Єпископ Феодосій (Процюк)

(текст надано автором)

Далі прислали нового преосвященного, молодого роками епископа Феодосія (Процюка). 

Але, вже на час його правління Полтавською спархією вал погрому xpамів пішов на спад. Хоть політика влади на знищення релігії залишалась тою самою - знищуючою: вона не бачила, не допускала майбутнього за релігію та церквою.

В епархіальному управлінні у флігелі осталась жить племінниця бувшого владики. Перед Феодосієм постала нелегка справа викурить її із флігеля. Але вона оказалась дамою з крєпким характером і желєзними нервами. На вci розумні доводи залишити єпархію вона, з підтримки
влади, не желала оставлять дом, який вона чогось считала своїм.

Шо їй вже там не казали, як її не гнали, вона не уходила i все. Уперлась як упряма горна коза. Феодосій звертався i до властей, щоб може власть якось уговорить, рішить ситуацію. А властям цього тільки й треба. Власть, ясно, що в ті роки була далеко не на стороні церкви і епископа. Вона відповідала в тому плані, що епархіальне управління це власність государства, i нехай племінниця Аліпія живе там хоч сто років: дай Боже їй здоров'я, вона вам там не мішає, живіть з нею разом.

Таким чином шо дияконам та приезжим священникам в епархії переночувати не було де. Тоді владика Феодосий рішив вдаться до "екстрагавантних" екстраординарних методів рішенія цього острого спорного вопроса і в конце концов викурить з флігеля строптівую племінницю.

Підходила осінь, на дворі похолодніло; племінниця Аліпія (я так її називаю, бо ні iмeнi ні фамілії я не знаю, та й не знав) вирішила протопить грубку. Сказано — зроблено, вона внесла дров i затопила. Тю, шо таке? Ввесь дим пішов на хату. Пічка всігда горіла харашо, тяга, тоже, всігда була хароша, а це шось не понятно? Покликала пічника, той подививсь, почистив, сажу потрусив. Затопили — знов дим іде. Та, шо такоє!? Шо, за причина? Подумали: чи то не пороблено случайно на запорних димоходних бесов. Словом обдумали, передумали все. 

Полізли наверх до димаря, аж він куфайкою заткнутий. Позже вияснилось: владика Феодосій вдохновився на борьбу з продерзою, строптівою бабою як Давид на Голіафа i сам лічно по драбині лазив наверх затикать димоход. Він у cерцях сам сознався. Гарячий був, дуже вспильчівий.

В кінці кінців він з секретарем Всеволодом, якось увібрались в флігель, коли не було племенниці дома, i розвалили ту злощасну грубу. Племенниця подала в суд. Владику Феодосія помʼянули в суді, притягли до отвєтственності. Тому грозило, як постановив суд, п'ятнадцять суток примусових робот за хуліганство: риття на улицях Полтави водопроводних канав-траншей. I от він, i секретар Всеволод рішили виправить строчно ситуацію: вони, складають-зліпляють ту злощасну грубу до міста, до купи. Всеволод, як менший спеціаліст по промишлєнності, місе глину й подносить кирпичі, а преосвященний за старшого мастера - пічника, торжественно кладе кладку. Робота в руках спориться, аж любо глянуть було со сторони.

В кінець кінців вопрос рішився якось сам собою. Племінниця вибралась в город у свою квартіру (у нeї була) i флігель освободився.

архімандріт Авакум, місто Кременчук