини Гадяцького району Л.В. Горового « Роздуми та повсякденний біль про майбутнє ветеринарної медицини району». Горе-редактори цей лист також забракували, бо він суперечить « окозамилювальному» підходу до історії. Зате ката українців- Петра 1 згадали аж два рази на сторінці 293 як прогресивного діяча щодо ветеринарії.

Редактори книги несправедливо залишили поза належною увагою ще дві кафедри ФВМ і їх працівників. 

Кафедра біотехнології (завідувач кандидат ветеринарних наук доцент І.І. Панікар ) створена 2003 року. Навчальний процес забезпечували доктори ветеринарних наук, професори Б.В. Борисевич і С.А. Ничик, кандидати ветеринарних наук, доценти М.В. Скрипка і А.А. Замазій, кандидат медичних наук, в.о. доцента І.І. Сидоренко, кандидат ветеринарних наук В.В. Сорокова; кандидат біологічних наук, доцент В.І. Азаров, старший викладач Н.М. Опара та ст. лаборант Н.І. Дударь, лікар-ординатор М.О. Петренко і лікар-гістолог А.О. Заріцька.

І.І. Панікар і М.В. Скрипка готують докторські дисертації, а Н.М. Опара кандидатську дисертацію. Викладачі кафедри опублікували 54 наукові праці та 28 методичних рекомендацій, отримали 3 патенти України на винаходи. 

Кафедра паразитології (завідувач кандидат ветеринарних наук доцент Ж.О. Передера ) створена у 1994 році. Її засновником та першим завідувачем був доктор біологічних наук, професор О.Ф. Манжос. Разом із ним працювали доценти В.Й. Сосницький, Ж.О. Передера, А.А. Замазій, І.М. Мудрий, старший лаборант О.Г. Кузьменко та лаборант О.В. Васіна.

З 1999 року по 2005 рік кафедра мала назву паразитології, патанатомії і ветсанекспертизи (завідувач доктор ветеринарних наук, професор І.С. Дахно). Із 2005 року вона знову стала кафедрою паразитології. Викладачі кафедри - кандидати ветеринарних наук, доценти Ж.О. Передера, М.В. Витязь, А.Б. Бородай і В.О. Євстаф'єва; асистенти Н.С. Щербакова, О.В. Кручиненко і О.С. Клименко. Ними опубліковано понад 320 наукових статей, 40 методичних вказівок, отримано декілька патентів та авторське свідоцтво на винахід.

Хочу також звернути увагу на необхідність якісного викладення повідомлень про ветеринарних працівників, як це зроблено про Вадима Облапа журналісткою Діденко В.- вичерпно, емоційно, душевно і з любов’ю (9).В книзі це виконано переважно методом «сухої» канцелярщини і, навіть, без фото. А ветеринарії він віддав понад чотири десятки років.

Лише в 1890 році ветеринарна медицина стала незалежною від гуманної медицини. До цього часу вони розвивались разом. Тому вважаю, що редактори виданої книги залишили поза увагою ще чотирьох талановитих лікарів –біологів, вихідців із Полтавської губернії. Це - Тереховський М.М.( 1740- 1796), Максимович-Амбодик Н.М.(1744-1812), Шумлянський О.М.(1748 -1795) і Кайданов Я.К.(1779-1855). Вони в числі перших закладали підвалини знань із гуманної і ветеринарної медицини в Російській імперії та Україні і заслужили згадки про них і їх науковий спадок (3). 

( продовження буде). 

Посилання

1.Аранчій С.В. Історія ветеринарної медицини Полтавщини. Полтава; Полтавський літератор,1998.-232 с.

2.Бердник В.П. Коментарі на наклепницьку заяву в поліцію Івана Климася про те, що Василь Бердник – кримінальний злочинець//https://poltava.to/news/73397/.

3.Бердник В.П., Мачуський О. В. Внесок вчених – вихідців із Полтавської губернії у становлення та розвиток ветеринарної медицини// Вісник ПДАА. – 2005. - № 2. – С. 117-119.

4. До 120-річчя з дня народження доктора ветеринарних наук Трифона Васильовича Пашова //https://blog.poltava.to/berdnyk/18700/.

5.Солонін Марк. Книга «Мізкойменник: фальшива історія Великої війни » https: //nashformat.ua/products/mizkojmennyk-falshyva-istoriya-velykoi-vijny-29576? rsltid=AfmBOoq3oS2GYM7FhJT1yJX9_CNlTCkJIWX-lWiy95VmxST_nuoOeKer

6.Прокруст. Мифологический словарь / Гл.ред. Е.М. Мелетинский. М.: М 68 Сов.энциклопедия,1991.- С.450.

7.Прокруст (грец. Προκρούστης —витягувач)  https://uk.wikipedia .org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D0%BA%D1%80%D1%83%D1%81%D1%8

8.Копотун І.А. Сліпорід- край отчий. -Полтава: ВАТ « Видавництво «Полтава».-2008.-512 с. 

9. Діденко В. Роки – як лебеді з далекого дитинства...https://trudovaslava.wixsite.com/dikanka-gazeta/arhiv-za-5-travnya-2017-r .

10.Програма-запрошення на V111-у Міжнародну наукову конференцію « Морфологія ХХ1 сторіччя», присвячену 100-річчю з дня народження професора Г.О. Гіммельрейха та 90-річчю кафедри анатомії .акад. В.Г. Касьяненка 18-19 листопада 2010 р., м. Київ.

11.Програма-запрошення на 1Х-у Міжнародну наукову конференцію « Морфологія на межі тисячоліть», присвячену 110 річчю з дня народження академіка В.Г. Касьяненка 17-18 листопада 2011 р., м. Київ.

12.Онопрієнко В.І. Історіографія як форма самосвідомості історичної науки / Рецензія на монографію І. Колесник «Українська історіографія: концептуальна історія» .

13. Никитин И.М.,Калугин В.И. История ветеринарии.- М.: Агропромиздат,1988.

14.Рудик С. Становлення ветеринарної справи на Полтавщині ( ХIX ст.-початок ХХ ст.).-К.: «Аграр Медіа Груп », НУБІП України.-215.- 228 с.

15.Історія ветеринарної медицини України/ П.І. Вербицький, П.П.Достоєвський,С.К.Рудик.-К.:Ветінформ,2002.-384 с.

16.Достоєвський П. На межі катастрофи. http://www.silskivisti.kiev.ua/19711/print.php?n=43102.

17.Семисал К., Литвак Д. "Старі повимирали, молодь повиїжджала": чому зникають села на Полтавщині і як їх зберегти// https://suspilne.media/poltava/981979-stari-povimirali-molod-poviizdzala-comu-znikaut-sela-na-poltavsini-i-ak-ih-zberegti/.

18. Amicus Plato, sed magis amica veritas Платон мені друг, але істина дорожча / https://rus-wingwords-dict.slovaronline.com/2406-%D0%9F%D0%BB%D0%B0% D1%82%D0%BE%D0%BD%20%D0%BC%D0%BD%D0%B5%20%D0%B4%D1%80%D1%83%D0%B3,%20%D0%BD%D0%BE%20%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%B0%20%D0%B4%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B6%D0%B5.

19.Оформлення таблиць.https://nauka.udpu.edu.ua/wp-content/uploads/2013/03/5.3.-Oformlennya-tablyts.pdf.

20.Всеукраїнська науково – практична ветеринарна конференція у ПДАУ. https.://www.pdau.edu.ua/news/vseukrayinska-naukovo-praktychna-veterynarna-konferenciya-u-pdau.

Додаток 1.

Список проігнорованих праць про історію ветеринарної медицини Полтавщини авторів В. Бердника, С. Рудика і Г. Бурлаки

1.Бердник В.П., Бублик І.Ю. Розвиток народної ветеринарії на Полтавщині// Наукові праці ПДСГІ. – Полтава, 1995. – Том 17.– с. 293 – 297. 

2.Бердник В.П. Відкриття меморіальної дошки визначному вченому педагогу К.П. Чепурову. // Вісник ПДАА.- 2004. – № 1. – С. 116.

3.Бердник В.П., Мачуський О. В. Внесок вчених – вихідців із Полтавської губернії у становлення та розвиток ветеринарної медицини// Вісник ПДАА. – 2005. - № 2. – С. 117-119.

4. Бердник В.П., Аранчій С.В., Бердник І.Ю. Заснування та розвиток ветеринарної освіти на Полтавщині. Вісник ПДАА - 2007. -№ 3. - С. 7 - 10.

5.Бердник В.П. Полтавській зональній науково – дослідній ветеринарній станції – 50 років// Здоров’я тварин і ліки. – 2008. - № 12( 85). – С. 11.

6.Бердник В.П. Музей штамів мікоплазм тварин і людини Полтавської ЗНДВС // Здоров’я тварин і ліки. – 2008.- № 12 ( 85). – С.26 – 27.

7.Бердник В. П. 50 років Полтавській зональній науково–дослідній ветеринарній станції / В. П. Бердник // Вісник ПДАА. – 2009. – № 1.– С. 189–193.

8.Бурлака Г.М. Уклін працівникам ветеринарної служби .-Брошура, Хорол, 2011. -62с.

9.Бердник В.П. До історії створення та становлення факультету ветеринарної медицини ПДАА//Наукові праці ПДАА.Серія: Вет. медицина. Вип.6. - Полтава, 2013.- С. 8 – 16.

10.Рудик Станіслав. Становлення ветеринарної справи на Полтавщині (Х1Х- початок ХХ ст.).-К.: «Аграр Медіа Груп», Національний університет біоресурсів і природокористування України.-2015.-228 с.

11. Бердник В. П, Опара М. М. Пам’яті талановитого організатора ветеринарної медицини України // Вісник ПДАА – Полтава, 2016. – № 1-2. – С. 139–140.

12. Бердник В.П. До 120-річчя з дня народження доктора ветеринарних наук Трифона Васильовича Пашова//https://blog.poltava.to/berdnyk/18700/.
 

Додаток 2

Голова Асоціації ветеринарних спеціалістів Полтавської області                     Василь Бердник