21.10.2011 | 11:56

рок-байрак

img_333.jpg

повістина (продовження)

На лінійку з нагоди закінчення випускного восьмого класу Малюта, Бабак і Запор прийшли голеними під нуль. Запор, до того ж, одягнув замість піджака сірий светер без ворота, а на шию защипнув куплений непередодні у госптоварах цепований собачий ошийник. Три класи випускників і три лисаня. Дехто торопів, декотрі стурбовано поглядали.

Вчителі, мабудь, нервували. Класна керівничка Руфіна, як побачила такий парад, одразу підскочила. Рубін її персня у бризках ранішнього сонця гойдався  внутрішніми кривавими гематомками. Під старою липою, куди вихователька одвела ледь не за вуха трійку голених макітр, було ще прохолодно.  

- Вы, что? Вы понимаете, что натворили? Это что? А это?

Керівничка булькотіла очіма, смикала хлопців за рукава, ребром долоні вжикала по синім майданчікам скронь. 

- Сними это. Цепь эту сними. Ты ведь не собака? 

Ошийник сидів тугенько. Пальці керівнички, прикрашені золотим перснем, марно сіпали за сірометалічні звена собачої краватки.  

- Вам не среди людей быть надо, а в питомнике каком. Идите в строй.

Задоволені бессиллям учорашніх страхів, лаяні хлопці потягнулись до святкової шеренги.
Обід для восьмикласників устроїли в справжнім ресторані під романтичною назвою "Горна Оряховиця". Що то була за Оряховиця, ніхто не знав, але від цієї незрозумілості молодь тільки збуджувалась.

Столики, їжа, гучна музика. Задоволені лиця вчителів. Учні повсідались, почалась урочиста частина. Роздавали атестати, плескали в долоні. Медалісти і відмінники, посередності і просто плями. Тобто ті, на яких упродовж навчання вчителі казали - ти пляма класу. Кожний виходив у порядку російської абетки, отримував картоний атестат зрілості і вкладиш, вихрував з перекошеним обличчям на місто. 

- Мы поздравляем вас, дорогие дети, с окончанием восьмого класса и желаем...
Запор нахилився і прошепотів Малюті.
- Завучка ледь не тріскається од приємнощів прощання.
- Ага. Ичь як радіє. Дорогі мої петеушники. Бабак, припини слухати цю маячню.
Бабак мляво одмахнувся, витягнув шию і мружив короткозорими очима. Раптом зала вибухнула аплодисментами.

Запор прошипів у столову скатертину.  
- Це кінець. І Морисон* підтвердить.
Школярі підвелись, вдячні активісти понесли затиснуті целюлозой квіти. Динаміки гупнули "Прощальный вальс". Музики зананакали. До столика, який займали лисоголові, настирливо пробирався трудовик.

- Хлопці, а вийдімо на балкон.

Трудовик мотнув спітнілим вусатим лицем у сторону відкритих дверей. Це було схоже на додаткове післяурочне заняття.

- Ви щось надумали? Відповідайте. 

Внизу на дорозі йорзали автівки, зрідка обзивались гудками. Поблизу було перехрестя і світлофор. Малюта всівся на підвіконня, поглядав, як там проходе авторозв`язка. Бабак сперся на ляпану цементом стіну.

- Скажіть, будь ласка, що воно означає - "Горна Оряховиця"?
Запор спитав у трудовика таким тоном, ніби той був примарой. 
- Не валяйте дурня. При чому тут...Горілку притягли с собою? Покажіть кармани.
Руки вчителя праці заходились перевіряти піджачні глибини учнів. Пляшок не було.
- Дивиться мені. Тільки спробуйте щось утнуть.
- А то шо буде?!

Малюта, мабудь, уже відчував себе шнеком*. Запитав грубо і голосно.
- Що це взагалі за лисини, цепки? Я вас попередив.
Майстер трудового навчання обірвав розмову, зайшов у залу.
- Він теж не знає, що то за "Оряховиця"!
Запор із жалем хитнув головою.
---------------------------------------------
*Джим Морисон - поет, співак, автор пісні "The End"
*учнем ПТУ

Про автора
Ілько Запорожець
Домогосподар
Ілько Запорожець
119
Останні публікації