рок-байрак

повістина (продовження)

Концерт хард-гурту "Червона площа" зібрав у залі палацу майже усю металічно обізнану молодь міста. Крісла були забиті, вільних місць жодного. На дійство навіть прибула трійка міліціонерів. Музиканти вискочили на сцену, і почалось. До оркестрової ями позбігалися молодики, витикати "козу", мантиляти довгим волоссям. Свист, крики, ламані сідала. На баладах темний зал спалахував десятками вогників. Міліціонери тільки видивлялись. 

Під кінець концерту патрульних стало близько дюжини. Коли ж музики попрощались і відчинились двері на вихід, самих шипованих послідовників металу стали хапать і тягти до міліцейского бобіка. Малюта теж попав у ті обійми, коли намагався забрати з перетинки оркестрової ями власну куртку. Його запхнули в авто разом з незнайомим парнягою в розмальованих кедах і одвезли до відділка. 

Була опівнадесята вечора. У коридорі перед кабінетом де опитували, сидів однокласник Цирус. Набурмочений, у чорній косухі. Побалакати з ним не вийшло, його викликали до кабінету першим. Хвилин через десять прибіг батько Цируса і голосно вибачаючись, забрав сина. Міліціонер сердито наказав заходити Малюті.

- Сідай. Будемо складати протокол про твої безчинства.                                                         За міліціянтом ближче до сейфу із стіни гомоніло радіо. Малюта вдоволенно засвідчив, що диктор саме шпарив ту поєзію, яку днями проходили у школі. Взагалі то, останнім часом Малюта помітив у собі якийсь невиправданий рух віршів. Спочатку примітивних нав`язливих рим, а потім цілих рядків і навіть стовпчіків. Але головне то була дивна якась музика від тих віршів, яка бриніла у грудіх довго і глибоко. Ці новітні почуття навіть злили чи несподіванно перетворювали Малюту на ляльку рокнролу.

- Які ж бесчинства?
- Стільці ламав, свічки палив, лаявся на працівників міліції.
- Давайте я вам краще Фета почитаю.
- Що, що?
Хлопець висмикнув із кишені каесівський* томік  Афанасія Фета, розкрив навпіл і почав.

"О, не вверяйся ты шумному
Блеску толпы неразумному,—
Ты его миру безумному
Брось — и о нем не тужи".*

Малюта зупинився, прислухався до радіочитання, але там у пісні вже чиясь настирная мати сіяла чорнобривці.
Міліціонер щось писав, швидко, не зупиняючись. Потім подивився спокійно.
- Розумієшь, зранку начальство прийде, спитає, де ваші три бешкетники з учорашньго концерту?
- Я стільці не ламав, свічок не палив, нікого не лаяв. Просто музику слухав.
Дійсно, Малюта якось не встиг і подумати щось зламати, а тут під руки і до відділку.
- Не ламав, кажешь. Скільки тобі років?
- Мені тринадцятий минає.

- Ти пас телята за селом? К-ха, к-хе...Не плутай мене. Прізвище, школа, клас.  
- Я пас ягнята за селом. Малютенко, шоста, восьмий "А".
Допитувач записав дані.
- Іди зараз до дому. До школи буде направлена догана. Готуйся до педради.               Довго і мовчки міліціонер подивився просто в лоба Малюті. Потім автоматично додав:
- От скажи мені одне, що ви там чуєте, коли отаково головою мотаєте? Поєзію? Хлопці, хлопці, не дочекається вас армія.

Назавтра Малюта слухав розповіді школярів про перекинуті бетоні смітниці, розбиті ліхтарі, ментовські добігайки. Кого забрали, хто втік. Навіть про те, що в кого родаки були з партійних цяць, то ті чули, як батьки зарікались учора вдома перед вечірнім ящиком, "на телехфонах", пускати до міста з концертами "важкі" гурти. Так воно було чи ні, але хєвіметал наживо від того вечора став городянам зась.
----------------------------------

*загальновідома серія книжечок радянської доби під назвою "Классики и современники"

*уривок з вірша А. Фета "О, не вверяйся ты шумному"

далі буде...